58. Правовий статус іноземців в Україні. Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 22 вересня 2011 року.

22 вересня 2011 року Верховною Радою України прийнято Закон України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, який був розроблений Кабінетом Міністрів України на виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України. Документ набирає чинності 25 грудня 2011 року.

Законом визначається правовий статус іноземців та осіб без громадянства, удосконалюється процедура їх в’їзду в Україну та виїзду з України, врегульовуються питання транзитного проїзду цих осіб через її територію.

Він також містить положення, які визначають підстави для відмови в оформленні віз чи їх скасуванні, підстави для заборони в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну тощо.

Документом пропонується розширити перелік підстав для перебування на території України. Відтепер у порядку, встановленому Законом, посвідку на тимчасове проживання можуть отримати іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну:

1) для провадження культурної, наукової, освітньої діяльності на підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами України або спеціальними програмами;

2) з метою участі у міжнародних та регіональних волонтерських програмах;

3) для роботи кореспондентом або представником іноземних засобів масової інформації;

4) з метою возз’єднання сім’ї з громадянами України або іноземцями чи особами без громадянства, які отримали посвідку та тимчасове проживання в Україні.

Вперше на рівні Закону закріплено спрощену процедуру реєстрації іноземців та осіб без громадянства в пунктах пропуску через державний кордон.

Також пропонується запровадити процедуру добровільного повернення іноземців та осіб без громадянства, на яких поширювалась дія Закону України „Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, а також іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов’язок виїзду з України.

Окрім цього, визначаються підстави та порядок примусового повернення іноземців та осіб без громадянства за рішенням уповноважених органів, а також примусового видворення – за рішенням суду.

59. Право на притулок і його регламентація в конституційному праві України. Характеристика Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” від 8 липня 2011року.

Прийняття 8 липня 2011 року Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», який замінив Закон України «Про біженців». Новий Закон, прийнятий з метою наближення до стандартів захисту ЄС, значно розширив коло осіб, яким надається захист в Україні, забезпечивши законодавче врегулювання проблеми додаткового (гуманітарного) та тимчасового захисту осіб, які не підпадають під ознаки біженця, але також потребують захисту. Крім того, до переваг цього Закону можна віднести поліпшення захисту неповнолітніх дітей біженців, встановлення єдиної довідки про звернення за захистом в Україні та положення про видачу дозволу на проживання одночасно з визнанням статусу біженця.

Під терміном "біженець" слід розуміти іноземця (або особу без громадянства), який внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної належності, ставлення до релігії або громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань вимушений покинути територію держави, громадянином якої він є (або на території якої він постійно проживає), і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок вказаних побоювань.

До цієї категорії осіб не належать так звані економічні біженці, які залишають свою країну у пошуках кращої економічної долі.

Найчастіше біженці з'являються внаслідок міжнародних або внутрішніх військових конфліктів. У міжнародному праві термін "біженці" з'явився після Першої світової війни.

У ст. 14 Загальної декларації прав людини визначено:

1. Кожна людина має право шукати притулку від переслідування в інших країнах і користуватися цим притулком.

2. Це право не може бути використано у разі переслідування, насправді заснованого на вчиненні не політичного злочину, або діяння, що суперечить меті та принципам Організації Об'єднаних Націй".

Проте вчинення особою, що просить притулок, політичного злочину не передбачає автоматичного права на його отримання. Як зазначив Міжнародний Суд ООН у рішенні у справі про притулок (Перу проти Колумбії) від 20 листопаду 1950 р.: "Недостатньо бути звинуваченим у політичному злочині, з тим, щоб мати право на отримання притулку; притулок від дій правосуддя може бути наданий тільки в тих випадках, коли застосування норм права підміняється довільними діями".

У міжнародному праві прийнято розрізняти територіальний і дипломатичний притулок. Перше означає надання державою будь-якій особі (особам) можливості сховатися від переслідувань політичного характеру на своїй території; друге - є надання державою такої можливості, але в межах дипломатичного представництва, консульської установи або на військовому кораблі, що перебувають на території іншої держави.

Конституційно-правовий статус біженців визначається Конституцією України (ст. 26), Законом України "Про біженців" від 21 червня 2001 року, Конвенцією ООН про статус біженців 1951 року та іншими нормативно-правовими актами.

Умови набуття статусу біженця визначені Законом України "Про біженців".

1. Особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули Державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання Державного кордону України.

2. Якщо Державний кордон України перетинає чи перетнула дитина, розлучена з сім'єю, і заявляє про намір набути статус біженця або про це повідомили інші особи, які не є законними представниками неповнолітньої особи, посадові особи Державної прикордонної служби України повинні невідкладно повідомити про це орган міграційної служби та орган опіки і піклування. Орган міграційної служби разом з органом опіки і піклування зобов'язані вжити заходів для тимчасового влаштування такої дитини у відповідний дитячий заклад або сім'ю.

3. Особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули Державний кордон України і перебувають на території України, звільняються від відповідальності за зазначені дії у разі, якщо вони без зволікань звернулися до відповідних органів із заявою про надання їм статусу біженця.

Рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця орган міграційної служби може прийняти в разі:

* якщо заявник видає себе за іншу особу;

* якщо заявнику раніше було відмовлено в наданні статусу біженця за відсутності відповідних умов;

* якщо зазначені умови не змінилися;

* якщо особі раніше було відмовлено, коли заявник повідомив недостовірні відомості про свою особу.

Про прийняття такого рішення орган міграційної служби повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови.

Статус біженця не надається особі (ст. 10 Закону України "Про біженців"):

1) яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

2) яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;

3) яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

5) яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;