12.Поняття усного та писемного мовлення.

Усне мовлення        

Усне слово – це слово живе, ви-разне, інколи спонтанне. В усному мовленні не завжди є час для добо-ру найбільш точного слова. Сказа-не слово не можна виправити.           

У писемному мовленні завжди по-передньо обдумується кожне слово, кожна фраза. Написаний текст можна перечитати, виправити.

Це мовлення розраховане на сприйняття слухом.          

Писемне мовлення – це графічне мовлення, розраховане на зорове сприйняття.

Українська мова за професійним спрямуванням

Українська мова в житті суспільства

13.Характеристика, її реквізити та правила написання.

Характеристика  - це документ, у якому в офіційній формі висловлено громадську думку про працівника як члена колективу. Це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника за підписами представників адміністрації. Складається на його вимогу або письмовий запит іншої установи для подання до цієї установи.

Характеристика дається, як правило, з останнього місця роботи або навчання. Готує її керівник структурного підрозділу (у школі — класний керівник). Підписується керівником установи або ж керівником установи й керівником структурного підрозділу та засвідчується гербовою чи круглою (що прирівнюється до гербової) печаткою.

Характеристика подається при вступі до навчальних закладів, висуванні на виборні посади, переобранні, атестації, оформленні на роботу тощо. Залежно від призначення може бути виробничою, атестаційною, рекомендаційною, нейтральною.

Реквізити:  

     1. Назва виду документа.     

 2. Заголовок (*ПІБ у родовому відмінку особи, якій видається характеристика; посада, науковий ступінь, учене звання, місце роботи, навчання; *рік або повна дата народження; *освіта; *при потребі – національність,місце проживання).

3. Текст, який містить такі відомості: 

 - трудова діяльність працівника;

     - ставлення до службових обов’язків та трудової дисципліни; рівень майстерності;  

 - моральні якості (риси характеру, ставлення до інших членів колективу); авторитет у колективі;

 -  порушення дисципліни;

 - рекомендації для розвитку самої людини.  - висновки;

 - призначення характеристики (при потребі).

   4. Дата складання.   

   5. Підпис керівника установи (при потребі – інших відповідальних осіб).   

   6. Печатка установи.

14.Поняття стилю та жанру української літературної мови.

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання.

Є п’ять функціональних стилів:

- розмовний; - художній

- публіцистичний; - науковий

- офіційно-діловий

Кожен із стилів має характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах.

Жанри – це різновиди текстів певного стилю, що різняться метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.

Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів: розпоряджень, законів, актів, програм, постанов, резолюцій, протоколів та ін.

Один з найдавніших стилів. Його ознаки знаходимо в документах ХІ-ХІІ ст, українсько-молдавських грамотах, українських літописах. Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Обслуговуючи потреби суспільства в державному, громадському, економічному й політичному житті, тексти офіційно-ділового стилю мають виразні відмінності й у межах того самого жанру. Однак для текстів цього стилю характерні й спільні мовні риси.

1. Точність, послідовність, лаконічність викладу фактів, чіткість у висловлюванні. Цей стиль позбавлений образності, емоційності, індивідуальних авторських рис.

2. Лексика в основному нейтральна, вживається в прямому значенні, цей стиль залежно від обслуговуваної галузі може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, наукову термінологію.

3. Для чіткої організації текст ділиться на розділи, статті, параграфи, пункти, підпункти.

4. Використання усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів як результат однотипності вираження думки.

5. Наявність реквізитів (структурних елементів тексту), які мають певну черговість. Реквізити мають постійне місце, їх склад залежить від змісту документа, його призначення. Підпис є обов’язковим реквізитом будь-якого документа.

6. Найхарактерніші речення – прості, поширені. Вживаються також складні речення.