Оперізувальний герпес

Етіологія і патогенез. Збудник оперізувального герпесу (оперізувального лишаю) — вірус Varicella zoster, який у дітей спри­чиняє розвиток вітряної віспи і після перенесення її не зникає, а персистує в нервових сенсорних паравертебральних гангліях і гангліях трійчастого нерва, де залишається пожиттєво в латентному стані.

Під впливом чинників, які послаблюють імунологічну реактивність(холод, радіація, стреси, травми, хіміотерапія, онкологічні захворю­вання, злоякісні хвороби крові, похилий вік тощо) вірус активується, розмножується, спричиняє запалення гангліїв, спричиняючи неврит і невралгію, розміщується вздовж одного із нервів.

Клінічна картина. Появі висипу можуть передувати продромальні явища впродовж 1-5 днів у вигляді підвищення темпе­ратури тіла, нездужання, головного болю, рідше нудоти, блювання, невралгічного болю в зоні майбутнього висипу, які часто поєдну­ються із парестезіями і гіперестезіями. Наявність таких симптомів ще до розвитку висипу може спричинити низку діагностичних по­милок (хвороби серця, гострий живіт, ниркова коліка тощо). Висип може локалізуватись у будь-яких ділянках тіла.

На шкірі ділянок, що іннервуються відповідними нервами, з'являються запальні, рожево-червоні набряклі, іноді дещо інфіль­тровані з чіткими межами вогнища, на поверхні яких утворюються групами пухирці. Вміст пухирців прозорий, згодом — кала­мутний, а в разі руйнування утворюються ерозії, на поверхні яких формуються кірочки , які відпада­ють через 5-10 днів, залишаючи після себе гіпо- чи гіперпігментовані ділянки.

Характерною є однобічна локалізація висипу, іноді з різкою межею (як під лінійку), посередині ураженої ділянки, особливо на лобі, грудях, животі.

Висипання в більшості випадків супроводжується не­вралгічним болем. Спостерігається збільшення регіонарних лімфа­тичних вузлів, болючість їх під час пальпації.

Особливості оперізувального герпесу у дітей такі: частіше спос­терігаються порушення загального стану, явища інтоксикації, три­вала (до 8-10 днів) гарячка, головний біль, блювання, менінгеальні та енцефалітичні симптоми, ригідність м'язів потилиці, позитивний симптом Керніга, парестезії, зіничні реакції; не розвивається пост-герпетична невралгія.

Особливості оперізувального герпесу у людей похилого віку: схиль­ність до дисемінації, вторинного інфікування, переважання бульозних, геморагічних, гангренозних форм, частий розвиток постгерпетичної невралгії. Ускладнення.

Постгерпетична невралгія є одним із найтяж­чих ускладнень оперізувального герпесу; характеризується больо­вими відчуттями, що тривають 1-3 міс і більше після регресу ура­жень шкіри у хворих на оперізувальний герпес. Вона розвивається приблизно у 10 % хворих на оперізувальний герпес, частіше у віці після 60 років (до 50 %) і рідко — до 40-річного віку. Здебільшого тривалість невралгії не перевищує року, приблизно у 22 % хворих вона становить більше року і у 5 % пацієнтів може тривати невизначений час (до 6-10 років і більше).

Клінічна картина. Больові відчуття завжди обмежуються первинною зоною ураження і характеризуються постійністю, вони пекучі, ниючі, іноді посилюються у вигляді прострілів, порушую­чи сон і звичайну діяльність хворих. В окремих випадках спостері­гається ще й постійне відчуття печіння, оніміння ураженої ділянки.

Больові відчуття можуть виникати спонтанно або під впливом тертя одягом, вітру, УФ-опромінення. Іноді больовий синдром настільки виражений, що може призвести до розвиту депресії. Уражені ділян­ки чутливі на дотик, але під час натискування біль не виникає.

Лікування. Зменшення вираженості больового синдрому в процесі противірусної терапії є незадовільним і не запобігає розвит­ку постгерпетичної невралгії, лікування якої є надзвичайно склад­ним завданням. Для усунення цього ускладнення застосовують різні підходи у зв'язку з тим, що на сьогодні відсутні програми лікування із стовідсотковою ефективністю.

Застосовують:

• ненаркотичні аналь­гетики (реопірин, баралгін та інші у формі ін'єкцій), антиконвульсанти (карбамазепін),

• трициклічні антидепресанти (амітриптилін, доксепін),

• кортикостероїди,

• внутрішньовенно вводять прокаїн, пімозид, вазопресин, леводопу тощо.

Місцево застосовують інфільтрацію знеболювальними засоба­ми, периферійне блокування нервів, епідуральне або симпатичне блокування, проводять етилхлоридну місцеву анестезію. Викорис­товують і фізіотерапевтичні методи лікування: діатермію, вібрацій­ну терапію, ультразвук, лазеротерапію, гіпербаричну оксигенацію. Крім фармакологічних засобів хворим рекомендують повний відпо­чинок з уникненням стресових ситуацій, сильних зусиль, бігу; по­мірні фізичні вправи. З раціону виключають шоколад, натуральну каву. Якщо невралгія локалізується в лобовій ділянці, особливо в ділянці ока, рекомендують носити темні окуляри.