Протекторат Кромвеля

Після смерті О. Кромвеля 1660 р. була реставрована монархія на чолі з династією Стюартів.

Згідно із задумами правлячої верхівки джентрі та буржуазії монархія повинна була стали конституційною та гарантувати незмінність основних завоювань революції.

Але намагання Карла II та його наступника Якова II відновити абсолютну монархію, а також симпатії монархів до католицизму викликали широке невдоволення в країні.

Одночасно відбулося розмежування парламенту на дві партії: торі та віги. Певним успіхом опозиції у боротьбі з проявами королівського свавілля стало прийняття Акта про краще забезпечення свободи підданого та про попередження ув'язнення за морями (Наbеаs Соrpus Аmеndmеnt Асt) 1679 р., який передбачав:

• обмеження таємної розправи короля з прибічниками опозиції;

• спрощення та впорядкування процедури отримання судового наказу про попередню доставку арештованої особи до суду для вирішення питання про перебування її під вартою.

Закон містив ряд принципів справедливого та демократичного правосуддя, але мав і певні недоліки:

• обмеження прав осіб, звинувачених у тяжких кримінальних злочинах;

• для звільнення "на поруки" потрібна була велика грошова сума;

• дія закону могла бути призупинена парламентом.

1688 року відбувся двірцевий переворот, який отримав назву "Славна революція". Вона завершила оформлення компромісу між фактично панівною у найважливіших сферах життя суспільства буржуазією та офіційно правлячою земельною аристократією. Політична влада в центрі та на місцях залишалася в основному в руках знатних землевласників в обмін на гарантії дотримання інтересів фінансової верхівки буржуазії.

Найважливішим політичним результатом такого компромісу стало затвердження в Англії конституційної монархії, що було закріплено у двох актах парламенту: Біллі про права 1689 р. та Акті про улаштування 1701 р.

Таким чином, на межі XVII—XVIII ст.ст. в Англії отримали оформлення найважливіші інститути буржуазного державного права: верховенство парламенту в законодавчій сфері; визнання за парламентом виняткового права вотувати бюджет та визначати військовий контингент; затвердження принципу незмінності суддів.

Головними напрямами еволюції британської монархії протягом XVIII ст., що заклали основи британської моделі парламентаризму, були:

• подальше обмеження королівської влади;

• затвердження нових принципів взаємовідносин виконавчої та законодавчої влади — становлення "відповідального уряду".

Особливістю було те, що це фіксувалося не новими конституційними актами, а склалося у процесі політичної практики як результат суперництва двох партій за право формувати "уряд його величності".

Англійська конституція завдяки цьому набула унікальної форми та змісту, тому що в якості джерел, крім актів парламенту та судових прецедентів, з'явилися конституційні звичаї — "конвенціональні норми".

Монарх — глава держави — поступово перетворювався в номінального главу виконавчої влади. 1707 р. припинило застосовуватися право абсолютного вето. Під час правління Георга І (1714 -1727) відбулися самовідсторонення короля від участі у справах, концентрація влади в руках

прем'єр-міністра, кабінет почав працювати самостійно, але від імені його величності. Пізніше з'явилася максима: "Король царює, але не управляє"

Змінилися взаємовідносини кабінету та парламенту: акти 1705-1707 дозволили міністрам бути обраними до нижньої палати та представляв там кабінет; акти 1708—1715 рр. увели принцип формування кабінету на однопартійній основі; кабінет повинна була формувати партія, яка пере могла на виборах; у випадку втрати кабінетом довіри з боку парламенту він повинен був піти у відставку, потрібен був розпуск палати общин та нові вибори.

Отже, у XVIII ст. сформувалися такі риси британського парламентаризму, як партійне правління та регулярна зміна кабінету залежно від його політики.

До 1835 р. в Англії залишалася стара система місцевого управління У 1835 р. в інтересах буржуазії була проведена реформа міського самоуправління: управління містом переходило до виборних міських рад; у виборах мали право брати участь усі особи обох статей, які сплачували податки; міська рада обирала мера міста терміном на один рік. Однак муніципальна реформа не зачепила управління графствами.

У XVIII—XIX ст.ст. поряд з еволюцією форми правління та політичного режиму відбулися зміни в державному устрої країни.