Джерела права:

1. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Сост. В.А. Томсинов. - М., 1999.

2. Хрестоматия по новейшей истории.— В 3 т.— М., 1971.

3. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн: Хресто­матія для студентів юрид. вузів та ф-тів.— К., 1995.

Основна література:

1. Гудошников л.М., Жидков о.А., Крашенинникова н.А., Лысенко о.Л., Мишин а.А. История государства и права зарубежных стран: Учебник для студентов юрид. Вузов и ф-тов.— в 2 ч.— м., 2001.

2. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник / Упорядники А.С. Слюсаренко, М.В. Томенко.— К.: Атіка, 2001.

3. Ластовський В.В. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій для студентів денної, заочної та дистанційної форм навчання спе­ціальності 6.060101 "Правознавство".— Черкаси, 2003.

4. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2 т. - М.: Острозье, 1998.

5. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн.— Харків: Право, 2001.

6. Хома н.М. Історія держави та права зарубіжних країн: Навч. Посіб. Для студ. Вищ. Навч. Закладів.— к., 2003.

7. Черниловский з.М. Всеобщая история государства и права.— м.: Юрист, 1996.

8. Шатилова с.А. История государства и права зарубежных стран: Учеб. Пособие.- м., 2003.

9. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн.— К., - Вентурі, 1997.

Додаткова література:

1. Смирнов В.П. Новейшая история Франции, 1918—1975.- М., 1979.

2. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: Учеб. пособ.- М.: Гардарика, 1998.

3. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права / Под ред. К.И. Батыра, Е.В. Поликарповой.— М.: Юрист, 1996.

Матеріали для вивчення:

Після Першої світової війни основи державного устрою Франції, як і раніше, визначалися конституційними законами 1875 р. Однак поступове послаблення фактичної ролі глави держави — президен­та, зведення його повноважень до "церемоніальних" не супроводжувалося будь-яким серйозним відновленням рівноваги виконавчої та законодавчої влади за рахунок законодавчого закріплення повноважень уряду.

У міжвоєнний період до уряду остаточно перейшло право видання нормативних актів з різноманітних питань державного життя.

Формально урядові декрети повинні були лише доповнювати, уточню­вати законодавство та мати підзаконний характер. В дійсності уряд не­одноразово приймав акти, які мали силу закону, та скасовував попередні законодавчі акти. Крім того, парламент періодично надавав правим кабіне­там надзвичайні повноваження та виключне право займатися законодав­чою діяльністю у формі „декретів-законів”.

Разом з тим Третя республіка до Другої світової війни не випадково називалася "режимом Зборів" або "абсолютним парламентаризмом": контроль парламенту над урядом набув гіпертрофованих форм, що при­зводило до нестабільності, частих урядових криз та відставок кабінетів.

Явне порушення рівноваги влади та "системи стримування" на користь парламенту при неспроможності парламенту ефективно виконувати уря­дові функції управління серйозно підірвали спроможність політичної сис­теми Франції протистояти економічній та політичній кризі 30-х рр., поси­ленню авторитарних тенденцій та германській агресії.

На початку 30-х рр. у Франції зросла активність крайніх правих органі­зацій фашистського спрямування ("Вогненні хрести", "Аксон франсез" та інші). В лютому 1934 р. був здійснений фашистський путч, який прова­лився завдяки солідарності демократичних сил країни, котрі організували масові антифашистські виступи.

Посилення реакційних тенденцій у політичному житті країни призвело до об'єднання антифашистських сил, яке отримало назву Народний фронт. Склад:

• партія комуністів;

• партія соціалістів;

• партія радикалів;

• понад 40 демократичних організацій.

У січні 1936 р. була надрукована програма Народного фронту, основ­ними вимогами якої були:

В політичній сфері:	В економічній сфері:
• розпуск та роззброєння фашистських організацій	• вжиття заходів з підвищення життєвого рівня населення
• скасування репресивного законодавства	• боротьба з безробіттям
• створення системи колективної безпеки в Європі	• реорганізація Французького банку
	• уведення контролю над великими банками
	• націоналізація воєнної промисловості

На виборах у 1936 р. Народний фронт одержав перемогу. Було сфор­мовано уряд із соціалістів та радикалів. До 1937 р. була виконана частина програми лівих сил.

Народний фронт відіграв значну роль у попередженні спроб правих встановити режим авторитарного типу. Однак внутрішні протиріччя в анти­фашистському блоці призвели до його розколу. В результаті послідовної зміни урядів у влади закріпилося праве крило радикалів, яке пішло на ліквідацію основних заходів лівих та на розрив з Народним фронтом.

Падіння Третьої республіки стало закономірним результатом поразки Франції у війні з гітлерівською Німеччиною влітку 1940 року.

Після капітуляції в 1940 р. більша частина Франції управлялася німець­кими окупаційними органами. У південній, неокупованій зоні влада фор­мально належала пронімецькому уряду маршала Петена, який отримав назву "уряд Віши". "Режим Віши" був воєнно-авторитарним, хоча са­мостійна його роль була відносною, а функції — ще більше обмеженими з осені 1942 р., коли німці ввели війська в південну зону.

Боротьбу проти нацистів на території Франції очолили комуністи, з ініціативи яких численні антифашистські організації об'єдналися в На­ціональну раду опору. Інший центр руху був створений генералом де Голлем в еміграції ("Франція, що б'ється"). В 1943-1944 рр. після об'єд­нання французького та лондонського центрів в Алжирі був затверджений єдиний французький Комітет національного визволення як Тимчасо­вий уряд Французької Республіки.

У 1946 р. була прийнята нова конституція Франції. До її тексту був включений новий блок економічних та соціальних прав: рівноправ'я чо­ловіків та жінок, народів залежних країн; право на працю, відпочинок та матеріальне забезпечення у випадку непрацездатності, право робітників на об'єднання у профспілки, на страйки, колективне визначення умов праці та на участь в управлінні підприємствами, право на загальну безкоштовну світську освіту тощо.