Додаткова література:

1. Государство и управление в США.- М., 1974.

2. Лафитский В.И. Основы конституционного строя США.— М., 1998.

3. Мишин А.А. Принцип разделения властей в конституционном механизме США.- М., 1984.

4. Монахов В.М., Мирончик С.О. Истоки американского парламента­ризма // Вестник межпарламентской ассамблеи.— СПб, 1996.— № 3." С. 77-85.

5. Нельсон Я.М., Ливанцев К.Е. История государства и права США." Л.: Изд-во ЛГУ, 1982.

6. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: Учеб. посо­бие.- М.: Гардарика, 1998.

7. Черниловский З.М. От Декларации независимости до "Билля о правах" // Труды ВЮЗИ.- Т. 43.- М., 1997.

Матеріали для вивчення:

Історія британського колоніального правління відноситься до 1607 р., коли англійськими переселенцями був заснований форт Джеймстаун. На­селення британських колоній в Північній Америці складалося із законт­рактованих сервентів (пауперів та в'язнів), з 1619 р. з'явилися перші не-гри-раби, пізніше зросла хвиля політичних та релігійних дисидентів та вільних переселенців.

Система британського колоніального управління в основному склалася наприкінці XVII ст. До того часу існувало 13 колоній, які за своїм право­вим статусом поділялися на три групи:

Род-Айленд Коннектикут	Мали хартії; були самоврядними; представляли собою своєрідні республіки, оскільки органи управління обиралися
Пенсільванія Делавар Меріленд	Належали приватним володільцям
Массачусетс Нью-Гемпшир Нью-Йорк Нью-Джерсі Вірджинія Північна та Південна Кароліна Джорджія	Були колоніями Британської корони; управління в них здійснювалося губернаторами, але створю­валися і двопалатні законодавчі збори

Американська революція мала певні особ­ливості, які вирізняли її серед інших бур­жуазних революцій:

1. вона відбулася на території, яка фак­тично не знала феодалізму як суспільно-економічної формації;

2. вона переслідувала національно-виз­вольні цілі;

3. вона почалася як національно-визволь­них рух, який переріс у війну за неза­лежність, але через значні соціальні протиріччя одночасно стала грома­дянською війною.

Величезний вплив на хід революційних подій та на політико-правову свідомість колоністів справила Декларація прав Вірджинії, прийнята 12 червня 1776 р. Ця декларація була одним із найважливіших документів в історії американського конституціоналізму.

В Декларації прав Вірджинії було проголошено, що усі люди за природою своєю рівною мірою є вільними та незалежними, а також мають права, від яких вони не можуть відректися самі або позбавити їх своїх нащадків. До таких прав відносилися: "насолода життям та свободою через набуття та володіння власністю" та "прагнення до щастя і безпеки"

Надзвичайне значення у процесі розвитку американської демократії та конституціоналізму відіграла Декларація незалежності 1776 р. Цей документ був написаний Т. Джефферсоном та затверджений Третім Континентальним конгресом.

Проголошення Декларацією незалежності колишніх колоній "вільними та незалежними штатами" означало появу на Атлантичному узбережжі Північної Америки 13 незалежних суверенних держав.

10 травня 1776 р. Континентальний конгрес прийняв резолюцію, яка пропонувала колоніям створити власні уряди. Але процес прийняття коло­ніями конституцій розпочався дещо раніше — 6 січня 1776 р. — прийнят­тям Нью-Гемпширської конституції, а завершився 13 червня 1784 р., коли цей же штат прийняв свою другу конституцію.

Моделлю для багатьох штатів стала конституція Вірджинії, прийнята 29 червня 1776 р.

У червні 1776 р. Перший Континентальний конгрес призначив комітет для підготовки Статей Конфедерації. Підготовлений ним проект був схвалений конгресом 15 листопада 1777 р. Однак процес ратифікації усіма 13 штатами затягнувся на 3 роки, через що Статті Конфедерації набрали чинності тільки з 1 березня 1781 року.

Статті Конфедерації юридично оформили та закріпили створення "вічно­го союзу між Штатами". Кожен штат зберігав свій суверенітет, свободу та незалежність, будь-яку владу, юрисдикцію та право, крім тих, які деле­говані конфедерацією Сполученим Штатам. Назва конфедерації повинна була стати "Сполучені Штати Америки".

Для більш зручного управління справами сполучених штатів згідно із Статтями Конфедерації створювався Конгрес.

Конгрес після переможного завершення війни за незалежність прийняв відомі Північно-Західні ордонанси 1784, 1785 та 1787 рр., які створили юридичну базу для територіальної експансії США та встановили процедуру створення нових штатів і прийняття їх до союзу.

Прийняття конституції США було обумовлено реальними економічни­ми, політичними, соціальними та ідеологічними обставинами.

У лютому 1787 р. Конгрес прийняв резолюцію про скликання в травні у Філадельфії спеціального конвенту з метою переглянути Статті Конфе­дерації, але конвент пішов далі і прийняв конституцію.

Американська конституція у тому вигляді, в якому вона була схвалена конвентом, а потім ратифікована, була дуже коротким документом. Вона складалася із 7 статей, з яких лише 4 були поділені на розділи. В основу організації, компетенції та взаємодії вищих органів влади республіки був покладений американський принцип поділу влади — вона єдина, але має три гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Для попередження концент­рації повноважень, яка могла призвести до встановлення тиранії однієї з гілок влади, Конституція встановлювала систему "стримування та проти­ваг", яка ґрунтувалася на принципі різних джерел формування влади — народ, легіслатури штатів, колегія виборців, президент та сенат.