3. 1. Монопсонія

Монопсонія – це ситуація на ринку з багатьма  продавцями і лише одним покупцем. Монопсонія виникає  на ринку праці, коли великому числу неорганізованих робітників, що пропонують працю, протистоїть єдиний покупець у вигляді фірми або спілки підприємців. На такому ринку кривою попиту є крива доходу монопсонії від граничного продукту праці. Крива ринкової пропозиції для монопсонії  виступає у вигляді кривої середніх витрат на закупівлю праці.  Добудована до неї крива граничних витрат в точці її перетину з кривою попиту  визначать кількість праці, яка необхідна для максимізації прибутку монопсонії в короткому періоді. Це означає, що монопсоніст може придбати ресурс за меншу ціну, ніж  в умовах досконалої конкуренції.

У реальному житті більш поширена ситуація олігопсонії, коли кілька великих фірм наймають більшу частину певного виду праці даного регіону. Однак дослідження виявили, що олігопсоністи діють на ринку праці узгоджено, як монопсоніст. При цьому фірми можуть утворювати картель з узгодженою ціною найму, нижчою за конкурентну. Тому, визначивши поведінку монопсоніста, ми матимемо уяву про функціонування інших недосконало конкурентних ринків праці.[13.c.351]

Якщо на ринку конкретного виду праці існує лише один покупець, крива пропонування праці для нього співпадає з кривою ринкового пропонування праці (рис. 7) і є плавною висхідною (S_L). Це означає, що для найму додаткових робітників монопсоніст повинен підвищувати ставку зарплати. Оскільки для робітників однакової кваліфікації виплачується однакова зарплата, крива пропонування (S_L) відображає середні витрати наймача на одиницю праці (ARC_L).

Але монопсоніст, як і будь-яка фірма, прагне максимізації прибутку. Тому обсяг найму робочої сили він визначає за кривою граничних витрат MRC_L. Оскільки, розширюючи найм робітників, монопсоніст повинен з кожною додатковою одиницею праці піднімати ставку зарплати для всіх попередньо найнятих, граничні витрати зростають швидше, ніж середні, а крива граничних витрат відхиляється від кривої пропонування праці ліворуч вгору.

Отже, фірма-монопсоніст визначає кількість робітників за правилом MRP_L – MRC_L (точка E₁), а ставку зарплати – за кривою пропонування праці S_L. Рівновага монопсоніста встановлюється у точці M, відповідно він найме L_M одиниць праці за ставкою зарплати W_M. Відзначимо, що це буде мінімальна ставка зарплати, за яку погоджуються найматись L_M робітників.

Якби ринок праці був досконало конкурентним, то рівновага на ньому встановилася б в точці Е, на перетині кривих попиту і пропонування. При цьому було б найнято L_E робітників з оплатою праці за ставкою W_E. Тобто в умовах конкуренції рівень зайнятості був би більшим, а ставка зарплати – вищою, ніж за умов монопсонії. Отже, панування монопсонії призводить до неефективного використання ресурсів суспільства. Монопсоніст занижує як зайнятість робочої сили, так і рівень доходу найманих робітників. У результаті суспільство одержує меншу кількість продукції, а всі робітники отримують ставку зарплати, нижчу за їхній граничний продукт в грошовому виразі на величину Е₁M. Монопсоністу невигідно збільшувати кількість робітників за межі L_M, тому що в цьому випадку граничні витрати фірми почнуть перевищувати граничний дохід праці (MRC_L > MRP_L), що зменшить масу прибутку за певний часовий період.

Так само, як покупці можуть мати монопсонічну владу, продавці факторів виробництва можуть мати монопольну владу. Наприклад, деякі фірми володіють патентом на виробництво і продаж новітнього устаткування або є власниками рідкісних природних ресурсів. Найбільш поширений приклад монопольної влади на ринку праці – діяльність профспілок. Розглянемо цей випадок більш детально, оскільки діяльність профспілки впливає не лише на стан об'єднаних у ній працівників, але й на стан ринку праці в цілому.[9.c.89]