- •1)Сутність фінансів. Відмінні ознаки категорії «фінанси»
- •8) Фінансове стимулювання кращих результатів діяльності.
- •13. Фінанси профспілок
- •15 Формування і використання цільових і благодійних фондів
- •20 Депозитні фінансові установи, їх призначення, різновиди та принципи діяльності
- •22 Фінансові посередники контрактно-зберігаючого типу
- •23 Складові частини, призначення та роль державних фінансів у ринковій економіці
- •34. Бюджетний дефіцит і управління ім
- •38.Державний фонд зайнятості нселення.
- •36.Фонди державного страхування джерела формування та напрямки використання коштів.
- •39.Сутність та значення державного кредиту.
- •40.Форми держ. Кредиту та класифікація запозичень.
- •48. Фінансовий ринок, його призначення, структура та сучасний стан розвитку в Україні.
- •50)Поняття бюджетного процесу і його елементи
- •56. Сутність фінансового ринку, його роль в мобілізації і розподілі фінансових ресурсів.
- •57. Місцеві фінанси і їх роль у здійсненні політики зміцнення економічної самостійності адміністративно-територіальних формувань.
- •58. Суть і функції податків. Класифікація і види податків.
- •60. Економічна необхідність і роль страхування у забезпеченні безперервності суспільного виробництва.
- •61. Сутність фінансового ринку, його роль в мобілізації і розподілі фінансових ресурсів
- •62. Управління фінансами. Об'єкти та суб'єкти управління
- •63. Фінансове стимулювання, як один з методів державного впливу на відтворювальний процес. Підвищення ролі фінансів в умовах переходу до ринкових відносин
- •64. Фінансовий механізм, як сукупність форм і методів організації фінансових відносин
- •65. Функції фінансів, як виявлення їх найважливіших і суттєвих ознак і суспільного призначення
- •68. Участь України в міжнародних фінансових організаціях.
- •70. Формування, розподіл і використання фінансових ресурсів у невиробничій сфері.
- •71. Роль фінансів у формуванні, функціонуванні і розширеному відтворюванні основних фондів в умовах ринкової економіки.
- •72. Фінансовий механізм та його роль у забезпеченні ефективного функціонування економіки.
39.Сутність та значення державного кредиту.
Державний кредит - це врегульована нормами фінансового права діяльність держави, спрямована на отримання в кредит, тобто позику, грошей від юридичних осіб і громадян, а також інших держав на умовах повернення, терміновості, возмездности і добровільності. Як виняток може бути використаний і безвідсоткову позику грошових коштів.У юридичному аспекті державний кредит виступає самостійним елементом фінансової компетенції держави, здійснюваним за рахунок залучених та власних грошових коштів на свій ризик і які перебувають в їх розміщенні на законодавчо визначених умовах.
Участь держави у кредитній діяльності передбачає уніфікацію основних правил здійснення цієї частини фінансової компетенції, тобто вступ у кредитні правовідносини з урахуванням певних принципів. Принципи державного кредиту забезпечують реалізацію двох цілей: а) поєднання публічних і приватних інтересів всіх суб'єктів діяльності в сфері державного кредитування; б) підвищення ефективності кредитних відносин за участю держави.
40.Форми держ. Кредиту та класифікація запозичень.
У системі кредитних відносин державний кредит виступає в наступних формах: 1. державні позики; 2. звертання частини внесків населення в державні позики; 3. запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду; 4. казначейські позики; 5. гарантовані позики.
Державні позики характеризуються тим, що тимчасово вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб залучаються на фінансування суспільних потреб шляхом випуску державних цінних паперів: облігацій, казначейських зобов'язань та ін Облігація являє собою цінний папір, що символізує державне боргове зобов'язання і дає право її власнику по закінченню визначеного терміну одержати назад суму боргу і відсотки. Продаючи облігацію, держава зобов'язується повернути суму боргу у визначений термін з відсотками чи виплачувати кредиторам доход протягом усього терміну користування позиковими засобами, а після закінчення терміну повернути і суму боргу. Держава встановлює номінальну вартість (номінальну ціну) облігацій. Вона позначається на облігації і виражає грошову суму, надану власником облігації державі в тимчасове користування. Саме ця сума виплачується власнику облігації в момент її погашення і на неї нараховуються відсотки.
Державні запозичення — основна форма державного кредиту, коли держава є позичальником. Для цих запозичень характерне те, що тимчасово вільні грошові кошти населення та суб'єктів господарювання залучаються до фінансування загальнодержавних потреб шляхом випуску й реалізації держав них цінних паперів. Оформлення державних запозичень в Україні в основному здійснюється за допомогою двох видів цінних паперів — облігацій та казначейських зобов'язань (векселів).
41)
Управління державним боргом — комплекс заходів, що здійснюються державою в особі уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, а також забезпечення платоспроможності держави.
Управління боргом у вузькому розумінні варто розглядати як сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщенням боргових зобов'язань держави, наданням гарантій, а також проведенням операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.
Відповідно до зазначеного вище державну політику у сфері управління державним боргом можна поділити на боргову стратегію і боргову тактику. Під борговою стратегією у світовій теорії та практиці розуміють систему дій і заходів щодо уникнення (або врегулювання) боргових проблем держави та забезпечення (чи відновлення) її платоспроможності. Боргова стратегія окреслює кінцеву мету політики управління державним боргом, яка зводиться до отримання найвищого ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів та забезпечення платоспроможності держави. Боргова тактика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу. Відповідно боргова тактика акцентує увагу на врегулюванні поточних проблем, зумовлених труднощами щодо обслуговування боргових зобов'язань (іншими словами, на вирішенні проблем тимчасової ліквідності) і визначає основні завдання, які вирішуються у процесі управління державним боргом.
42)
Роль фінансів у розвитку міжнародних зв'язків виявляється за трьома напрямками:
1. Вишукування джерел і мобілізація необхідних фінансових ресурсів для фінансування різних напрямків міжнародного співробітництва.
2. Регулювання міжнародних інтеграційних процесів.
3. Стимулювання розвитку кожного виду міжнародних відносин і безпосередніх учасників цих відносин.
Фінанси надають вплив, насамперед на експортно-імпортні операції. З їх допомогою стимулюється випуск конкурентоспроможної продукції, що користується попитом на світовому ринку. Фінанси сприяють формуванню тієї частки національного доходу, яка реалізується в результаті зовнішньоекономічної діяльності.
Міжнародні фінанси - ресурси, які використовуються в міжнародних економічних відносинах, тобто в відносинах між резидентами і нерезидентами.
Фінансові ресурси світу знаходяться в обігу і утворять світовий фінансовий ринок (МФР). Структура світових фінансів:
1) фінансова допомога
2) світова фінансова ринок (світові ринки капіталу)
3) золотовалютні резерви
43)
44. Джерела доходів місцевих бюджетів. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Законом було закріплено принцип включення місцевих бюджетів нижчого до місцевих бюджетів вищого рівня, який використовувався в умовах командної економіки. В законі "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Доходи місцевих бюджетів районних у містах рад (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськими радами. У доходній частині місцевого бюджету, починаючи з 1998 р., повинні окремо виділятись доходи, необхідні для виконання власних повноважень, для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших бюджетів. Кошти Державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного підпорядкування у розмірах, необхідних для формування доходних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а також використовуються для фінансування з обласного бюджету спільних проектів територіальних громад. Місцеві доходи можна розділити на такі складові як власні, закріплені та регулюючі доходи. Власні та закріплені доходи - це ті види доходів, які направляються до конкретного рівня місцевих бюджетів в залежності від відомчої підпорядкованості господарюючого суб’єкта і з врахуванням територіальної ознаки надходження коштів. Сюди належать місцеві податки та збори, податок на промисел, плата за воду, плата за землю тощо. Регулюючі доходи-це ті доходи, які закріпляються за відповідними рівнями місцевих бюджетів згідно законодавства, рішень відповідних загальнодержавних та місцевих органів влади і перерозподіляються між місцевими бюджетами із загальнодержавних податків та місцевих податків. До них належать податок на додану вартість, податок на прибуток, прибутковий податок громадян. Розглянувши детальніше склад доходів місцевих бюджетів згідно бюджетної класифікації вони поділяються на: - податкові надходження - податки на доходи, на прибуток, на збільшення ринкової вартості, податки на власність, збори за спеціальне використання природних ресурсів, внутрішні податки на товари та послуги, податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції, інші податки; - неподаткові надходження - доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження; - доходи від операцій з капіталом - надходження від продажу основного капіталу, державних запасів товарів і нематеріальних активів, податки на фінансові операції та операції з капіталом; - державні цільові фонди - перелік фондів та їх включення до бюджетів визначається чинним законодавством; - офіційні трансферти - від органів державного управління інших рівнів, із-за кордону, з недержавних джерел.
46)
Доходи місцевих бюджетів, відповідно до складу вітчизня¬ної системи оподаткування, а також у контексті організації міжбюджетних відносин можна об'єднати у такі чотири групи:
- власні доходи;
- закріплені доходи;
- регулюючі доходи;
- офіційні трансферти.
Регулюючими називаються загальнодержавні доходи, які передаються бюджетам адміністративно-територіальних утво¬рень для їх збалансування в повному розмірі або в частині, визначеній законодавством. Надходження від регулюючих до¬ходів, як правило, розщеплюються між державним і місцеви¬ми бюджетами у певному співвідношенні.
47)
Бюджетні права і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо управління бюджетною системою визначаються чинним законодавством. Органи - учасники бюджетного процесу відповідно до їхніх прав та обов'язків поділяють на такі групи (рис. 4.5):
Перша група - органи законодавчої і виконавчої влади. Законодавчий орган є відповідальним за прийняття закону (рішення) про бюджет, а виконавчий орган забезпечує розроблення проекту бюджету і його виконання.Друга група - органи, які здійснюють оперативне управління бюджетом та контроль за його виконанням.Третя група - органи, які беруть участь у формуванні дохідної частини бюджету, та органи, які здійснюють свої видатки за рахунок коштів бюджету. До таких органів належать міністерства та центральні органи виконавчої влади, які виконують функції головних розпорядників коштів державного бюджету.
