58)Україна в умовах адміністративно-командної системи у 70-80-х рр. Новітня русифікація

Період 1965-19.85 років дістав назву "застійного". Лозунг комуністичного будівництва залишився, але комунізм відсунули в неокреслене майбутнє. Сталіністи, які прийшли до влади, обрали тактику замовчування відомостей навіть про ті злочини, що стали надбанням гласності при Хрущові. Знову було заблоковано, доступ дослідникам, письменникам та журналістам до архівів, які містили дані про злочини режиму.Леонід Брежнєв не був войовничим і шовіністом, але інтереси зміцнення централізованої держави вимагали здійснення курсу на "зближення націй", тобто нівелювання національних відмінностей. У суспільстві радянському керівництву треба було знайти спосіб сформувати відчуття спільної тотожності й мети. За ідеологічною завісою приховувався вже давно відомий ворог - русифікація.Кремль та його вірний намісник в Україні Володимир Щербицький проводили систематичну політику розширення вживання російської мови в Україні та обмеження української. Влада використовувала прямі та непрямі засоби, щоб змусити людей розмовляти російською. Успішність у навчанні ставилася в залежність від доброго володіння російською мовою. Найцікавіші й найважливіші публікації в Україні виходили російською мовою.З 1960 по 1989 роки населення України зросло з 42,5 до 51,7 млн чол. Протягом 60-80-х років неухильно зменшувалась частка українців серед населення республіки та зростала частка росіян (з 16,7 % до 22,1 %).Індустріалізація, урбанізація і модернізація значно зменшили традиційну класову структуру населення України. У 1970 році із загальної кількості робочої сили (16 млн чол.) близько 2/3 класифікувалися як промислові робітники. За одне покоління робітники перетворилися з виразної меншості на переважаючу більшість робочої сили України. Пролетаріат не лише швидко зростав, а й ставав більш українським за його етнічним складом. В Україні дуже зросла кількість фахівців із вищою освітою. Дисидентський рух.У 60-70-і роки виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно звали дисидентами. Найбільш відомим був московський демократичний рух представників російської інтелігенції Спочатку осередок українських дисидентів складали "шістдесятники" - нове плідне покоління письменників: Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Микола Вінграновський, Алла Горська та Іван Дзюба. Пізніше до них приєдналися Василь Стус, Михайло Осадчий, Ірина Та Ігор Калинці, Іван Гель та брати Горині. Вони були зразковим продуктом радянської системи освіти, швидко робили кар'єру. Хоча дисиденти діяли переважно в Києві та Львові, вони походили з різних частин України. Більшість складали східні українці, проте багато з них мали ті чи інші зв'язки із Західною Україною.Проведена 1963 року у Київському університеті офіційна конференція з питань культури та мови, участь в якій взяло більше тисячі чоловік, перетворилася на відкриту демонстрацію проти русифікації.У серпні - вересні 1965 року органи держбезпеки заарештували понад два десятки представників української інтелігенції, звинувачених в антирадянській діяльності. Причиною був протест цих мужніх людей проти припинення процесу десталінізації, відстоювання ними громадських, зокрема національних прав. Тоді зазнав першого ув'язнення відомий дисидент Валентин Мороз (у 1979 році його було обміняно на радянського В1975 році було заарештовано В'ячеслава Чорновола, який видав у Парижі збірку "Лихо з роману" про ці арешти.У1975 році дисиденти дістали новий імпульс, коли СРСР підписав Хельсінкську угоду й офіційно погодився поважати громадянські права. Дисиденти організували відкриті групи, завдання яких полягало в тому, щоб Наглядати за додержанням громадянських-прав з боку Кремля. У листопаді 1976 р. у Києві була створена Українська Гельсінська група. Очолив її письменник Микола Руденко. Група налічувала 37 учасників, найрізноманітніших за походженням: генерал Григоренко, Стус, Лук'яненко, Кандиба, Чорновіл, Юрій Шухевич (син командуючого УПА) та ін. Вони вбачали вирішення суспільних проблем у додержанні законів узагалі й поважанні прав особи зокрема.У 1978 р, у зверненні 18 українських політв'язнів, що перебували в мордовських таборах, пролунав заклик до "виходу України зі складу так званого СРСР і створення незалежної демократичної української держави". -