V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Тематичне оцінювання.

Мета: Перевірка знань, умінь та навичок, розвивати мислення учнів, виховувати дисциплінованість.

Обладнання: Карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

ІІІ. Тематичне оцінювання.

Завдання:

1. Коли УСС вперше взяли участь у бойових діях:

a. 19 липня 1914 р.

b. 25 вересня 1914 р.

c. 9 квітня 1915 р.

d. 25 жовтня 1915 р.

e. 1 липня 1916 р.

2. Поясни значення термінів: «універсал», «автономія», «федеративна республіка», «унітарна республіка», «Генеральний Секретаріат».

3. Розташуйте події в хронологічній послідовності:

a. Брусиловський прорив

b. Початок Першої світової війни

c. Створення Центральної Ради

d. Створення УСС

e. Створення Генерального секретаріату

4. Встановіть відповідність:

a. ГУР 1) встановлення Української держави

b. «Юнацька спілка» 2) проголошення автономії Наддніпрянської України

c. СВУ 3) Проголошення Росії історичним ворогом України

d. ТУП 4) негайне припинення війни і проголошення автономії України

5. Порівняй І і ІІ універсали Центральної Ради. Який з них, на твою думку, мав найбільше значення в державотворенні для України. Доведи свою думку.

6. Охарактеризуйте плани Росії щодо українських земель.

7. Охарактеризуйте політику австро-угорської армії проти населення Галичини у 1914р.

8. У чому полягала трагедія українського народу в Першій світовій війні?

9. Чи є підстави називати Українську революцію:

а) національною,

б) демократичною?

Якщо є, то які?

ІV. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Проголошення УНР.

Мета: Ознайомити учнів з умовами проголошення УНР, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

Згадай:

1. У чому полягала різниця між І та ІІ Універсалами?

2. Коли був утворений Генеральний секретаріат?

3. Що спричинило наростання анархії в Україні восени 1917 р.?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Більшовицька революція в Росії

25 жовтня у столиці Росії Петрограді під керівництвом більшовицької партії відбулося збройне повстання, внаслідок якого владу Тимчасового уряду було повалено. II Всеросійський з'їзд рад проголосив Росію Республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. На з'їзді за доповіддю В. Леніна були ухвалені декрети про мир і землю. Сформувався перший радянський уряд Росії — Рада Народних Комісарів (РНК), що спочатку складався виключно з членів більшовицької партії, головою якого став керівник повстання В. Ленін.

Серед найважливіших заходів більшовиків був Декрет про землю.

Утвердження більшовицької влади в Україні почалося відразу ж після перевороту в Петрограді. В головних містах Донбасу - Луганську, Кадіївці, Макіївці, Щербинівці – більшовики взяли владу без збройної боротьби. Однак тут боротьба за владу ускладнювалася близькістю козацького Дону, де генерал О. Каледін виступив проти Раднаркому, не визнавши його, і розпочав війну проти більшовиків та їхніх прибічників.

У всіх інших місцевостях України соціальна база більшовиків була слабкою, а їхній авторитет незначним, і власними силами захопити владу вони були не в змозі. Їм вдалося на деякий час досягти успіхів лише через тимчасові й випадкові чинники, після чого влада перейшла до рук Української Центральної Ради.

Боротьба за владу в Києві

Особливо жорстокою була боротьба трьох політичних сил за владу в Києві. Збільшовизованим військовим частинам і червоногвардійським загонам, загальна чисельність яких становила 6500 чол., протистояли війська, об'єднані під командуванням штабу Київського військового округу: разом близько 10 тис. юнкерів, курсантів шкіл прапорщиків, солдатів і офіцерів частин гарнізону, вірних Тимчасовому уряду, і 18 тисяч солдатів і офіцерів зукраїнізованих військових частин Центральної Ради. Запеклі бої точилися три дні, 29-31 жовтня.

В умовах, коли сили більшовиків і Тимчасового уряду знекровлювалися, війська Центральної Ради зберегли високу боєздатність і взяли під контроль у Києві всі ключові пункти, у тому числі пошту та телеграф. Влада в столиці України перейшла до рук Центральної Ради.

7 листопада Українська Центральна Рада виступила зі своїм Третім універсалом, яким проголошувалося створення Української Народної Республіки (УНР) як автономної державної одиниці Російської Республіки. Але про Росію під владою більшовиків не йшлося. УНР планувала вступити у федеративні відносини з тими державами, які сформуються на руїнах імперії і, звичайно, без більшовицьких урядів.

Юрисдикція УНР поширювалася на дев'ять українських губерній, включаючи Донбас, Харківщину, Південь, у т. ч. Таврію (без Криму). Що ж до приєднання до УНР як «частини Курщини, Холмщини, Вороніжчини, так і суміжних губерній і областей, де більшість населення українське», то Універсал відкладав це питання на майбутнє і передавав «зорганізованій волі народів».

Отже, наприкінці жовтня - на початку листопада 1917 р. в Україні, за винятком хіба що деяких районів Донбасу, співвідношення сил було на користь Центральної Ради, яка, відповідно до пануючих серед населення настроїв, проголосила утворення Української Народної Республіки.

Посилення тиску Раднаркому РСФРР на Центральну Раду вилилося в «Маніфесті до українського народу з ультимативними вимогами до Української ради» від 4 грудня 1917 р., підписаний В. Леніним і Л. Троцьким. У разі невиконання ультиматуму протягом двох діб, попереджував Раднарком, він вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни «з радянською владою в Росії і на Україні». Рада відмовилася виконати вимоги уряду Росії, цілком справедливо оголосивши їх грубим втручанням у внутрішні справи УНР.

Уранці 8 грудня озброєні артилерією і підтримані бронепоїздами російські червоні війська раптовим ударом з Бєлгорода захопили Харків. Харків перетворився на головний більшовицький центр в Україні. Тут було створено штаб групи військ по боротьбі з контрреволюцією на Півдні, начальником якого В. Ленін і В. Антонов-Овсієнко призначили підполковника М. Муравйова, який відзначився при розгромі військ генерала П. Краснова під Петроградом. Бойові дії планувалося вести за всіма правилами воєнного мистецтва: при штабі діяли артилерійський, продовольчий відділи, служби зв'язку, розвідки, охорони та інші.

У розпал боротьби за Харків 9 грудня тут розпочався з'їзд рад Донецького та Криворізького басейнів. До делегатів цього з'їзду і приєдналися більшовики, які прибули з Києва після невдачі на з'їзді рад. Разом вони проголосили себе «Всеукраїнським» з'їздом рад. Належних підстав для цього у них не було. Адже на Харківському з'їзді були присутні представники лише 82 рад, а загальна кількість делегатів не перевищувала 300.

До того ж майже не було представників селянства. Таким чином, Харківський з'їзд рад не був легітимним.

12 грудня 1917 р. з'їзд проголосив Україну республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Це рішення поклало початок перебудові політичного, економічного і культурного життя України на ідеологічних засадах більшовизму. а Харківському з'їзді було обрано Центральний Виконавчий Комітет рад України, який оголошувався вищою державною владою в республіці у період між з'їздами рад. До складу ЦВК ввійшов 41 делегат, серед яких було 35 більшовиків, 4 лівих есери, 1 лівий український есер і 1 меншовик-інтернаціоналіст. Очолив ЦВК Рад України більшовик Ю. Медведєв, котрого у березні 1918 р. заступив В. Затонський.

ЦВК створив уряд УНР* - Народний Секретаріат.

Загальна чисельність військ, які прибули з Росії у грудні 1917 р. - січні 1918 р., становила близько 60 тисяч. Це були частини регулярної російської армії, що перейшли на бік більшовиків, червоногвардійці Москви, Петрограда та інших міст Росії, загони моряків. Більшовицькі війська діяли у складі кількох армійських груп. Армійська група П. Єгорова планувала наступати з Харкова на Лозову-Синельникове-Катеринослав і Полтаву-Ромо-дан-Київ. З Гомеля (Білорусія) в напрямку Чернігів-Бахмач на Київ наступала армійська група Р. Берзіна, з Брянська (Росія) через Глухів-Конотоп-Бахмач на Київ вели наступ підрозділи А. Знаменського.

Керівне ядро центру в Україні складали В. Антонов-Овсієн-ко, М. Муравйов і Г. Орджонікідзе, який прибув до Харкова у другій половині грудня 1917 р. їм підпорядковувалися всі більшовицькі сили в Україні.

Напередодні наступу більшовиків Центральна Рада перебувала в надто скрутному становищі. Більшість тилових українізованих військових частин, що свого часу заявили про підтримку Ради, повернулися додому, або, деморалізовані досить успішною більшовицькою агітацією, дотримувалися нейтральної позиції. Деякі перейшли на бік більшовиків. Ось чому головною опорою Ради стали підрозділи Вільного козацтва і добровольчі формування, які створювалися вже в ході війни. Найголовнішими з них були: Гайдамацький кіш Слобідської України під командуванням С. Петлюри, Галицький курінь Січових стрільців під командуванням Коновальця, підрозділи генералів Удовиченка, Прісовського, сотника Ковенка та ін. Війська УНР чисельністю не поступалися червоним. Але частини, вірні Центральній Раді, були розпорошені по всій Україні, у той час як більшовицькі війська діяли на стратегічних напрямках.

Червоне командування планувало силою встановити контроль насамперед над Харківською і Катеринославською губерніями - найрозвинутішими регіонами України. Тут було зосереджено до 15 тис. солдатів вірних УНР частин. Цих сил було цілком достатньо для нейтралізації місцевих більшовиків, але не для боротьби з регулярними військами. У середині грудня ударом з Харкова більшовики захопили важливі залізничні вузли і станції - Лозову, Павлоград, Синельникове. Червоні підійшли до Катеринослава. 26 грудня 1917 р. у цьому місті під керівництвом більшовицького ревкому почалося повстання, підтримане загонами з Москви, Петрограда й Донбасу. З Катеринослава червоні війська розгорнули наступ на Олександрівськ і після тривалих боїв, які йшли з перервами від 2 до 10 січня 1918 р., установили контроль над містом. Наприкінці грудня під тиском більшовиків каледінці залишили Донбас.

У другій декаді січня збільшовизовані солдати і робітничі червоногвардійські частини встановили владу рад у Миколаєві (14 січня), Одесі (14-17 січня), Херсоні (17-18 січня).

На початку січня 1918 р. розпочався черговий етап Української революції. 6 січня червоні війська з Харкова і Лозової розгорнули наступ у північно-західному напрямку, на Полтаву-Київ. На столицю спрямовувалося вістря наступальних операцій армійських груп із півночі. Було забезпечено вирішальну перевагу в силах і засобах. Російські більшовицькі війська діяли рішуче і нещадно, прагнучи деморалізувати противника. Перед захопленням Полтави М. Муравйов оголосив: «Я дав наказ вирізати всіх оборонців місцевої буржуазії». Чим ближче наближалися червоні до Києва, тим жорстокішими ставали методи ведення війни.

У поході на Київ наступали в основному російські червоні загони. Наступ просувався досить швидко, і при допомозі місцевих більшовиків були послідовно захоплені Полтава, Костянтиноград, Ромодан, Лубни, Лохвиця, Гребінка.

У цей час «московський загін особливого призначення» під командуванням А.Знаменського зайняв Глухів і Кролевець, а частини Р. Берзіна - Бахмач і Конотоп. У Бахмачі всі три армійські групи — Берзіна, Зна-менського і Єгорова з'єдналися під загальним командуванням М. Муравйова. Залізничний шлях зв'язував Бахмач із Києвом. Саме вздовж цього шляху і розвинули наступ об'єднані більшовицькі сили. Зупинити їх було нікому. Головні сили, підпорядковані Центральній Раді, були зосереджені на Правобережжі, де стримували наступ на Київ фронтових збільшовизованих частин колишньої російської армії. Лише під станцією Крути на прогоні Бахмач—Ніжин нашвидкуруч зібраний загін під командуванням сотника Омельченка, який складався з 500 студентів, гімназистів-старшокласників і військових курсантів, спробував перепинити шлях більшовицьким військам. Більшість із них загинула. Ті, кому вдалося вціліти, розібрали колію і зуміли на декілька днів затримати наступ. Сталося це 16 січня 1918 р.

17 березня 1918 р., коли більшовики залишили Київ, а в столиці знову панувала Центральна Рада, тіла 27 юнаків, які загинули в бою під Крутами, були перевезені до Києва і перепоховані на Аскольдовій могилі. Молодий поет Павло Тичина тоді ж гаряче відгукнувся на цю трагічну подію віршем «Пам'яті тридцяти»:

На Аскольдовій могилі

Поховали їх -

Тридцять мучнів українців,

Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт –

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ...

Крути ввійшли в історію України як символ національної честі.

Перемозі над силами Центральної Ради сприяло тоді повстання робітників Києва. Центром повстання, що розпочалося 16 січня 1918 р., став завод «Арсенал», робітники якого перебували під впливом більшовиків. Протягом шести днів близько тисячі робітників стримували атаки гайдамаків. Лише 22 січня військам Центральної Ради вдалося зламати їхній опір. Для цього їм довелося зняти частину військ із фронту. Таким чином, арсенальці відкрито виступили проти української держави і сприяли поразці її військ, що обороняли Київ.

Напередодні вирішальних боїв за Київ 9 січня 1918 р. Центральна Рада ухвалила свій Четвертий універсал, яким Українська Народна Республіка проголошувалася цілком незалежною державою. Це було історичне рішення Центральної Ради, що символізувало остаточний розрив з імперським центром. Однак воно не врятувало УНР. Сили були надто нерівні. Більшовицькі війська під Києвом мали 20-кратну перевагу в живій силі й 40-кратну — в озброєнні.

Прагнучи в цей критичний момент повернути довіру селянства, Рада 19 січня зробила ще один радикальний крок: під гуркіт гармат прийняла закон про скасування права власності на землю. Але було вже занадто пізно. 26 січня 1918 р. більшовицькі війська ввійшли до Києва. Центральна Рада і її установи переїхали до Житомира. Організовано залишили Київ і війська УНР. Воєнні дії перекинулися на Волинь і Поділля.

Утвердження в Україні нової влади супроводжувалося кровопролиттям, жертвами з обох сторін. Лише під час придушення січневого збройного повстання загинули сотні робітників. Але ще більше було насильства над переможеними, розстрілів представників заможних класів, членів антибільшовицьких партій, усіх, запідозрених у симпатіях до Центральної Ради. Під час боротьби за Київ війська М. Муравйова, яким не вдалося з ходу захопити місто, п'ять днів обстрілювали його з важких гармат, перетворивши життя мешканців на пекло. Обстріл не припинився навіть тоді, коли в штабі М. Муравйова з'явилася делегація від міської думи і повідомила про залишення частинами Ради Києва. Коли нарешті у деморалізоване і змучене місто ввійшли перші підрозділи М. Муравйова, багатьом жителям здалося, що настане довгожданий спокій. Але найстрашніше було попереду.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.