Гіпоталамус

Регуляції всіх вегетативних функцій відбувається в гіпоталамусі, який містить 32 пари ядер (передні, середні, задні).

Збудження їх обумовлено:

• надходженням імпульсів від таламуса.

• Чутливістю ядер до фізико – хімічних впливів,

• Осморецептори гіпоталамусу чутливі до зміни осмотичного тиску внутрішнього середовища.

• Терморецептори чутливі до зміни температури крові.

Збудження задніх ядер гіпоталамусу викликає реакції аналогічно симпатичній нервовій системі:

• розширення зіниць, очних щілин;

• гальмування моторної функції шлунка, кишечника;

• збільшення в крові адреналіну.

Середні ядра приймають участь в регуляції обміну речовин: ожиріння та гіперфагія;

В регуляції ВНС приймає участь РФ, мозочок але гіпоталамус має інтегровану роль в регуляції вегетативних функцій.

Механізми регуляції ВНС багатоповерхові: вищій підкорковий рівень регуляції вегетативних функцій представлений гіпоталамусом.

Ретикулярна формація стовбуру мозку через різні відділи ЦНС підвищує активність автономних нервових центрів.

Вплив кори великого мозку на діяльність внутрішніх органів доведено із впливом на людину гіпнозом, майже на всі автономні функції можна виробити умовні рефлекси.

Лекція 4. Фізіологія сенсорних систем План

1. Поняття про сенсорні системи ( аналізатори ), їхня структурно-функціональна організація.

2. Структурно-функціональна організація зорової сенсорної системи:

   • оптична система ока;

   • сітківка, будова, значення;

   • сприйняття кольору, форми порушення;

   • фізіологічні основи методів дослідження зорових функцій.

3. Структурно-функціональна організація слухової сенсорної системи:

   • звукопровідні, сприймаючі, аналізуючи структури;

   • сприйняття звуків;

   • дослідження слухового аналізатора.

4. Структурно-функціональна організація вестибулярної сенсорної системи:

   • відділи вестибулярної сенсорної системи;

   • сприйняття положення голови в просторі, напрямку руху.

5. Структурно-функціональна організація шкірної ( тактильної ) сенсорної системи.

6. Структурно-функціональна організація рухової ( проприоцептивної ) сенсорної системи.Структурно-функціональна організація ноцицептивної ( больової ) та антицептивної ( протибольової ) систем:

   • фізіологічні основи болю;

   • фізіологічні основи знеболювання.

7. Структурно-функціональна організація смакової сенсорної системи.

8. Структурно-функціональна організація нюхової сенсорної системи.

У процесі еволюції виникла фізіологічна система, яку називають чутливою, сенсорною.

Термін «аналізатор» був введений у фізіологію І.П.Павловим.

Аналізатор – це частина нервової системи, яка забезпечує сприйняття і аналіз інформації про зовнішнє і внутрішнє середовище організму і формує специфічні для данного аналізатора відчуття.

Органи чуття ( зору, слуху, нюху, смаку )

• це фрагмент аналізатору, сукупність рецепторів і допоміжних структур, які забезпечують сприймання впливу зовнішнього середовища.

Аналізатори поділяються на 2 групи:

• зовнішні ( дистантні ) – зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний.За рахунок діяльності цих аналізаторів людина одержує інформацію про зовнішній світ.

- внутрішні – руховий, вестибулярний, аналізатор внутрішніх органів.За рахунок діяльності цих аналізаторів головний мозок людини одержує інформацію про стан внутрішніх органів, тощо.

Аналізатор ( сенсорна система ) складається з 3-х відділів:

І периферичний, рецепторний, складається із рецепторів і допоміжних структур.

ІІ провідниковий – це чутливі нервові шляхи, які проводять імпульси в центральний відділ аналізатора.

ІІІ центральний, представлений в корі головного мозку, де збудження перетворюється у відчуття.

І периферичний відділ представлений рецепторами, які сприймають лише певний вид подразнення ( світлові, механічні, теплові, хімічні, тощо ) і трансформують їх в нервовий імпульс, тобто в них відбувається кодування інформації.

Види рецепторів в залежності від характера дії подразника:

• екстрорецептори сприймають подразнення із зовнішнього середовища;

• інтерорецептори, розташовані у внутрішніх органах, стінках кровоносних судин;

• пропріорецептори, розташовані у м’язах, зв’язках, сухожилках і збуджуються при розтягненні м’язів.

Види рецепторів:

- контактні сприймають подразнення від предметів при контакті з ним (смакові, тактильні, температурні );

• дистантні сприймають подразнення від предметів, які знаходяться на значній відстані від рецепторів ( зорові, слухові, нюхові ).

Властивості рецепторів:

1.Рецептори мають підвищену чутливість до конкретного, адекватного подразника, особливо високий рівень спеціалізації у дистантних рецепторів. Наприклад, рецептори сітківки ока сприймають 1-2 кванти світла. Рецептори слухового аналізатору мають нижчу чутливість.

2. Рецептори здатні генерувати ПД і при дії інших неспецифічних подразників, наприклад ( око сприймає механічні подразнення, як світло, рецептори шкіри сприймають дію Са ²⁺ при в/в введенні ,як тепло ).

3. Рецептори здатні до адаптації, тобто пристосуватись до подразника, змінювати свою чутливість. Швидкість, з якою змінюється рівень чутливості при адаптації, неоднакова для різних рецепторів.

ІІ провідниковий відділ – це ланка чутливих нейронів ( від 3-х до 6 ), які проводять імпульси в кору головного мозку.

Нервові імпульси від рецепторів передаються до кори головного мозку через ланцюг нейронів:

ІІІ центральний відділ ( корковий ).

Більшість нейронів кори головного мозку виконують аналітико-синтетичну функцію, тобто в них відбувається оцінка аферентної інформації і організується програма цілеспрямованої діяльності.

В корі виділяють 50 полів:

1. сенсорні, в яких впізнається подразник;

2. асоціативні, в яких відбувається всебічна оцінка сигналів і формуються відчуття та програма цілеспрямованої поведінки;

3. рухові.