Еміграція і Велика Вітчизняна війна

В роки Великої Вітчизняної війни чимало радянських громадян опинилися за кордоном не з власної волі: одні потрапили до полону, інші – вивезені на примусові роботи до Німеччини. Однак після закінчення війни повернулися на батьківщину: колишні полонені боялися покарання, хтось просто не хотів повертатися. Ці люди і становили так звану другу хвилю російської еміграції. Вона була малочисельна (500 – 700 тис. чол.). Більшість „невозвращенців” поселилося в США й Австралії, а деякі стали першими російськими громадянами Ізраїлю. За мирними післявоєнними договорами до складу СРСР увійшли частина Східної Пруссії (Калінінградська область) на заході та Сахалін з Курильськими островами (Хабомаї, Шикотан, Ітуруп, Кунашир) – на сході. Корінне населення переселили: в Німеччину – 1 млн. 157 тис. німців, а в Японію – 296 тис. японців та айнів.

Обмін населенням

При встановленні нових кордонів з Польщею, Чехословаччиною та Румунією країни „обмінювалися” територіями і населенням. Восени 1944 р., тобто ще задовго до завершення війни, близько 600 польських сімей переселили з Білорусії в Польщу. В 1945 р. між урядом Польщі й СРСР було укладено Угоду про право на вихід з радянського громадянства осіб польської та єврейської національностей, які проживали в СРСР, і на їх виїзд в Польщу. Ця угода передбачала також право на вихід з польського громадянства осіб російської, української, білоруської і литовської національностей, які проживали на території Польщі.

До 1946 року з Польщі в СРСР переселилося близько 518 тис. чол. (в тому числі в Україну – 482 тис. чол. і в Білорусію – 36 тис. чол.). В той же час зворотній потік був майже вдвічі більший – приблизно 1 млн. 90 тис. чол. (в тому числі з України – 790 тис., з Білорусії – 231 тис. та з Литви – 70 тис. чол.). Україну залишило більшість поляків, що тут проживали. Уряди СРСР і Чехословаччини прийняли рішення про обмін населенням 10 травня 1946 р. Сім’ї українців і карпатських русинів з Чехословаччини переїхали в Україну, а чехи і словаки з СРСР – до Чехословаччини. Крім того проводилася евакуація румунів з СРСР в Румунію, але в менших масштабах.

Еміграція і „холодна війна”

Емігрантів третьої хвилі (близько 500 тис. чол.) можна розділити на 2 групи:

1) - примусово вислані;

- перебіжчики.

2) – звичайні емігранти, тобто ті, що виїзжали за власним бажанням.

Примусово висилали з країни не тільки в 1920-х роках за Й.Сталіна, але й значно пізніше – в 70-х роках за Брежнєва. Яскравий приклад – письменник О.Солженіцин. Особливими і специфічними емігрантами були перебіжчики та „невозвращенці”. В пошуковому списку КДБ нараховувалося 470 осіб, з них 260 втекли в Німеччину та Австрію, потім більшість перебралися в США.

До 80-х років ХХ ст. більшість емігрантів з СРСР були євреї. Перші єврейські емігранти їхали до Ізраїлю (в землю обетованну). Однак пізніше в Ізраїль їхало лише 62,8 % євреїв, інші віддали перевагу США (33,5 %) або іншим країнам. З початку 90-х років минулого століття 85 % емігрантів від’їжджають до Ізраїлю.