- •Міністерство аграрної політики та продовольства україни
- •Вінницький національний аграрний університет
- •Земельний кадастр
- •Конспект лекцій
- •6.090101 «Агрономія»
- •Вінниця – 2015
- •План навчального заняття:
- •Література:
- •Література:
- •План заняття:
- •Структура земельного фонду України
- •Землі житлової та громадської забудови
- •Лекція № 4
- •План навчального заняття:
- •Література:
- •Згідно статті 2. Закону Мета ведення Державного земельного кадастру
- •Згідно статті 3. Закону Принципи Державного земельного кадастру
- •Згідно статті 5. Закону України „Про державний земельний кадастр” Загальні засади ведення Державного земельного кадастру
- •Статті 8. Геодезична та картографічна основа Державного земельного кадастру
- •Статті 9. Державний кадастровий реєстратор
- •Статті 10. Об’єкти Державного земельного кадастру
- •Земельно-кадастрова документація, її правове значення. Згідно Закону України „Про державний земельний кадастр” статті 25. Поземельна книга
- •Статті 33. Облік кількості та якості земель
- •Згідно статті 6. Закону „Про державний земельний кадастр” Система органів Державного земельного кадастру
- •Стаття 7. Повноваження органів, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру
- •Лекція № 5
- •План навчального заняття:
- •Література:
- •Лекція № 6
- •План навчального заняття:
- •Література:
- •План навчального заняття:
- •Література:
- •План навчального заняття:
- •Література:
- •Лекція № 9
- •План навчального заняття:
- •Література:
- •Словник основних термінів та понять
- •Рекомендована література з вивчення дисципліни Основна
- •Додаткова
- •Земельний кадастр Конспект лекцій
- •6.090101 «Агрономія»
Лекція № 5
Тема: Інформаційне забезпечення земельно-кадастрових даних
Мета: ознайомлення та набуття навиків щодо інформаційних засад формування баз даних щодо земельного кадастру в Україні.
План навчального заняття:
1. Земельно-кадастрові дані, методи їх одержання, аналізу і систематизації .
2. Зйомки та обстеження території при земельному кадастрі, їх зміст і порядок ведення
3. Статистичні методи одержання, обробки й аналізу даних земельного кадастру
4. Текстові і планово-картографічні матеріали державного земельного кадастру
Література:
обов’язкова:
1.Третяк А.М. Управління земельними ресурсами та реєстрація землі в Україні. – К.: Довіра, 1998. – 224 с.
Теоретичні основи державного земельного кадастру: навчальний посібник. / За ред. М.Г. Ступеня. – Львів: Апріорі, 2003. – 341 с.
Магазинщиков Т.П. Земельний Кадастр: підручник. – Львів: Світ, 1991. – 452 с.
додаткова:
Ступень М.Г. Використання земель населених пунктів: монографія. – Львів: Львівський державний агроуніверситет, 2000. – 359 с.
2. Возняк Р.П., Ступень М.Г., Падляк І.М. Земельно-правовий процес: Навчальний посбник. – Львів: «Новий Світ-200», 2006. – 224 с.
3. Третяк А.М. Землевпорядне проектування: Теоретичні основи і териротіальний землеустрій: навчальний посібник. – К: Вища освіта, 2006. – 528 с.
Земельно-кадастрові дані, методи їх одержання, аналізу і систематизації
Основна вимога до успішного ведення земельного кадастру – повні дані про правовий, природний і господарський стан земель. Отже, виникає необхідність визначити відповідні показники для кожної складової частини земельного кадастру. Для його ведення потрібно знати, хто є власником земельної ділянки чи користувачем, на яких умовах використовується земельна ділянка, яка її площа, склад і підвиди угідь, якісний стан земель, порівняльну їх цінність і оцінну вартість. Поєднання цих показників в окремих складових частинах різне. Наприклад, при реєстрації земельних ділянок, обліку кількості земель земельно-кадастрові відомості обмежуються тільки показниками про їх розмір; при розподілі земель за складом утіль та їх підвидами – про меліоративний стан земель. Для обліку якості земель потрібні показники, що характеризують не тільки розміри площ угідь, але й природні властивості грунтів, які визначають їх якість. Такими показниками є: тип ґрунту, механічний склад, забезпеченість грунтів поживними речовинами, кислотність, еродованість, засоленість, солонцюватість, солончаковість тощо. Вони розрізняються між собою тими чи іншими природними ознаками. Наприклад, за вмістом часток мулу або глини ґрунти бувають легкого, середнього і важкого механічного складу, за забезпеченістю поживними речовинами – ґрунти з низькою, середньою і високою забезпеченістю фосфором і калієм; за показниками кислотності розрізняють слабо-, середньо-, сильнокислі ґрунти, за крутизною схилів і розвитком ерозії – слабо-, середньо- і сильнозмиті. Аналогічно виділяють ґрунти за засоленістю, солонцюватістю, солончакуватістю та іншими природними ознаками.
Дані бонітування ґрунтів характеризуються такими показниками, як площа земельних ділянок і бал бонітету ґрунтів, економічна оцінка – площею земель і балами їх оцінки. Замість балів можуть визначатися класи ґрунтів, умовні кадастрові гектари або інші відносні величини.
Щоб одержати земельно-кадастрові відомості, використовуються різні методи, які залежать від призначення показників земельного кадастру. Для обчислення площ земельних ділянок проводяться зйомки місцевості, для визначення показників природних властивостей ґрунтів – обстеження земель, а для економічної їх оцінки – збір, обробка й аналіз статистичних даних про господарське використання земель.
Земельно-кадастрові роботи – це не разовий захід, а постійний процес одержання й оновлення даних про стан земель. Систематизація земельно-кадастрових відомостей потрібна для цілеспрямованого використання їх у виробничій діяльності власників землі і землекористувачів, а також для державного управління земельними ресурсами. Класифікація, аналіз і синтез цих відомостей – основа повноти знань про той чи інший показник. Щоб одержати відомості про площу окремої земельної ділянки і за видами угідь, необхідно відповідно до прийнятої класифікації віднести земельні ділянки або їх частини до того чи іншого угіддя, розчленувати їх на окремі контури і скласти площі контурів в одне ціле. Дані про площу земельних угідь окремих ділянок отримують таким чином. Якщо землеволодіння чи землекористування складається з декількох земельних ділянок, то їх площі і склад угідь визначаються як сума площ земельних угідь цих ділянок. Дані про площу земельних ділянок зводять у певну систему за групами власників землі і землекористувачів сільської селищної ради, району, області і т.д. Аналогічно систематизуються відомості про природні ознаки ґрунтів та економічні показники оцінки земель.
Зйомки та обстеження території при земельному кадастрі, їх зміст і порядок ведення
Достовірність даних земельного кадастру залежить від способів одержання земельно-кадастрових даних про правовий, природний і господарський стан земель, які відображаються як на картографічних матеріалах, так і в текстових документах.
Картографічні матеріали – це матеріали, які у певному масштабі відтворюють на папері просторове розміщення, стан і використання земель. Просторове розміщення земель характеризується конфігурацією, співвідношенням сторін, окресленням меж земельних ділянок, розташованих суміжно. Ці матеріали забезпечують наочність земельно-кадастрових відомостей, попереджують можливість пропусків або дублювання площ, сприяють безперервному та об'єктивному одержанню необхідної інформації. Без картографічних матеріалів практично неможливо одержати дані щодо жодної складової частини земельного кадастру.
Джерелом одержання картографічних матеріалів є роботи з аерофотозйомок або наземних теодолітної і мензульної зйомок місцевості. Картографічні матеріали повинні задовольняти основну вимогу земельного кадастру – забезпечення необхідної точності земельно-кадастрових відомостей, яка залежить від масштабу плану. Масштаб вибирають залежно від розмірів контурів, характеру використання земель та інтенсивності ведення господарства. В умовах дрібної контурності для земельного кадастру найбільш доцільний масштаб 1:10000. У степових районах, де земельні угіддя розташовуються великими масивами, можливе застосування карт масштабу 1:25000. У зрошуваних районах і господарствах з великою питомою вагою багаторічних плодових насаджень застосовуються плани масштабу 1:5000. Для ведення земельного кадастру в сільських населених пунктах, містах і селищах міського типу використовуються плани масштабу 1:2000 і 1:500.
Особливо велику точність земельно-кадастрових даних забезпечують матеріали аерофотозйомок: вони дають можливість скласти як кількісну, так і якісну характеристики земельних ділянок. Складені за матеріалами аерофотозйомок плани містять такі деталі й характерні ознаки місцевості, які неможливо одержати, якщо виконувати наземні зйомки. Фотоплани мають досить чіткі зображення меж окремих земельних угідь і містять також характеристику їх якісного стану. За матеріалами аерофотозйомок можна визначити площі, межі переходу ґрунтових відмінностей, ділянок, які потребують різних меліоративних, культуртехнічних заходів, а також межі ділянок з різною трав'янистою рослинністю. Тому наземні зйомки застосовуються обмежено, на невеликих площах, де відсутні матеріали аерофотозйомок, а також при обліку поточних змін у стані і використанні земель.
За останні роки у зв'язку із запуском штучних супутників Землі, пілотованих автоматичних космічних станцій, космічних лабораторій стало можливим вивчення земної поверхні аерокосмічними методами, які називають дистанційними методами зондування Землі. Найпоширенішими методами одержання інформації про земельні ресурси з космічних апаратів є багато-спектральні зйомки в оптичному та інфрачервоному діапазонах і радіолокаційні зйомки.
Перший метод грунтується на виявленні залежності між властивостями земних об'єктів, у тому числі земельних угідь, і характеристиками їх спектрального випромінювання та відображення, яке одержується одночасно в декількох вузьких спектральних зонах. Цей метод можна застосовувати для одержання даних про характер грунтового і рослинного покриву, про ступінь зволоженості і засоленості різних ділянок земної поверхні, забруднення водних басейнів, рельєф дна мілководдя тощо.
Радіолокаційний метод базується на використанні довжини хвиль різного діапазону, які можуть досягати не тільки земної поверхні, але й проникати у земний покрив. За допомогою цього методу можна давати оцінку стану земної поверхні, вирішувати завдання топографічного картування, визначати глибину залягання підземних вод і водоносних шарів, оцінювати вологість відкритих і вкритих рослинністю грунтів, товщину снігового покриву і запаси води у ньому тощо. Крім того, метод дозволяє одержувати інформацію про стан земельних ділянок, проводити інвентаризацію посівів, контролювати вологість ґрунтів і стан рослинності.
Одержані за допомогою космічних кораблів знімки чітко характеризують сходи озимих культур в одних районах, посіви зернових культур, картоплі, цукрового буряку – в інших. На знімках одержують досить чітке зображення ділянок землі площею близько 1 га. Велике значення мають аерокосмічні знімки територій, які розташовані у важкодоступних районах з великою кількістю боліт та лісів. Космічні зйомки дають можливість точно визначити координати будь-яких точок земної поверхні на великих просторах, картувати великі території, вивчати рельєф місцевості, геологічну будову великих регіонів, стежити за ерозією грунтів, станом посівів, пасовищ, лісів тощо.
Традиційні методи вивчення природних ресурсів базуються на збиранні й узагальненні розрізнених і різночасних окремих спостережень, часто виконуваних за непорівнянними методами. Космічні зйомки відрізняються глобальністю огляду земної поверхні, можливістю отримати інформацію у стислі строки і періодично її оновлювати. Матеріали космічних зйомок дають велику інформацію про природні ресурси і використовуються у різних галузях народного господарства. Комплексне вивчення території географами, нафтовиками, картографами, землевпорядниками, меліораторами, ґрунтознавцями, спеціалістами сільського і лісового господарств забезпечує великий техніко-економічний ефект.
Організація раціонального використання й вивчення земельних ресурсів за допомогою аерокосмічних методів зйомок земної поверхні передбачає виконання таких завдань:
- виявлення деградованих земель, розробки заходів для якісного поліпшення стану земель, захисту ґрунтів від ерозії, боротьби із засоленням і заболоченням, виявлення і ліквідації забруднення продуктивних земель;
- здійснення дійового контролю за використанням земель у різних галузях народного господарства;
- оцінки впливу сільськогосподарського виробництва на навколишнє середовище;
- уточнення строків дозрівання сільськогосподарських культур;
- діагностики захворюваності сільськогосподарських культур з визначенням осередків виникнення і поширення хвороб рослин;
- короткострокового прогнозування рівнів урожайності сільськогосподарських культур у регіонах країни на основі оцінки стану і розвитку посівів тощо.
Економічний ефект від використання аерокосмічних зйомок дуже великий. Крім того, значну економію державних коштів від цього виду зйомок місцевості можна одержати при виготовленні картографічних матеріалів. Так, п'ятихвилинна зйомка території з пілотованого космічного корабля за обсягом і різноманітністю одержуваної інформації еквівалентна 70-80-річній роботі наземної геодезичної партії або дворічній аерофотозйомці.
У майбутньому аерокосмічна зйомка стане основним джерелом одержання інформації для потреб земельного кадастру. Слід зазначити, що матеріали аерокосмічної зйомки в основному будуть застосовуватися для одержання земельно-кадастрової інформації глобального масштабу, тобто великих територій. Для одержання земельно-кадастрової інформації на невеликих територіях можна обмежитися матеріалами звичайної аерофотозйомки.
Для оновлення земельно-кадастрових даних проводяться роботи з графічного обліку поточних змін, штатного коректування планово-картографічних матеріалів.
Коректування – це виявлення на місцевості і нанесення на планово-картографічний матеріал змін у складі землеволодіння, землекористування, видах і підвидах земельних угідь, які виникли від моменту зйомки місцевості або останнього коректування.
Планово-картографічний матеріал коректують, звіряючи його з натурою, тобто з фактичним станом земель, і графічно відображають виявлені зміни на плані землекористування. Коректування ведуть різними способами за допомогою мірної стрічки, теодоліта, мензули та інших геодезичних інструментів. У тих випадках, коли змінами порушено більше 30% контурів, проводять нову зйомку місцевості. Особлива увага при коректуванні планово-картографічних матеріалів звертається на правильність класифікації угідь і їх підвидів, а також правильність установлення меж контурів, що змінилися. Практикуються нові способи коректування планово-картографічних матеріалів з використанням нетрансформованих аерофотознімків. Експериментальна перевірка показала, що при практично однакових затратах точність відкоректованого планово-картографічного матеріалу значно вища, ніж при наземному коректуванні.
Необхідну земельно-кадастрову інформацію забезпечують також матеріали різноманітних обстежень земель, завдання яким є виявлення фактичного стану земельних угідь і визначення можливості їх використання. Обстеження поділяються на два види: агрогосподарські та спеціальні.
Агрогосподарські обстеження забезпечують одержання необхідних відомостей про якісний стан земель за зовнішніми ознаками і даними господарського використання. При огляді земель у господарстві кожній земельній ділянці дають характеристику за типом ґрунту, гранулометричним складом, глибиною гумусового горизонту, ступенем кислотності, засміченості камінням, зволоженості, рівнем стояння ґрунтових вод, розвитком ерозії, крутизною схилів, придатністю до машинно-тракторного обробітку та іншими показниками, які визначають родючість ґрунту і потенційну можливість використання земель. Результати обстежень показують на планово-картографічних матеріалах і заносять у спеціальні відомості агрогосподарського обстеження.
Проте агрогосподарські обстеження дають неповну характеристику земель. Тому, крім агрогосподарських, проводяться спеціальні обстеження земель: ґрунтові, агрохімічні, меліоративні і геоботанічні.
Ґрунтові обстеження здійснюють з метою одержання кількісних показників основних природних властивостей ґрунтів, які використовуються потім для бонітування. Показники ґрунтових обстежень одержують у результаті виконання польових робіт і лабораторних аналізів.
Агрохімічні обстеження характеризують ґрунт за забезпеченістю поживними речовинами.
Для характеристики земель за глибиною залягання ґрунтових вод і ступенем їх зволоженості проводяться меліоративні обстеження.
Геоботанічні обстеження забезпечують характеристику природних кормових угідь за складом і якістю травостою. При цьому проводиться класифікація типів кормових угідь, дається кормова характеристика трав і т. д.
Текстові і планово-картографічні матеріали державного земельного кадастру
Ведення державного земельного кадастру супроводжується належним чином оформленими земельно-кадастровими документами і матеріалами. Земельно-кадастрова документація поділяється на текстову і картографічну. Текстові документи і матеріали містять словесну (вербальну, семантичну) інформацію про об'єкт і суб'єкт земельного кадастру. Вони ведуться у вигляді рішень, розпоряджень державних органів з питань регулювання правового режиму земель про передачу земель у власність, надання у користування та договорів земельно-правових угод (купівля, продаж, оренда, застава, обмін земель). Ці документи і матеріали стосуються правової сторони земельного кадастру і переважно займають невелику питому вагу у земельно-кадастровій справі.
Більш поширеними є текстові матеріали, що ведуться у вигляді таблиць і пояснювальних записок. До табличних матеріалів належать контурні відомості, експлікації земель, дані про характеристику якості ґрунтів, статистичні дані для економічної оцінки земель тощо.
Важливе місце у складі текстових матеріалів і документів державного земельного кадастру займають реєстри земельних ділянок, сервітутів та даних нормативної грошової оцінки земель. До текстових матеріалів належать пояснювальні записки, акти обстежень земель, висновки, протоколи погодження меж земельних ділянок, даних обліку і оцінки земель тощо.
Вся узагальнена текстова земельно-кадастрова інформація на місцевому, регіональному та державному рівнях відображається в основному земельно-кадастровому документі – державному земельно-кадастровому балансі земельних ресурсів відповідно району (міста), регіону та України і у зведених реєстрах земельних ділянок за формами власності.
Частина земельно-кадастрової інформації місцевого рівня відображається у книжній формі. Наприклад, у книзі ведеться реєстрація державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі; у Поземельній книзі проводиться реєстрація земельних ділянок, обмежень у використанні земель і земельних сервітутів. На рівні району ведеться державна земельно-кадастрова книга в розрізі сільських (селищних) рад та міст.
Ведення земельного кадастру немислиме без наявності відповідних картографічних матеріалів, які відображають текстову інформацію на паперових носіях з усіх його складових частин. Для ведення земельного кадастру використовують переважно матеріали аерофотознімань або матеріали наземних зйомок для окремих земельних ділянок.
Поруч із текстовими документами картографічні матеріали є основою для постійного ведення земельного кадастру. Тому між картографічними і текстовими матеріалами існує тісний зв'язок і вони ведуться нерозривно. Картографічні матеріали забезпечують наочність території, на якій ведеться кадастр, ліквідують можливість пропусків або дублювання площ при земельному кадастрі. Ведення земельного кадастру без картографічного матеріалу практично неможливе. Картографічні матеріали дають вихідну інформацію для первинного заповнення текстових земельно-кадастрових документів, а також внесення змін, що відбуваються у використанні земель.
Основними картографічними матеріалами, які служать основою для ведення державного земельного кадастру, є: кадастрові плани земельної ділянки, кварталу, зони, населеного пункту; чергові кадастрові плани, які створюються в межах кадастрового кварталу, кадастрової зони або населеного пункту в цілому; індексні кадастрові карти (плани).
При земельному кадастрі використовуються і картографічні матеріали, складені за результатами проведених спеціальних обстежень та оцінки – це ґрунтові плани, картограми забезпеченості ґрунтів поживними речовинами, меліоративного і геоботанічного стану земель, придатності земель для їх використання, крутизни схилів, а також плани (картограми) оцінки земель. Крім того, при веденні державного земельного кадастру використовують проекти роздержавлення і приватизації земель.
Правильність земельно-кадастрових даних, їх відповідність фактичному стану земельних ділянок і землекористування залежить від повноти, детальності і точності плану. Чим більше елементів місцевості відображено на плані, чим з більшою точністю вони нанесені, тим детальніші й точніші будуть земельно-кадастрові дані, які складаються на основі цього плану. Зміст і повнота відомостей картографічного матеріалу повинні відповідати сучасним вимогам державного земельного кадастру. Але наявний картографічний матеріал значною мірою застарів у зв'язку зі змінами, які відбулися в процесі реформування земельних відносин. Досі не визначено назви спеціальним картографічним матеріалам, які використовуються для ведення державного земельного кадастру, не визначена їх точність. Тому для забезпечення державного земельного кадастру доброякісним актуальним вихідним картографічним матеріалом необхідна нова нормативно-технічна база.
Статистичні методи одержання, обробки й аналізу даних земельного кадастру
Земельний кадастр країни базується на статистичних прийомах одержання, обробки й аналізу необхідних відомостей про правовий, природний і господарський стан земель. Одержання вихідної інформації для вивчення певного об'єкта дослідження у статистиці називають спостереженням. Суть статистичного спостереження полягає у планомірному, науково організованому зборі масових даних про явища і процеси громадського життя, необхідних для вирішення певних питань. Для економічної оцінки характеру використання земель збирають дані про розподіл земель між власниками землі, землекористувачами, склад угідь, ґрунтовий покрив, посівні площі, урожайність, кількість добрив, що вносяться, затрати праці і засобів виробництва і на цій основі роблять відповідні висновки про дохідність, окупність затрат на землях різної якості, а також складають шкалу оцінки земель.
Статистичні спостереження – основна ланка досліджень. Вони дають вихідні матеріали для аналізу того чи іншого явища. Тому від повноти та якості даних, одержаних у результаті спостережень, залежить обгрунтованість висновків. Отже, необхідні умови статистичного спостереження – точність і сувора достовірність зібраних відомостей.
Статистичні спостереження проводяться за певним планом. У плані спостереження вказують форми, види і способи спостереження, а також організаційні заходи.
Основні форми статистичного спостереження – звітність і перепис.
Звітність – це така форма спостереження, при якій статистичні органи у певні строки одержують від відповідних підприємств, організацій і установ необхідні матеріали у вигляді визначених законом документів.
Форми звітності і строки її подання установлює Держкомстат. Підприємства мають суворо визначений перелік звітів, що складаються за затвердженими нормами. Звіти, не передбачені переліком, розглядаються як підзаконні. Залежно від важливості й необхідності одержання даних встановлюються різні строки звітності: місячна, квартальна, піврічна і річна. У системі земельного кадастру найбільше поширення одержала річна звітність. Власники землі та землекористувачі щорічно не пізніше 15 січня подають звіти про зміни, що відбулися у складі земель за станом на 1 січня виконкомам відповідних сільських, селищних рад. Державні землевпорядні органи щорічно складають звіти про наявність земель, включаючи зрошувані й осушувані, та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями й видами економічної діяльності і один раз у 5-7 років – про якісний стан та оцінку земель. Вони містять дані не тільки про використання земель, але й про стан меліоративної мережі. Державні інспектори контролюють використання земель і складають звіти. Складаючи річні звіти, заповнюють спеціальну таблицю, в якій наводять дані про загальну площу землеволодіння, склад основних сільськогосподарських та інших земельних угідь і меліоративних земель. Ці дані також є результатом статистичного обстеження за земельним кадастром.
Однак ця форма звітності не дає матеріалів з цілої низки питань. Деякі показники взагалі не підлягають звітності. Тому необхідно провести спеціальні статистичні спостереження, до яких належить перепис.
Перепис – це така форма спостереження, при якій статистичні органи збирають матеріали за допомогою спеціально організованих на визначену дату спостережень.
У нашій країні періодично проводиться перепис плодово-ягідних насаджень, меліоративних споруд, зрошуваних і осушених земель у вигляді їх інвентаризації тощо. Перепис дає додаткові відомості, яких нема у звітності, розширює дані звітності, а також перевіряє їх достовірність.
За часом проведення статистичні спостереження поділяються на безперервні (поточні) і переривчасті.
При поточному спостереженні зміни стану об'єкта дослідження реєструються систематично, залежно від того, коли вони відбуваються. Тому поточні спостереження звичайно називають безперервними. До поточних спостережень у земельному кадастрі належить державна реєстрація земельних ділянок з відображенням змін правового стану земель у текстових і планово-картографічних документах. Сюди ж можна віднести спостереження за земельними ділянками громадян.
Переривчасті спостереження поділяються на періодичні й одночасні.
Періодичне спостереження проводиться через певні суворо встановлені строки. Як правило, воно підсумовує поточний облік і дає матеріал для звітності. Періодичним спостереженням у земельному кадастрі можна вважати коректування картографічного матеріалу, яке проводиться щорічно перед складанням земельного звіту, проведенням чергового бонітування ґрунтів та економічної оцінки земель, перед складанням звіту про якісний стан і оцінку земель один раз у 5-7 років.
Одночасним називають таке спостереження, яке проводиться для визначення явища на визначений момент часу або за спеціальним завданням. Ці спостереження здійснюються нерегулярно, за необхідністю. До них відносять, наприклад, переписи багаторічних насаджень, інвентаризації зрошуваних і осушених земель, ґрунтові, меліоративні і геоботанічні обстеження, нові зйомки земельних ділянок, які роблять, коли наявний плановий матеріал застарів настільки, що коректування недоцільне.
За ступенем повноти охоплення одиниць, що входять в об'єкт дослідження, статистичні спостереження поділяються на суцільні і несуцільні. Суцільним називають таке спостереження, при якому реєструються усі без винятку одиниці об’єкта дослідження. Прикладом суцільного спостереження можна вважати зйомки земельних ділянок для обліку за складом угідь і їх підвидами, суцільне обстеження земель для обліку їх якісного стану тощо. Несуцільне спостереження охоплює частину одиниць сукупності, яка вивчається. Воно ведеться різними методами: метод основного масиву, вибірковий, анкетний і монографічний.
Метод основного масиву полягає в тому, що проводиться спостереження не всіх одиниць об'єкта дослідження, а тільки основних, які мають велику питому вагу в об'єкті, що вивчається, а друга частина, більша за кількістю одиниць, але з незначною питомою вагою, залишається поза спостереженням.
При вибірковому спостереженні обстеженню підлягає тільки деяка частина одиниць досліджуваної сукупності, а результати обстежень цієї частини поширюються на всю сукупність шляхом прямого переліку або за допомогою коефіцієнтів.
Прикладом вибіркового спостереження може бути вибір типових господарств для визначення показників при складанні шкал бонітування ґрунтів та економічної оцінки земель, коли дані про природні властивості ґрунтів і економічні умови деякої частини господарств використовуються для поширення їх на всі господарства оцінюваного району. Вибіркове обстеження застосовують, якщо суцільне обстеження недоцільне, а вибіркові дані характеризують досліджуваний об'єкт з певним ступенем наближення.
Для одержання окремих статистичних даних використовують анкетні спостереження, які проводяться за спеціально розробленими і розісланим певній групі осіб і установ анкетами.
За допомогою монографічного спостереження поглиблено вивчають окремі типові об'єкти і питання, які важко з'ясувати при масовому спостереженні. За цим методом переважно обстежують кращі, передові сільськогосподарські підприємства для всебічного вивчення й поширення їхнього досвіду.
Основні способи статистичного спостереження – це безпосереднє спостереження, документальний спосіб та опитування.
При безпосередньому спостереженні одержання необхідної інформації, заповнення земельно-кадастрових документів проводять працівники земельно-кадастрових служб на основі особистого огляду, виконання геодезичних вимірів при зйомці і коректуванні планово-картографічного матеріалу, обміру посівних площ, присадибних ділянок тощо. Цей спосіб спостереження – найбільш досконалий і достовірний.
Документальний спосіб спостереження як джерело необхідних відомостей передбачає різноманітні звіти про стан землеволодіння і землекористування, зрошуваних і осушених земель, затрати праці та засоби виробництва, урожайність сільськогосподарських культур, погосподарські книги сільських рад, у яких містяться дані про присадибні ділянки громадян, картографічні матеріали.
Опитування означає реєстрацію фактів, що ґрунтуються на свідченнях опитуваних. Цим способом обмежуються при визначенні врожайності сільськогосподарських культур на малопоширених ґрунтах, а також при складанні схем попередників сільськогосподарських культур, якщо відсутні книги історії полів сівозмін.
Зведення і групування даних земельного кадастру. Одержані в результаті статистичного спостереження дані земельного кадастру – це велика кількість різноманітних відомостей. Щоб на їх основі можна було зробити обґрунтовані висновки, всю цю масу одиничних даних необхідно звести у певну систему. Зведення статистичних даних – це об'єднання (систематизація) в установленому порядку відомостей про сукупність, що вивчається, одержаних у результаті статистичного спостереження. Найпростіше зведення статистичних даних полягає в підрахунку підсумків за досліджуваною ознакою. Наприклад, щоб обчислити площу сільськогосподарських угідь у районі, необхідно звести дані за усіма сільськими радами в одну таблицю і підвести підсумок.
Проте для глибшого аналізу статистичних даних проводять групування, які дозволяють виділити різні типи сукупності, що визнається. Під групуванням розуміють розчленування сукупності на якісно однорідні частини або групи за певними ознаками й одночасне об'єднання цих частин або груп з подальшою їх характеристикою за допомогою узагальнюючих показників.
Згідно з поставленими завданнями групування поділяються на типологічні, аналітичні та структурні.
Типологічні групування використовуються для характеристики соціально-економічних типів, аналітичні – для виявлення взаємозв'язку і взаємозалежності, а структурні – для виявлення структури явищ. До типологічного можна віднести групування земельного фонду за категоріями, до аналітичного – за агровиробничими групами ґрунтів і урожайністю сільськогосподарських культур, до структурного – групування земельного фонду за структурою угідь.
Найважливіше питання усякого групування – це вибір групувальних ознак. Ознаки, покладені в основу виділення груп, називаються групувальними. Групувальні ознаки, які мають цифрове вираження, називаються кількісними, а ознаки, що характеризуються словесно, – атрибутивними.
Кількісними ознаками є розмір землеволодіння і землекористування, площа угідь, бал бонітету грунту тощо, а атрибутивними – категорії земель, групи власників землі і землекористувачів, агровиробничі групи ґрунтів і т. д. Кількісні ознаки облікових одиниць при їх групуванні можуть мати суворо обумовлені значення (наприклад, число землеволодінь і землекористувань). Ці ознаки називаються первинними (дискретними). Якщо кількісні ознаки змінюються, як наприклад, площа земельних угідь, урожайність культур, вартість валової продукції з одиниці площі, затрати на одиницю продукції, то вони називаються неперервними.
Групування може бути здійснено як за однією, так і за декількома ознаками. Якщо воно проведене за однією ознакою, то вважається простим. Якщо ж в його основу покладені дві або більше взаємопов'язаних ознак, то таке групування називається комбінаційним. Прикладом простого є групування господарств за площею сільськогосподарських угідь. Якщо ж у межах кожної групи за площею сільськогосподарських угідь провести групування за другою ознакою, наприклад, за балами економічної оцінки сільськогосподарських угідь, то таке групування буде комбінаційним. Комбінаційні групування дуже часто застосовуються при земельно-оціночному районуванні території, визначенні базисної урожайності сільськогосподарських культур для складання шкал оцінки земель.
Кількість груп залежить від об'єкта дослідження й ознак, покладених в основу групування. Атрибутивні ознаки мають, як правило, суворо визначену кількість груп. Так, при групуванні земельного фонду за категоріями земель виділяють сім груп. Окремим випадком атрибутивних групувань є альтернативне групування, при якому виділяють два варіанти ознак, одна з яких виключає іншу. Наприклад, земельні ділянки можна розділити на дві групи. До першої відносять ділянки, облік яких ведеться за матеріалами великомасштабних зйомок, до другої – облік яких здійснюється за даними обміру. Зовсім іншого характеру набуває групування за кількісними ознаками, при якому має значення не тільки наявність або відсутність групувальної ознаки окремих одиниць об'єкта, але й кількісна характеристика цієї ознаки, що виражається числом. Тому при групуванні за кількісними ознаками виникає питання про кількість груп стосовно до конкретних завдань дослідження.
При визначенні кількості груп потрібно виходити з того, що в кожну групу входить достатньо велика кількість одиниць (це забезпечує одержання стійких цифрових показників). При цьому необхідно враховувати ступінь мінливості ознаки, покладеної в основу групування. Чим вища мінливість, тим більше утвориться груп. Слід також враховувати кількість одиниць об'єкта досліджень. При порівняно невеликій кількості одиниць число груп буде меншим. Таким чином, при вирішенні питання про кількість груп необхідно керуватися не формальними міркуваннями, а тим, які в дійсності є характерні, типові групи і яка їх роль у тому чи іншому історичному процесі.
Другим суттєвим питанням при групуванні за кількісними ознаками є визначення інтервалів групування, тобто різниці між максимальним і мінімальним значеннями ознаки у кожній групі. Залежно від характеру розподілу одиниці за даною ознакою інтервали встановлюються рівними або нерівними. Якщо розподіл має більш або менш рівномірний характер, установлюють рівні інтервали. Наприклад, групування за урожайністю зернових культур проводиться переважно з рівними інтервалами. Такий інтервал визначають діленням різниці між максимальним і мінімальним значенням ознаки на число груп. Із нерівних інтервалів найчастіше зустрічаються прогресивно зростаючі або спадні інтервали. Групування господарств за розмірами земельної площі, площі сільськогосподарських угідь проводиться за зростаючими інтервалами, а групування за ступенем виконання плану – за спадаючими інтервалами в міру наближення до 100%.
Зведення і групування статистичних даних земельного кадастру оформляється у вигляді статистичних таблиць, які є зведеною числовою характеристикою сукупності, що вивчається за декількома ознаками одночасно в їх взаємному зв'язку.
