2. Український революційний центр (урц). Оформлення ідеології дисидентства

Невдовзі після смерті Й.Сталіна партійно-державне керівництво України дізналося про існування Українського революційного центру (УРЦ).

З кореспонденції, що надходила зі Львова, цензура вилучила 52 антирадянські документи. Вони були надруковані на машинці й надсилалися до сільських рад. колгоспів і навчальних закладів восьми областей Західної України. У розповсюджених документах повідомлялося про створення революційного центру, здатного очолити в Україні національно-визвольний рух, піддавався різкій критиці сталінський диктаторський режим. Й.Сталін і його оточення звинувачувалися в узурпації влади, насильницькому переселенні людей, у смерті мільйонів українців, які загинули на фронтах або ж померли від голодомору.

У Маніфесті Українського революційного центру визначалися тридцять три «принципи свободи».

У документі висувалися вимоги запровадження демократичної системи, встановлення суверенітету України, визначення державних кордонів нації в межах її етнографічних земель, забезпечення свободи організації різних політичних партій тощо.

Зазначалося, що найважливіші питання політичною життя, законодавства, формування бюджету мають вирішуватися виключно шляхом всенародного голосування.

Обґрунтовувалося право вільної критики уряду і виборних органів влади, пропонувалося висувати кандидатів на урядові посади.

Український революційний центр заявив, що основним принципом його програми є, перш за все, воля народу. «Кожній нації – державність», проголошувалося в Маніфесті УРЦ. Лише тоді, зазначалося в ньому, коли кожна нація матиме можливість утворити незалежну державу, тільки тоді буде встановлена на землі справедливість і виникне можливість вільного братерського союзу націй. А досягти цього можна, на думку авторів документу, тільки шляхом знищення всіх і всяких імперій, під яким би виглядом вони не існували.

Ідеологія українського дисидентства почала формуватися в 1955 р., коли українські політв'язні мордовських концтаборів написали «Відкритого листа» до ООН. Це був перший документ, у якому узагальнювались головні вимоги українського дисидентства на початковому етапі його становлення. В ньому висловлювався рішучий протест проти дискримінації радянською владою всього українського, приверталася увага світової громадськості до безправного становища України.

Українські дисиденти боролися проти тоталітарної системи як відкрито, так і в підпіллі.

На офіційному рівні дисиденти 50-х років вимагали головним чином реабілітації невинно засуджених діячів культури і мистецтва. колишніх політичних діячів України, повернення творів представників «розстріляного відродження», протестували проти утисків творчої інтелігенції.

Неконфронтаційний характер цих вимог пояснювався бажанням сприяти пробудженню національної свідомості українства і водночас уникнути переслідувань з боку каральних органів радянської влади, які всіляко намагалися ізолювати піл народу національно свідому інтелігенцію «за антирадянські виступи».

У 1958 р. органи КДБ України викрили в Станіславі (лині Івано-Франківськ) Об'єднану партію визволення України, а в 1961 р. – у Львові Український національний комітет та в с. Кулич-Воля на Львівщині Молодіжну національну організацію.

Спільним для цих організацій було те, що вони, по-перше, мали в своєму складі, як правило, молодь, і, по-друге, організаційно та ідеологічно орієнтувалися на засади і досвід ОУН-УПА.