Розділ 4. Огляд ринку систем масових електронних платежів в Україні

Перші системи електронних розрахунків, якими почали користуватися українці, були WebMoney та PayPal наприкінці 90-х років минулого сторіччя. За короткий проміжок часу ці системи здобули визнання Інтернет-спільноти і почали використовуватися в Україні, як базові системи для швидкого і простого способу здійснення розрахунків.

На початку 2000-х років безпосередньо в Україні почали з’являтись інші системи електронних розрахунків; на український ринок почали виходити іноземні системи електронних розрахунків, а регулятор 0 Національний банк України – спробував установити перші правила гри на цьому сегменті ринку. У результаті, сьогодні українські користувачі мають можливість обрати послуги широкого спектру систем електронних розрахунків, які використовують досить різні моделі роботи та розрахункові технології.

4.1. Оцінка обсягів ринку електронних платіжних систем

Електронні розрахунки отримують все більше розповсюдження в Україні і впродовж останніх років і впевнено займають свою нішу в сегменті платежів, який зростає зі збільшенням обсягів електронної комерції.

Однак, як споживачі, так і системи електронних розрахунків на українському ринку досі працюють в умовах невизначеного законодавчого поля. У результаті, сьогодні офіційна статистика ринку не ведеться, особливо в плані розміру емісії електронних зобов’язань, кількості користувачів систем, кількості та розміру транзакцій, тощо, а оцінки, що існують на ринку, є вельми приблизними.

Серед учасників ринку та в пресі фігурують досить різні оцінки обсягу таких транзакцій – від 2 млрд. грн.. до кількох мільярдів дол.. США. Окрім відсутності повноцінного регуляторного поля та відповідної звітності це також пов’язано із тим фактом, що електронні зобов’язання функціонують в інтернет-просторі, а отже, український споживач може вільно обирати їх як засіб розрахунку, який емітовано будь-якою компанією у світі, виходячи лише із критеріїв зручності, ціни транзакції та безпеки здійснення платежів. Це призводить до ситуації, коли певна кількість платежів здійснюється за допомогою електронних зобов’язань, емітованих компаніями, які зареєстровані за межами України, що унеможливлює їх ідентифікацію, оскільки їх обіг здійснюється за межами національної платіжної системи. Таким чином, слід розуміти, що будь-які оцінки щодо обсягу цього ринку в Україні є дуже приблизними і об’єктивно не можуть відображати реальну картину.

Однак, цей аналіз дозволяє виділити важливий момент щодо методології оцінки ринку – оскільки компанії-емітенти сьогодні не є обмеженими географічно чи рамками платіжної системи (тобто можуть надавати платіжні послуги через мережу Інтернет клієнтам з будь-якої країни світу), оцінки обсягу ринку мають проводитися на основі транзакцій із використанням електронних зобов’язань, які були здійснені споживачами походженням із України (а не, наприклад, за критерієм реєстрації емітента в країні). Сьогодні отримання таких оцінок, виходячи із відносної нерозвиненості українського ринку та того факту, що системи, які не є офіційно зареєстрованими в Україні, не розкривають такої інформації, є проблематичним.