63. Фінансове стимулювання, як один з методів державного впливу на відтворювальний процес. Підвищення ролі фінансів в умовах переходу до ринкових відносин

Фінансове стимулювання - це сукупність фінансових відносин, за допомогою яких можна впливати на матеріальні інтереси суб'єктів господарювання.Фінансове стимулювання є одним із методів регулювання народногосподарських пропорцій. У свою чергу, регулювання, особливо в частині державного втручання в економіку, виступає одним із способів економічного стимулювання суспільного виробництва.

Для того, щоб впливати на відтворювальний процес, будь-який фінансовий стимул повинен бути органічно ув'язаним з виробничою діяльністю підприємств. Саме тут, у низовій ланці господарювання, створюється суспільний продукт і національний доход, для забезпечення максимального росту яких саме і створюються фінансові стимули.

Відсутність стратегії реформування органів контролю, непослідовність дій і прямі помилки не дали змогу створити ефективну в умовах переходу до ринку цілісну систему фінансового контролю в Україні. Діюча система державного фінансового контролю потребує серйозного реформування. Сучасний стан державного фінансового контролю в Україні – це, на наш погляд, результат недооцінювання його ролі в успішному господарюванні та розв’язанні соціальних проблем.

Реформування системи контролю має не тільки важливе соціально-економічне значення, а й відіграє провідну роль у становленні демократичного суспільства.

64. Фінансовий механізм, як сукупність форм і методів організації фінансових відносин

Фінансовий механізм – це сукупність форм та методів створення і використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різних потреб держави, структур господарських суб’єктів і населення.

За станом фінансового планування і прогнозування визначається фінансова можливість держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економічно-соціальної сфери. Показники прогнозних розрахунків є основою для приведення в дію відповідних стимулів у формі різноманітних пільг, санкцій або обмежень, які забезпечують розвиток держави в заданому напрямі. Це можуть бути пільги з оподаткування, кредитування тощо.

Фінансовий механізм характеризують такі показники:

Узагальнюючі - це загальний обсяг фінансових ресурсів, що створені в країні, а також обсяг доходів і видатків бюджету.

Індивідуальні – це величина витрат бюджету держави на одного жителя; розмір податків, що сплачуються одним працівником.

Функціонування фінансового механізму відбувається в різних сферах і ланках фінансових відносин (фінансовий механізм підприємств і організацій, механізм страхування і т.д.).

За допомогою фінансового механізму здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в країні ВВП.

65. Функції фінансів, як виявлення їх найважливіших і суттєвих ознак і суспільного призначення

Основними ознаками фінансів є:

1. Грошові відносини, тобто гроші виступають матеріальною основою існування і функціонування фінансів

2. Наявність двох суб'єктів, один з яких наділений особливими повноваженнями. Таким суб'єктом виступає держава.

3. У процесі грошових відносин здійснюється формування або використання загальнодержавних фондів грошових коштів. Можна сказати, що відмінною ознакою фінансів є їх фондовий характер.

4. Регулярне надходження коштів у бюджет не може бути забезпечено без додання податкам, зборам і іншим платежам державно-примусового характеру, що досягається за допомогою правової нормотворчої діяльності держави, створення відповідного фіскального апарату.

Суспільне призначення фінансів полягає в розподілі й перерозподілі вартості суспільного продукту між суб'єктами господарювання і напрямками цільового використання. Тому сутність фінансів виявляється насамперед за допомогою розподільної функції. Саме за допомогою цієї функції здійснюється розподіл і перерозподіл знову створеної вартості. Фінансовому розподілові властива багатоступінчастість, що породжує різні види розподілу: внутрішньогосподарський, внутрішньогалузевий, міжгалузевий, міжтериторіальний.

66. Фінансові ресурси, як матеріальні носії фінансових відносин. Склад і особливості централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів. Фінансові ресурси – це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу і використання ВНП за певний період. Фінансові ресурси поділяються на три частини: 1 – грошове вираження чистого доходу, створеного в державі - прибуток, відрахування до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, Фонду Чорнобиля, Фонду сприяння зайнятості населення, Фонду конверсії, позабюджетних фондів місцевого самоврядування, доходу від зовнішньоекономічної діяльності. 2 – частина фонду споживання, що перерозподіляється за допомогою фінансів – прямі та непрямі податки з населення, податок на добавлену вартість, акцизний збір, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, місцеві податки та збори. 3 – різні відрахування, що включаються в собівартість продукції – амортизаційні відрахування, відрахування на геологорозвідку, плата за воду тощо. Централізовані фонди коштів перебувають у розпорядженні держави як суб'єкта публічної влади (державний бюджет, Пенсійний фонд, кошти обов'язкового майнового і особистого страхування) та органів місцевої влади й місцевого самоврядування (місцеві бюджети). За рахунок зібраних до цих фондів коштів фінансуються державні та місцеві видатки, здійснюється капітальне будівництво, інвестиційна та інноваційна діяльність, утримується соціально-культурна невиробнича сфера - освіта, наука, фізична культура та спорт, охорона здоров'я; утримуються органи державної влади, правоохоронні органи тощоДецентралізовані фонди коштів створюються у межах окремих суб'єктів господарської діяльності (за рахунок власних прибутків) та певних галузей національної економіки (наприклад, агропромислового сектора - як за рахунок власних прибутків, так і за рахунок державних асигнувань). Їх не можуть використовувати органи державної влади для фінансування видатків держави, проте вони відіграють істотну роль на фінансовому ринку держави. Зокрема, за рахунок цих коштів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів держави шляхом сплати податків. Вони активно обертаються у кредитно-фінансовій системі, у тому числі в банківській, і дають додаткові прибутки як власникам, так і кредитно-фінансовим установам і, відповідно, державі. Сукупність централізованих і децентралізованих фондів коштів являє собою фінансові ресурси країни, що відображаються у зведеному фінансовому балансі України.

67. Фінансова політика – складова частина економічної та соціальної політики держави.

Фінансова політика – це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення її економічного та соціального розвитку.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл ВВП (валовий внутрішній продукт) між галузями народного господарства, соціальними групами населення та окремими територіями. На цій основі може забезпечуватися стійке зростання економіки, вдосконалення її структури, створення умов різних форм власності ( спільних підприємств, ТОВ і т.д.).

Суб’єкти фінансової політики:

- МФУ; НБУ; ДПА; ДКЦПФР (державна комісія з цінних паперів і фінансового ринку) – на рівні держави. - фінансові відділи або менеджери – на рівні підприємства.

Об’єкти фінансової політики – ВВП та національне багатство.

Фінансова політика держави залежить від багатьох факторів, як внутрішніх, так і зовнішніх. Зовнішні фактори – це залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами, обмін технологіями, експортні можливості самої держави. Внутрішні фактори – це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту населення та його інтелектуальний рівень, стан розвитку економіки, організація грошового обігу та стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування та інше.

Водночас є загальні принципи фінансової політики для держави з розвинутою ринковою економікою:

1. Постійне сприяння розвитку виробництва, підтримка підприємницької діяльності, підвищення рівня зайнятості населення,

2. Мобілізація і використання фінансових ресурсів на збереження соціальних гарантій (освіта і наука; охорона здоров»я; оборона; соціальне страхування і допомога малозабезпеченим). Мобілізація (об’єднання).

3. Вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров»ю людини.