44)Національно-культурне будівництво 1920-х років. Українізація

В культурному будівництві 1920-х і 1930-х років існують істотні відмінності. Цей процес в Україні був таким потужним, що його справедливо називали культурною революцією або цілим етапом національного відродження. І це тісно пов´язано з політичним курсом комуністичної партії і уряду на здійснення українізації, а також з діяльністю комуністів-патріотів Ф. Гринька, О. Шумського, М. Скрипника. Розвиток української культури в 20-х роках був продовженням національного відродження, могутній поштовх якому дала українська революція 1917-1920 pp. Це головний фактор небаченого розвитку української культури в третьому десятилітті XX ст. У 1930 р. сталінське керівництво позбавило українців можливості розвивати національну культуру, заформалізувало освіту завданнями підготовки людини до соціалістичного будівництва, а фактично — виховання особисто відданих Сталіну громадян. Розгром інтелігенції, наукових та культурних закладів, що спрямовували свою діяльність на творення національно-культурних цінностей, призвів до зниження рівня української культури, фактичного до її придушення і обмеження. Це була своєрідна реакція в духовному житті українського народу. Важливе значення в духовному розвитку мас та ліквідації неписьменності мало охоплення школою всіх дітей шкільного віку. Для цього багато було зроблено вже в 20-х роках. Доводилося долати надзвичайні труднощі матеріального забезпечення навчального процесу, браку кваліфікованих учителів та ін. Громадськість проводила суботники, тижні, місячники допомоги школі, завдяки чому вона була врятована від повного занепаду. Одним із важливих завдань культурного життя України була підготовка достатньої кількості фахівців з вищою і середньою спеціальною освітою. Швидко зростала мережа вищих навчальних закладів. Широко були відкриті двері у вузи для молоді з трудових прошарків. Дітям робітників і селян видавалися стипендії, для них створювалися робітничі факультети, які готували молодь до навчання у вищих навчальних закладах. Особливо енергійно розвивалася мережа вузів у 30-х роках. Найбільшим вузівським центром України був Харків — столиця УСРР до 1934 р. Поступово підвищувалася якість підготовки спеціалістів, зростали науково-педагогічні кадри вузів. У 1934 р. були встановлені наукові ступені кандидатів і докторів наук, а також наукові звання доцентів і професорів, розширювалася аспірантура. На кінець 30-х років в Україні, незважаючи на сталінські репресії, в основному вирішувалася проблема забезпечення народного господарства і культури фахівцями всіх рівнів освіти. їх чисельність перевищила 500 тис. чоловік. Великі успіхи в галузі освіти та зростання економіки сприяли швидкому розвитку науки. Головним осередком наукової діяльності була Всеукраїнська академія наук (ВУАН) Розвиток художньої літератури в 20-х роках набув особливо бурхливого характеру. Організаційною особливістю літературного процесу в Україні в ці роки було виникнення і розпад великої кількості літературних організацій: «Гарт», «Плуг», «Молодняк», «Західна Україна», «Авангард», «Нова генерація», «Ланка», ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) та ін. Поряд з групою старшого покоління українських літераторів швидко зростали ряди молодих, переважно учасників революційних подій, виходців із селян та робітників. Помітним явищем в літературному житті республіки були поеми М, Семенка, памфлети М. Хвильового, В. Блакитного, сонети М. Зерова, новели і оповідання Г. Косинки, сатира і гумор О. Вишні, І. Сенченка, поеми П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, М. Бажана та А. Малишка, прозові твори П. Панча, О. Копиленка, А. Головка, К. Гордієнка, Ю. Смолича і Ю. Яновського.  Інтерес народних мас до культури активно проявлявся в швидкому розвитку художньої самодіяльності, різних видів мистецтва, насамперед театрального. Повсюдно виникали професійні та аматорські театри, створювалися драматичні, хорові, танцювальні та інші гуртки. В складних умовах розвивалося українське кіномистецтво, яке ставило і демонструвало фільми переважно агітаційного характеру, Велику роль у його становленні і розвитку відіграв Олександр Довженко, який з 1926 р. був кінорежисером Одеської кіностудії. Образотворче мистецтво продовжувало традиції художників попередніх століть. Художники освоювали нову тематику, нові стилі художнього відображення дійсності. Українське мистецтво пензля збагатили М. Бойчук, М. Дерегус, М. Бурачек, В. Касіян, Ф. Кричевський, Г. Нарбут, В. Петрицький В духовному житті українського народу значну роль відігравала православна церква. Комуністична партія мала на меті знищити релігійні установи, різко ослабити позиції релігії в суспільстві, виховати нові покоління в дусі атеїзму. Проводилася широка атеїстична пропаганда, церкву відділили від держави, відібрали у неї землі та майно і, скориставшись голодом 1921 p., — предмети культу, виготовлені з дорогоцінних металів.  Суспільно-політичне і духовне життя 20-30-х років — це особлива сторінка в історії України. В 20-х роках комуністи-патріоти, які очолювали Наркомат освіти, здійснили українізацію і дали поштовх до розвитку української культури, якого не знав навіть український ренесанс. Цей духовний розквіт був пов´язаний з непом, деякими елементами автономності УСРР, активністю старших поколінь патріотичної української інтелігенції, традиціями української революції 1917-1920 pp. та національного відродження попередніх років. Однак сталінська тоталітарна система не змирилася з таким напрямом духовного і суспільно-політичного розвитку. Були розгромлені та знищені кадри української інтелігенції та комуністів-патріотів, припинена українізація.