Тема 2 : історичні витоки й розвиток риторики

ЯК ТЕОРІЇ КРАСНОМОВСТВА І ПРИКЛАДНОЇ

ГУМАНІСТИЧНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

КОМПЛЕКСНОГО ХАРАКТЕРУ.

РИТОРИКИ АНТИЧНОСТІ.

План :

1. Риторика античності - «цариця усіх мистецтв».

2. Апології як промови на захист себе чи когось з підсудних.

3. Логографи - автори промов для клієнтів.

4. Суспільно-політичні умови розквіту красномовства.

5. Риторика Давньої Греції.

6. Риторика Давнього Риму.

7. Риторика в період раннього і пізнього середньовіччя.

Література :

1. Молдован В.В. Риторика загальна та судова. К., 1999.

2. Гурвич С.С., Погорілко В.Д., Герман М.А. Основи риторики. К., 1988.

3. Сагач Г.М., Юніна О.А. Загальна риторика (Сучасна інтонація) ч. І,ІІ. К., 1992.

4. Аннушкин В.И. Первая русская риторика. М., 1989.

5. Гиндин С.И. Риторика и проблемы структуры текста (Общая риторика) М., 1986.

6. Дюбуа Т. и др. Общая риторика. М., 1986.

7. Ораторы Греции. М., 1985.

Риторичні традиції. Герої та боги риторики.

Риторика має глибокі корені у світовій культурі. У міфології, героях міфів різних народів і культур простежується художньо-образне уявлення предків про велику роль живого слова, поетично-пісенного, риторично-публіцистичного, про яскраву, часом драматичну й трагічну долю людей, наділених божественним даром - красномовства.

Із сивої давнини до наших тривожних днів дійшли, долетіли на легких крилах мудрої й прекрасної афористичної думки деякі надзвичайно сильні, чарівні, фантастичні міфи про культурних героїв, богів, присвячених класичному мистецтву «сладкоречия», «красномовства», ораторського мистецтва, чаруючого співу ...

Вони випромінюють магічну силу краси й духовності, дарують нам опоетизовану інформацію про класичне мистецтво й науку - риторику, яку уособлювала у давніх греків «прекрасноголоса» богиня Калліопа, яка була однією з 9 муз. Донька Зевса й Мнеомозіни (богині пам’яті), Калліопа вирізнялася своїми обдаруваннями серед усіх інших муз. Вона стала музою епічної поезії й науки. Синами Калліопи були прекрасні співці Лін, Орфей, фракійський цар Рес.

У грецькій міфології відомі демонічні істоти, напівптахи - напівжінки, які успадкували від батька Ахелая дику стихійність, а від матері - Музи Мельпомени - божественний голос. Вони мешкали на скелях острова, всіяного кістками й висохлою шкірою їхніх жертв, яких сирени заманювали чарівним співом.

Виникає часто риторичне запитання : якою ж силою краси й дієвості були наділені ці міфічні істоти, перед божественною піснею яких не могли встояти мужні й хоробрі мореплавці, які пройшли безліч випробувань достойно, та лише на цій землі знайшли свою неминучу смерть - загибель ? Красномовним є і той факт, що легендарний Одіссей, пропливаючи повз ці небезпечні острови, прив’язував себе до щогли корабля й заливав воском вуха своїх товаришів.

У давньогрецькій міфології, крім богині Калліопи , знаходимо певні функції, пов’язані із мовленням, мистецтвом виступати у народному зібранні, вести бесіду, полеміку тощо й у деяких інших богів. Зокрема, богиня мороку, нічних видінь, чаклунства Геката була покровителькою деяких громадських занять людей, зокрема у суді, народному зібранні, змаганнях, у суперечках, полеміці тощо.

Цікавим і, на жаль, не дуже відомим божеством грецької міфології є божество лихослів’я Мом, яке пов’язане з темними космічними силами.

Постійне зловживання терпінням богів, проти яких постійно пащекував Мом, призвело до вигнання його Зевсом з Олімпу, що було справедливим покаранням.

Більші симпатії в нас викликає богиня Осса, яка у грецькій міфології була персоніфікацією чуток. Як провісниця Зевса, вона швидко приносила людям звістки від нього. Її голос вважали «божественним», а саму називали «дитям золотої надії».

Одним із найпопулярніших образів грецької міфології у сфері володіння чарами словесного виливу на людей, богів та природу був Орфей, син богині Калліопи та бога Еагра (варіант : Аполлона). Магічна сила його мистецтва виявлялась у чарівному співі, прекрасній музиці, молитвах, за допомогою яких він допомагав аргонавтам у їх нелегкому поході, бо втихомирював людські хвилі, заспокоював гнів могутнього Ідаса, трагічну смерть від вакханок Овідія оплакують зачаровані його співом, голосом та талантом птахи, звірі, ліси, каміння, дерева ...

Серед давніх візантійських, середньовічних, зокрема слов’янських легенд, викликає цікавість образ райського птаха з обличчям людини, який називався алконост або сірін. Спів цього птаха був таким прекрасним, що той, хто, чув його, забував про все на світі. У російських духовних віршах періоду середньовіччя йдеться про птахів сірін, які, опускаючись із раю на землю, зачаровували людей своїм співом. Образ чарівного птаха у різних модифікаціях типу жар - птиця, чудо - птах та ін. є дуже популярним у східнослов’янській культурній традиції, зокрема російській та українській. Як бачимо «солодкоголосі» птахи, міфічні істоти володіли тим прекрасним даром, до якого завжди прагнула людина, - оволодіння душами через гармонійне, прекрасне і чарівне Слово у всіх формах : слово поетичне

ораторське,

пісенне,

пророче ...

Видатні оратори минулого, такі, як Аристотель, Ціцерон, Демосфен, Георгій та ін., ораторське обдарування обгрунтовували з наявності дару мислення, могутньої думки. Тому справжній ораторський талант виявлявся перш за все в силі змісту, інтелектуальній могутності оратора, який оволодівав розумом, волею, почуттям слухачів нетрадиційним, нестандартним. З цієї точки зору нас не міг не зацікавити образ східнослов’янського фольклору, зокрема рос. казок, - Іванушки - дурника, який є типовим втіленням казкової стратегії, що випливає з нестандартних постулатів практичного розуму, з опорою на пошук власних, оригінальних рішень у найскладніших ситуаціях, що дарує йому успіх, повну перемогу над супротивниками, ворогами, опонентами. Його слово - не менш цікаве явище, ніж його справи :воно втілює магічно-юридичну функцію, як вважають спеціалісти, він пророкує майбутнє, тлумачить незрозуміле, загадує й відгадує найскладніші загадки легко, жартома, з прислів’ями, приказками, мовними парадоксами. Мова його з розвиненою омонімією, полісемантичністю, метафоричністю, тощо, є виразною ознакою поетичного стилю, ораторського обдарування Івана - дурника.

Східнослов’янська міфологія звеличує образ епічного співця - поета Бояна, який відзначався багатьма видатними рисами талановитого оратора. Зокрема, в «Слові о полку Ігоревім», у написаних у Софії Київській, у новгородському літописі Боян згадується як «віщий», «а ще кому хотяще песнь творити, то растекашется мыслию по древу, серым волком по земли, шизым орлом под облакы».Струни Бояна рокотали славу рос. князям, які ставали на захист рідної землі. Відомий поет Ігор Шкловський та ін. дослідники вважають легендарного Бояна «ритором, солодкомовним сказителем», талановитим імпровізатором, бо звучать у віках, не стихаючі, його живі гуслі, чарівний голос, соловейка стародавнього часу». Не слід забувати нам видатну ораторську пам’ятку.

-«Золоте слово», Святослава, змішане із сльозою, мета якого - єднання усіх патріотів рідної землі перед вражою навалою.

«Золоте слово», мудрі літописи, які творилися на славній нашій землі, пастирське слово та ін. - взірці високої ораторської культури наших предків, так само як і дивовижно - прекрасні міфи різних народів усіх часів - невичерпна скарбниця культурної, риторичної загально-людської спадщини.

Красномовство - наука і мистецтво переконуючої комунікації. Наука, що становить фундамент професіоналізму спеціаліста гуманітарної професії і найперше адвоката, прокурора, судді.

Красномовство має свою історію, без знання якої важко розраховувати на успіх, тим більше у мистецтві судового оратора. Уже в Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї було відомо мистецтво риторики, але справжньою його батьківщиною є Стародавня Греція, де публічне слово мало надзвичайно велике суспільне значення.

Античні ритори виступали із сенаторських трибун, на засіданнях, форумах, судових процесах. Відомими риторами були :

Аристотель,

Демосфен,

Цицерон,

Квінтіліан,

Ісократ,

Есхіл,

Філократ,

Лісій ...

У творах Платона знаходимо цікавий опис сили і могутності оратора, який володіє словом, що зцілює душі : «Я стверджую, що якби у будь - яке місто прибули оратор і лікар і якби у Народному зібранні чи в будь - якому іншому зібранні зайшла суперечка, кого з двох обрати лікарем, то на лікаря ніхто й дивитися не схотів би, а обрали того, хто володіє словом, - варто було б йому лише забажати ...»

Риторика античності - «цариця усіх мистецтв», одна з семи вільних благородних наук.

Риторика, як і інші науки, має свою історію, без знання якої важко розраховувати на успіх, тим більше в ораторському мистецтві.

Дослідження останніх років виявили, що величезні багатства зберігаються в рукописних відділах бібліотек у великих містах України та колишнього союзу, осередках науки і культури, адже у 17 - 18 ст. риторика була традиційною шкільною дисципліною.

Стародавня Греція, Стародавній Рим в епоху демократичного розквіту стали своєрідною скарбницею риторики і ораторського мистецтва. За законами Солону, кожний афінянин повинен був особисто захищати свої інтереси на суді, бо участь представників дозволялася лише у виняткових випадках, наприклад у справах осіб, які мали фізичні або психічні вади, жінок, неповнолітніх тощо.

Інтенсивний темп життя полісів вимагав діяльності, яка б спиралася на практичні навички у найрізноманітніших галузях. Серед них вирізнялося й словесне мистецтво риторів, які за наймом творили промови.

Публічний виступ у громадянському чи у Народному зібранні чи у Суді перед багатолюдною аудиторією був невід’ємною частиною функціонування апарату державної влади у демократичних полісах Стародавньої Греції. Крім того, ораторське мистецтво користувалося в Елладі величезною повагою, популярністю, тому численні ораторські школи давнього Світу ніколи не були порожніми.

Ораторське мистецтво з’являється з виникненням людського суспільства.

Дар слова, - найкращий спосіб вираження різних процесів внутрішнього життя людини, могутнє знаряддя, за допомогою якого можна підкорити собі іншу людину, це і спосіб живого спілкування. Слово фіксує попередній розвиток суспільства і дає можливість розвиватися і прогресувати й далі.

Спочатку підкорення волі однієї людини іншій відбувалося несвідомо, у вигляді прохання.

Лише пізніше, на вищому етапі розвитку людства, з’являється потреба в слові, яке має переконувати. Таке слово стали відрізняти від простого вираження думки. Тож виникла назва ораторства - для значення слова - переконувати.

Однак красномовство тоді ще не було мистецтвом.

Красномовство стало мистецтвом в умовах рабовласницького ладу, коли за допомогою живого слова оратора виливали на розум і волю людей.

Перше цілісне, системне уявлення про античне красномовство дають джерела риторики Древньої Греції часів правління Перикла

( V ст. до н.е.) . 40 років безперервно правив Перикл в Афінах, і цим він - видатний оратор - в значній мірі зобов’язаний був силі слова.

Про виняткову популярність цього державного і політичного діяча свідчить «Надгробне слово», яке він проголосив під час похорону афіян, що загинули у перший бій Пелопенської війни. Він виступив перед громадянами, матерями і вдовами загиблих - виновника смерті дорогих їх серцю людей. Але спокійно й велично текла мова оратора. Він говорив про патріотичні чуття афінських громадян, які воюючи і гинучи, захищають батьківщину, відстоюючи свою свободу і незалежність, свій демократичний лад і щасливе життя, адже демократія розвиває велич і благородство характеру, ось чому афінські громадяни і воїни достойні поваги і ними можна і потрібно гордитися.

Пафос промови Перикла досяг апогею, коли він розпочав говорити про тих, хто загинув у бою : держава загубила свою молодість, рік загубив весну ... . Ті, хто загинув, як боги, - вони невидимі. Але про їх присутність свідчить те, що їм віддають шану.

Ця промова сколихнула такий ентузіазм у народі, що матері і вдови урочисто пронесли Перикла по місту, засипаючи його квітами, із восторгом цілуючи краї його одягу. В епоху Перикла Афіни досягли вершини свого розквіту в економіці і культурі і стали центром усієї Греції.

Ведучу роль у державі стали грати : народні збори, рада п’ятисот, народний суд. Але найбільше значення в житті республіки одержав народний суд. Промови в суді грали в той час особливу важливу роль. Адвокатів в Афінах тоді не було Широке розповсюдження одержали апології - промови на захист себе чи когось з підсудних. У суді справа часто зводилась до вдало поставленого запитання : і вдалі відповіді на запитання суперника. У судових процесах слід висвітлювати факти так, щоб справа ставала цілком зрозумілою для суддів.

Нічого було й думати про успішне завершення розбору, якщо громадянин не володів судовим красномовством. Тому необхідно було оволодіти умінням виступати. Але не кожний афінянин міг скласти таку промов. Ось чому з’явилися логографи, тобто «пишущие речи». Головний обов’язок логографа - написати промову. Клієнт цю промову вчив на пам’ять і проголошував у суді.

Логограф значно відрізнявся від сучасного адвоката. Адвокат виголошує промову від свого імені і тому зовсім не змушений пристосовуватись до духовних особливостей клієнта. Зовсім інше положення логографа : йому потрібно було старанно маскувати своє авторство і видавати свою промову за витвір клієнта, враховуючи його соціальне становище, характер, рівень інтелекту та ін. Промова має бути такою, щоб здавалась витвором людини простої, не досвідченої в красномовстві.

Логографи були знайомі з правом, законами, народними рішеннями і допомагали діставати подібні знання громадянам. Логографам також належать перші спроби створити теорію судової промови, описати її способи побудови і типові приклади аргументації.