Закон „Про мови в Україні” від 28.10.1989 року, його значення.
8 жовтня 1989 року Верховна Рада України ухвалила закон про державний статус української мови (Закон «Про мову в Українській РСР»).Закон «Про мови в Українській РСР», прийнятий ще задовго до проголошення незалежності України, став першим вагомим здобутком національно-демократичних сил і закріпив позиції, які на той час здобули українська інтелігенція та національний рух.
Скасований законом України «Про засади державної мовної політики». Згідно зі Статтею 2. Державною мовою Української РСР встановлювалася українська мова: «Відповідно до Конституції Української РСР державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Республіканські і місцеві державні, партійні, громадські органи, підприємства, установи і організації створюють всім громадянам необхідні умови для вивчення української мови та поглибленого оволодіння нею». Разом з тим у Законі зазначено, що держава створює необхідні умови для розвитку і використання мов ін. національностей, які проживають в Україні. На підставі Закону було складено й затверджено «Державну програму розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 року». В ній передбачено утвердження укр. мови як державної поетапно в різних регіонах країни. Однак програма виконувалася мляво, особливо в південних та східних областях. Справу пригальмувало й те, що певні політ. сили протягом 1994 — 1-ї пол. 1996 настійно домагалися проголошення рос. мови як «офіційної» поряд із державною українською, тобто фактично двох держ. мов, оскільки термін «офіційна мова» в міжнар. практиці — це синонім терміна «державна мова». Визнання рос. мови як офіційної призвело б до істотного обмеження функції укр. мови в ролі єдиної держ. мови. Прийняття Закону «Про мову в Українській РСР» є фактом утвердження демократичних досягнень на території колишнього СРСР. Схожі закони прийняли Грузія, парламенти балтійських країн. На черзі була Україна. При цьому закон про мову дещо різнився від радикальнішого законопроекту, який пропонували Спілка письменників, Товариство української мови.
Автобіографія, її реквізити та правила написання.
Автобіографія – це документ, в якому особа повідомляє основні факти своєї біографії. Автобіографія характеризується незначним рівнем стандартизації. Основні вимоги під час його написання – вичерпність потрібних відомостей і лаконізм викладу. Реквізити автобіографії: 1-й обов'язковий реквізит автобіографії - Назва виду документа. 2-й обов'язковий реквізит автобіографії - Текст, у якому зазначаються: - Прізвище, ім’я, по-батькові; - Дата народження; - Місце народження; - Відомості про освіту (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося навчатися); - Відомості про трудову діяльність (коротко, у хронологічній послідовності назви місць роботи й посад); - Відомості про громадську роботу. - Короткі відомості про склад сім’ї. - Адреса проживання та контактний телефон. 3-й обов'язковий реквізит автобіографіїДата написання. 4-й обов'язковий реквізит автобіографіїПідпис. Заголовок („Автобіографія”) пишеться посередині рядка, трохи нижче за верхнє поле. Кожне нове повідомлення пишеться з абзацу. Дата написання ставиться ліворуч під текстом, підпис автора – праворуч. Автобіографія має дві форми: - автобіографія-розповідь – з елементами опису й характеристикою згадуваних у ній людей. - автобіографія-документ – з точним поданням фактів. Автобіографія – обов’язків документ особової справи.
