Сучасні міграції в Росії

Наприкінці ХХ століття територія РФ чітко розділилася на дві зони – та, що приймає населення і та, що його віддає; але при цьому плюс і мінус помінялися місцями. Вся Північ (за винятком Тюменської області), що раніше інтенсивно притягувала населення, зараз інтенсивно його втрачає. Цей район та прирівнені до нього за умовами проживання території втратили близько 8 %, а Чукотка лише за два роки (1993-1994 рр.) – навіть 22 % населення. За першу половину 1990-х років з Далекого Сходу виїхало 6 % жителів, причому відтік людей з цього регіону спостерігається вперше за всю історію його освоєння росіянами. Перехід на ринкові відносини, відміна північних пільг, у ряді випадків відсутність фінансування багатьох підприємств оголили гострі проблем російської Півночі, в першу чергу низьку ефективність господарства та перенаселеність. Тому відтік населення з Півночі, в сучасних умовах, на жаль, незворотний процес.

Європейська частина (окрім Півночі), Урал і Західний Сибір привабливі для мігрантів. Навіть такі традиційні райони відтоку населення, як Волго-Вятський, Центральночорноземний та інші, зараз активно приймають приїжджих.

Зміни торкнулися також і автономних республік, розташованих в Європейській Росії. З них (окрім Карелії) люди в основному виїзжали, а нині (окрім Чечні і Калмикії) туди приїзжають, особливо інтенсивно в Дагестан, який приймає біженців з Чечні.

Еміграція. Хто і коли залишав росію? Еміграція з Російської імперії

Еміграція – виїзд громадян із своєї країни в іншу на постійне місце проживання або ж на тривалий термін з політичних, економічних чи інших мотивів.

До емігрантів не відносять тих, хто живе за кордоном, працюючи там (наприклад, дипломатів). До їх числа не входять представники наукової і творчої інтелігенції, що виїздять за кордон на декілька місяців і навіть років на навчання, роботу, лікування. Деякі просто час від часу працюють за кордоном або ж живуть там, але це не емігранти.

Початок історії російської еміграції (від лат. emigro – „виселяюсь”) прийнято відносити до ХVІ ст. – епохи правління Івана ІV Грозного: першим широко відомим політичним емігрантом був Князь Андрій Курбський. В ХVІІ ст. з’явилися „невозвращенці”: ними стали ті молоді дворяни, яких Борис Годунов послав до Європи на навчання, але в Росію вони не повернулися. Але загалом, до середини ХІХ ст. випадки еміграції були рідкістю. І тільки після реформи 1861 р. виїзд за рубежі Росії став масовим явищем.

Однак правове поняття „еміграція” в дореволюційному законодавстві було відсутнім. Перехід росіян в інше громадянство заборонялось, а термін перебування за кордоном обмежувався п’ятьма роками, після чого необхідно було подовжувати термін перебування за кордоном. На випадок відмови і неповернення людина втрачала громадянство і мала бути заарештована на батьківщині, заслана навічно і позбавлена майна. Починаючи з 1892 р. дозволили емігрувати євреям, але повертатися назад в Росію їм було категорично заборонено.

Дореволюційну еміграцію можна розділити на чотири групи:

• трудова (або економічна);

• релігійна;

• єврейська;

• політична (або революційна).

Трудова еміграція була надзвичайно масовою. За 1851 – 1915 рр. Росію залишили 4,5 млн. чол., переважно селяни, ремісники і чорноробочі. Цікавим є той факт, що більшість дореволюційних емігрантів були, як правило, вихідцями з інших країн, що проживали в Росії: Німеччини (більше 1400 тис. чол.), Персії (800 тис.), Австро-Угорщини (800 тис.) і Туреччини (400 тис.).

З релігійних мотивів емігрували в основному духобори, молокани та старообрядці. Наприкінці ХІХ ст. в Канаду та США переселились 7,5 тис. духоборів, а на початку ХХ ст. в США (головним чином у Каліфорнію) – 3,5 тис. молокан.

Молокани – одна з течій християнства. Біблію молокани вважають „духовним млеком” (молоком), яким годується „людська душа”. Звідси і назва течії.

Більше 40 % емігрантів становили євреї. Виїзжати з Росії вони почали після 1870 р., в основному в Новий світ, причому більшість селилися в США. Цей вибір не був випадковим: за американською конституцією 1787 р. євреї мали такі ж громадянська та релігійна права, як і християни. Пік єврейської еміграції з Росії в США прийшовся на початок ХХ століття – країну залишили 700 тис. чол. За 1871 – 1920 рр. в Канаду, США та інші країни Нового світу переселилося близько 4 млн. чол. Політична еміграція з Росії була небагаточисельна. В державах Західної Європи знайшли притулок представники багатьох політичних течій. Тут в 1855 – 1917 рр. виходили 287 найменувань російських газет і журналів.

Найбільш відомі російські емігранти дореволюційного часу: О.І. Герцен, І.С. Тургенєв, І.І. Мечніков, В.І. Ленін і О.М. Горький.

Масовою політична еміграція стала після Жовтневої революції. Країну залишали люди, що були не згодні з приходом до влади більшовиків.