51. Розвиток міст Лівобережної, Слобідської України в 2 пол. Хvііі ст. Розвиток ремесел. Торгівля.

У другій половині XVIII ст. основою економіки України залишається сільське господарство. Вдосконалюються знаряддя праці, поліпшується система землеволодіння - здійснюється перехід від трипілля до багатопілля. Нарівні з традиційними починається вирощування нових культур: кукурудзи, картоплі, соняшнику, цукрового буряку. Подальшого розвитку дістало й тваринництво. У маєтках козацької старшини налічувалися тисячі голів великої рогатої худоби, коней, овець. У другій половині XVIII ст. володіння козацької старшини безперервно розширювалися за рахунок захоплення нею земель у селян, рядового козацтва і царських дарувань. Найбільшим землевласником був гетьман. Останній гетьман України Кирило Розумовський володів майже 100 тисячами селян; йому належало багато хуторів і невеликих міст. Великими землевласниками стали царські чиновники і російські поміщики. Тільки графу П. Румянцеву в 1770 і 1775 р. було подаровано 30 маєтків.

Зазначений період - час різкого посилення феодального пригноблення селянсько-козацьких мас. Уже в 60-70-х роках XVIII ст. селяни Лівобережжя і Слобожанщини змушені були відбувати триденну панщину. Проте селянські й козацькі повинності не обмежувалися панщиною. Селяни й козаки змушені були брати участь у будівництві фортець, каналів, платити нові види грошових податків. У нових економічних умовах поступово втратили значення цехи. Вони стримували індивідуальну ініціативу ремісників, обмежували кількість і асортимент продукції. Великі зміни стались і в організації промислів: поглиблювався поділ праці, ще ширше почала використовуватися наймана сила. Особливо великого розвитку дістали виноробство, чумацтво. Збільшилася кількість підприємств з обробки шкіри. Значні прибутки приносив риболовецький промисел. По всій території України поширюється млинарство. Збільшилась кількість великих мануфактур. У 1764 р. у Києві почав працювати державний збройовий завод "Арсенал". Значно розширився пороховий завод у Шостці. У 90-х роках XVIII ст. на ньому було зайнято 500 селян і робітних людей. У 1774 р. на Слобожанщині засновано великий шовковий завод. У велику мануфактуру переросли Ряшківське і Глушковське суконні підприємства, які виробляли понад 80% сукна в Україні. Загалом у другій половині XVIII ст. на Лівобережній і Слобідській Україні діяло майже 250 мануфактур. Значно розширили межі міста України. Міські будівлі виходили за кріпосні стіни, забудовувались околиці. Збільшувалась чисельність населення. У Києві, наприклад, налічувалося майже 42 тис. жителів. Сталися зміни і у складі міських жителів: збільшилась частка робітних людей, ремісників і торгівців. Правове становище міст Лівобережної і Слобідської України регламентувалося жалуваною грамотою 1785 р. Згідно з цим документом у містах діяли магістрати, обиралися думи, скликалися міські збори. У другій половині XVIII ст. швидко формується єдиний всеросійський ринок, і українські землі стають його частиною. Торгівля між Україною і Росією особливо пожвавилася в 1754 р. після скасування між ними митних кордонів. Українські купці жваво торгували й на зовнішньому ринку. Зміцнювалися торговельні зв'язки України із сусідніми білоруськими та молдавськими землями. Українські товари йшли до Польщі, Німеччини, Угорщини, Туреччини. Політичний устрій українських земель у складі Російської імперії протягом першого десятиріччя другої половини XVIII ст. характеризується залишками української державності, що існувала ще з часів Б. Хмельницького.