11)Люблінська та Берестейська унії та їх наслідок для українських земель

Люблінська

Основні передумови підписання польсько-литовської унії були такими:

- прагнення до унії значної частини української, білоруської, литовської шляхти,яка: а) хотіла обмежити сваволю великих землевласників б) прагнула до полегшення своєї військової повинності (у Польщі, на відміну від Литви, шляхта не була зобов'язана нести військову службу через наявність найманого війська);

- знесилене тривалими війнами з Московією, Велике князівство Литовське поступово втратило майже третину своєї території. Воєнні невдачі, насамперед утрата Полоцька в 1563 р., поставили Велике Князівство Литовське на межу катастрофи, з'явилася загроза його поглинання Москвою.

Проти унії виступали українські, литовські та білоруські магнати, що НЕ хотіли обмеження своїх прав, привілеїв. Проте їхня позиція виявилася недостатньо сильною для того, щоб не допустити унії.

Підписання угоди. 3 початку XVI ст. стали інтенсивніше формуватися умови для укладення унії між Польщею та Великим князівством Литовським. Розгляд питання про укладення унії розпочався в січні 1569 р. на спільному польсько-литовському сеймі у Любліні .В червні 1569 р. Люблінська унія була підписана. 1 липня 1569 р. її затвердили депутати польського і литовського сеймів.Основні положення угоди.  Польське королівство та Велике князівство Литоовське об'єднувалися в єдину федеративну державу - Річ Посполиту з виборним королем, загальним сеймом і сенатом, єдиною зовнішньою політикою. Литовська, українська та польська шляхта зрівнювалися в правах і набували права володіння маєтками на всій території Речі Посполитої., Вводилася єдина грошова одиниця.Велике князівство Литовське, як і Польське королівство, залишалося самостійним політичним організмом зі своєю вищою адміністрацією, власною скарбницею, військом, судово-правовою системою. Українські землі у складі Польщі увійшли до шести нових воєводств: Руського, Белзького,Волинського , Київського, Подільського, Брацлавського

Негативні наслідки. Ця угода сприяла:

а)  посиленню польської експансії на українські землі, наступу католицизму;

б)  ополяченню української знаті;

в)  покріпаченню селян, що було остаточно затверджено Литовським статутом 1588 р., який увів 20-річний термін піймання селян-утікачів і надав право шляхтичам самим установлювати всі повинності, розпоряджатися селянським життям і майном.

До позитивних наслідків унії можна віднести:

а) зближення українських земель із західноєвропейською культурою: ідеї Відродження, Реформації та Контрреформації; поширювалася західноєвропейська система освіти: українці навчалися в європейських університетах, прилучалися там до західноєвропейських наукових і художніх ідей, збагачували ними рідну культуру;

б)  могутнє піднесення культурно-просвітницького руху, що сприяв зародженню та розвитку української національної самосвідомості

Берестейська

Для подальшого зміцнення Речі Посполитої, як вважали польська влада і католицькі кола, було необхідно об'єднати православних українців і білорусів з поляками-католиками. Православні єпископи також виступали за об'єднання церков, але при цьому інтереси православних і католицьких ієрархів, так само як і їх бачення ролі і становища майбутньої уніатської церкви, були зовсім різними.

Основні причини укладення унії для православних єпископів. а) невдоволення втручанням у церковні справи організованого в братства міщанства;б) бажання визволитися від своїй підпорядкованості східним патріархам, які не мали достатньої влади для захисту стану православної церкви в Речі Посполитій;в)  необхідність зберегти своє привілейоване становище в новій державі і домогтися рівності з католицькими єпископами г)   саму унію православні єпископи розглядали як рівноправне об'єднання церков під керівництвом Папи Римського

Католицькі священики і польська шляхта розглядали унію як:

а)  необхідність ідеологічного обґрунтування захоплення польськими магнатами українських земель;

б)  можливість збільшити кількість підвладних Ватикану парафій за рахунок православної церкви

в)  майбутня уніатська церква сприймалася ними як другорядна тимчасова організація для підкорених українських «хлопів», покликана зміцнити польсько-католицький вплив на приєднаних українських землях.

Таємні переговори. У 1590 р. частина православних єпископів вступила в таємні переговори з польським королем Сигізмундом III, висловивши бажання приєднатися до католицької церкви. У 1595 р. після видання королем універсалу, у якому він сповіщав про перехід православних єпископів до унії,єпископи вирушили до Риму і визнали владу Папи Римського. У жовтні 1596 р. король Сигізмунд III і київський митрополит М. Рогоза за дорученням Папи Римського Климентія VIII скликали в Бресті церковний собор для офіційного проголошення унії. Проте собор одразу розколовся на два окремі собори - православний і уніатський:

Православний собор відхилив унію; уніатський - проголосив унію, визнав владу Папи Римського, прийняв основні догмати католицької церкви, зберігши проте православні обряди та церковнослов'янську мову. Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від податків, уніатська шляхта дістала право обіймати державні посади нарівні з католицькою шляхтою, а уніати-міщани зрівнювалися у правах з католицьким міщанством.Наслідки. Польській уряд вважав унію обов'язковою для всіх православних на території Речі Посполитої. Православна релігія опинилася на становищі незаконної. Унія насаджувалася силою. За допомогою Берестейської церковної унії польські пани й католицьке духовенство сподівались денаціоналізувати й ополячити український і білоруський народи. Українські та білоруські селяни, міщани, козаки стійко боролися проти нав'язування католицтва та унії. Це була боротьба проти феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту, проти панування шляхетсько-католицької Польщі.