- •Міністерство аграрної політики та продовольства україни
- •Вінницький національний аграрний університет
- •Земельний кадастр
- •Конспект лекцій
- •6.090101 «Агрономія»
- •Вінниця – 2015
- •План навчального заняття:
- •Література:
- •Література:
- •План заняття:
- •Структура земельного фонду України
- •Землі житлової та громадської забудови
- •Лекція № 4
- •План навчального заняття:
- •Література:
- •Згідно статті 2. Закону Мета ведення Державного земельного кадастру
- •Згідно статті 3. Закону Принципи Державного земельного кадастру
- •Згідно статті 5. Закону України „Про державний земельний кадастр” Загальні засади ведення Державного земельного кадастру
- •Статті 8. Геодезична та картографічна основа Державного земельного кадастру
- •Статті 9. Державний кадастровий реєстратор
- •Статті 10. Об’єкти Державного земельного кадастру
- •Земельно-кадастрова документація, її правове значення. Згідно Закону України „Про державний земельний кадастр” статті 25. Поземельна книга
- •Статті 33. Облік кількості та якості земель
- •Згідно статті 6. Закону „Про державний земельний кадастр” Система органів Державного земельного кадастру
- •Стаття 7. Повноваження органів, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру
- •Лекція № 5
- •План навчального заняття:
- •Література:
- •Лекція № 6
- •План навчального заняття:
- •Література:
- •План навчального заняття:
- •Література:
- •План навчального заняття:
- •Література:
- •Лекція № 9
- •План навчального заняття:
- •Література:
- •Словник основних термінів та понять
- •Рекомендована література з вивчення дисципліни Основна
- •Додаткова
- •Земельний кадастр Конспект лекцій
- •6.090101 «Агрономія»
План навчального заняття:
Бонітування ґрунтів: діагностичні ознаки та складання шкал бонітування ґрунтів.
Економічна оцінка земель: визначення показників економічної оцінки земель та складання шкал.
Література:
обов’язкова:
1.Третяк А.М. Управління земельними ресурсами та реєстрація землі в Україні. – К.: Довіра, 1998. – 224 с.
Теоретичні основи державного земельного кадастру: навчальний посібник. / За ред. М.Г. Ступеня. – Львів: Апріорі, 2003. – 341 с.
Магазинщиков Т.П. Земельний Кадастр: підручник. – Львів: Світ, 1991. – 452 с.
додаткова:
Ступень М.Г. Використання земель населених пунктів: монографія. – Львів: Львівський державний агроуніверситет, 2000. – 359 с.
Возняк Р.П., Ступень М.Г., Падляк І.М. Земельно-правовий процес: Навчальний посбник. – Львів: «Новий Світ-200», 2006. - 224 с.
Третяк А.М. Землевпорядне проектування: Теоретичні основи і териротіальний землеустрій: навчальний посібник. – К: Вища освіта, 2006. – 528 с.
Галушко В.Т., Білик Ю.Д., Даниленко А.С. Формування ринку землі в Україні. – К.: Урожай, 2006. – 280 с.
Бонітування ґрунтів: діагностичні ознаки та складання шкал бонітування ґрунтів.
На території нашої країни виділяють різноманітний ґрунтовий покрив. При ґрунтовому картографуванні України встановлено майже 650 видів ґрунтів. Для України характерними є сім основних типів ґрунтів, які, в свою чергу, складаються з цілого ряду підтипів. Відповідно до Існуючої класифікації є такі типи (рис. 1):
дерново-підзолистий і дерновий;
бурий лісовий і буро-підзолистий;
сірий лісовий;
чорноземний і каштановий;
коричневий;
лучний і болотний;
солонцевий, солончаковий і солодовий.
Дерново-підзолисті та дернові ґрунти найпоширеніші на Поліссі. Такі ґрунти несприятливі для вирощування високих урожаїв. кількість гумусу в них незначна. Бурі лісові і буро-підзолисті ґрунти розповсюджені здебільшого в межах лісів Карпат і Криму, в Передкарпатті. Цим ґрунтам характерна висока кислотність, невисокий вміст гумусу та порівняно високий вміст обмінного алюмінію.
Чорноземи становлять в Україні майже 60 відсотків усіх її площ, зайнятих сільськогосподарськими угіддями. Це найродючіші ґрунти України з вмістом гумусу 4-9 відсотків та його товщиною 1-1,5м. Ці ґрунти простягаються широкою смугою в лісостепу і степу із заходу на схід.
Лучні та болотні ґрунти формуються при значному та надлишковому їх зволожені. Найбільша кількість цих ґрунтів знаходиться в поліських районах України.
Рис. 1. Грунтові ресурси України.
Коричневі ґрунти знаходяться на півдні, в районах із субтропічним кліматом. Вміст гумусу в цих ґрунтах становить 3-2,5 відсотки.
Солонцеві, солончакові і солодові ґрунти мають місце, здебільшого, на півдні та в центральній частині України поблизу великих дніпровських водойм і на поливних землях.
В цілому ґрунти України мають високу природну родючість. Найродючіші типові чорноземи, чорноземи звичайні і -південні, що займають відповідно 18,1; 27,7 І 8.9 відсотків від загальної орної площі України. О підзол сні та реградовані чорноземи становлять майже 10 відсотків орних земель, дерново-підзолисті - 7 відсотків, опідзолені - 5 відсотків, сірі лісові - 6.7 відсотка, каштанові, лучні. дерново-оглєєні. буроземні - відповідно 9,2; 12 та 0,4 відсотка.
Для комплексної оцінки якості ґрунтів виконують бонітування, яке є спеціалізованою класифікацією родючості ґрунтів в кореляції з урожайністю сільськогосподарських культур на цих землях.
Бонітування ґрунтів – це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на урожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Вона встановлює відносну придатність ґрунтів за основними чинниками природної родючості для вирощування сільськогосподарських культур, виділяючи агровиробничі групи ґрунтів, будується за об'єктивними ознаками і властивостями, які мають вирішальне значення у розвитку та рості сільськогосподарських культур. За визначенням академіка С. С. Соболева, бонітування – це спеціалізована класифікація ґрунтів за їх продуктивністю, основана на об'єктивних ознаках (властивостях) самих ґрунтів, найбільш важливих для росту сільськогосподарських культур і корелюючих із середньою багаторічною урожайністю.
Бонітування ґрунтів є логічним продовженням комплексних обстежень земель і передує їх економічній оцінці. Основна мета бонітування полягає у визначенні відносної якості ґрунтів за їх родючістю, тобто встановленні, у скільки разів один ґрунт кращий або гірший від іншого за своїми природними і стійко набутими властивостями. Об'єкт бонітування – грунт – виражений суворо визначеними таксономічними одиницями, встановленими за матеріалами детального ґрунтового обстеження. У зв'язку з цим бонітування ґрунтів проводять за ґрунтовими різновидностями або групами ґрунтів, рівноцінних за господарською цінністю, які залягають на одних і тих же елементах рельєфу подібних за умовами зволоження і, внаслідок цього, близьких за агрофізичними, агрохімічними й іншими природними властивостями, які впливають на урожайність сільськогосподарських культур.
Згідно з методичними рекомендаціями з проведення бонітування ґрунтів. затвердженими в 1993 p. загальне і часткове бонітування ґрунтів повинно проводитися за єдиною системою яка базується на подібних принципах, але з обов'язковим врахуванням місцевих, регіональних особливостей грунтів і природних умов сільськогосподарського виробництва.
У системі земельного кадастру бонітування ґрунтів служить науковою основою раціонального і високоефективного використання земельних ресурсів, спрямованого на підвищення ґрунтової родючості й урожайності сільськогосподарських культур.
Основними параметрами при бонітуванні ґрунтів с вміст гумусу в товщі оранки, потужність гумусових горизонтів, вміст глини в орному шарі, глибина залягання глейових горизонтів та вміст РН сольової витяжки.
Валові запаси гумусу визначають за формулою:
Н =100·А·В·Р (т/га) (1)
де А - потужність гумусового горизонту, м;
В - об'ємна маса ґрунту, г/см3;
Р- вміст гумусу, %.
Валові запаси гумусу отримують як його суму, розраховану для товщини ґрунту 0 ... 20 см 20 .... 40 см.
Запаси рухомих форм поживних речовин (азоту, фосфору, калію) знаходять за формулою:
N = 10000·А·В·К (кг/га) (2)
де А - потужність коренево-придатного шару, м:
В - об'ємна маса ґрунту, г/см3;
К - вміст поживної речовини, кг/т .
Потім переходять до вирахування балів бонітету. При цьому можливі два підходи до вибору шкали бонітування. Шкала може бути розімкнутою або замкнутою. При розімкнули шкалі за 100 балів приймають значення ознаки ґрунту, яка має найбільшу питому вагу в даному регіоні. При обчисленні балів за принципом замкнутої шкала за 100 балів приймають максимальні значення ознак. Бали обчислюють за формулою:
(3.)
де У - значення ознаки ґрунту, бал якої визначають:
У100 - значення ознаки ґрунту, прийнятої за 100 балів (еталонний грунт).
Вибір еталонного ґрунту для конкретної культури полягає у встановленні генетичної належності агрогрупи ґрунтів, числових значень основних її властивостей, що використовуються як критерії при бонітуванні, а також, багаторічних статистичних даних про високий рівень урожайності даної культури за останні роки. Виявлені агрогрупи і числові характеристики їх ознак і властивостей приймають за 100 балів у межах природно-сільськогосподарського району і в межах держави загалом.
Стосовно еталонного ґрунту природно-сільськогосподарського району розраховуються бонітети всіх агрогруп (за окремими і загальними властивостями) даного району.
Використовуючи залежність (2) обчислюють бали бонітування для ґрунтів за природною властивістю і за урожайністю сільськогосподарських культур на цих ґрунтах.
Потім вираховують коефіцієнти кореляції між окремими ознаками родючості ґрунтів та урожайністю.
(4.)
де Xі, Уі - біжуче значення урожайності та природної ознаки:
X, У - середнє значення урожайності і природної ознаки.
Знаходять коефіцієнти детермінації Кух = rух = Кі а потім загальний бал бонітету даної земельної ділянки.
(5.)
У разі прийняття за бонітувальну ознаку кислотність ґрунтів, еталоном вважають ґрунти з нейтральною кислотністю, (РН 7,0). Для слабокислих і кислих ґрунтів:
(6.)
а для слабо лужних і лужних:
(7.)
Бали бонітету за вмістом мулу і фізичної глини визначають, виходячи з еталону. 100 балів становить грунт з 27 відсотками мулу і 45 відсотками фізичної глини.
Матеріали бонітування ґрунтів та якісної оцінки земель є на-уковою основою для вдосконалення організації території та об-ґрунтування проектів внутрішньогосподарського землеустрою сільськогосподарських підприємств.
Певне значення мають показники бонітету ґрунтів при тех-нічному нормуванні польових механізованих робіт і диференці-ації в господарствах змінного виробітку агрегатів, для правиль-ного підбору системи машин і знарядь з урахуванням якості ґрунтів, при плануванні економічних показників.
Важливе значення має бонітування ґрунтів і для охорони ґрунтового покриву від ерозії, заболочування, вторинного засо-лення, руйнування і забруднення внаслідок розвитку промисло-вості і транспорту, Контроль за використанням і станом землі повинен також ґрунтуватись на суворому обліку її якості та кількості, тобто на основі матеріалів земельно-оціночних робіт.
Бальна оцінка грунтів України представлена на рис. 2
Рис. 2. Групування земель с.-г. призначення за балом бонітету в межах території України.
Економічна оцінка земель: визначення показників економічної оцінки земель та складання шкал.
Бонітування ґрунтів є основою для проведення економічної оцінки землі, яка пропонує механізм розпізнавання різних за якістю ґрунтів через визначення їх придатності для тих чи інших потреб людини за допомогою економічних показників. Це досягається врахуванням різниці у продуктивності праці працівників сільськогосподарських підприємств при досягнутому рівні інтенсивності землеробства.
Бонітування та економічна оцінка тісно пов'язані між собою спільністю мети, спираються на єдині земельно-кадастрові дані обліку кількості та якості земель, матеріали обстеження і джерела статистичної інформації про виробничі показники використання оцінюваних земель. Основне їх завдання – це визначення виробничої придатності земель, але у першому випадку до мети наближаються, досліджуючи властивості верхнього прошарку земель, а у другому – через урахування технологічних умов виробництва на цих землях. Особливість оцінки сільськогосподарських земель виходить з того факту, що земля у сільському господарстві, на відміну від інших галузей, є не лише умовою, але водночас і головним засобом виробництва. Ст. 200 Земельного кодексу України (2001 р.) наголошує, що економічна оцінка землі – це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі.
Основна відмінність економічної оцінки землі від бонітування ґрунтів полягає в тому, що бонітування вивчає грунт як природне тіло, без врахування економічних умов ведення сільськогосподарського виробництва. Воно встановлює відносну придатність грунтів за основними чинниками природної родючості для вирощування сільськогосподарських культур, забезпечує виділення груп ґрунтів, які підлягають економічній оцінці. Економічна ж оцінка відображає відмінності в якості земель з точки зору економічної родючості при досягнутому рівні інтенсивності землеробства. Вона проводиться з урахуванням природних та економічних умов виробництва, затрат праці на одержання сільськогосподарської продукції, місця розташування ділянок, пунктів реалізації продукції, промислових центрів, шляхів сполучення.
У процесі економічної оцінки визначають економічний ефект від використання різних за якістю земель з урахування різного рівня продуктивності праці, а це закладає основу для виваженого аналізу існуючих результатів господарської діяльності і обґрунтованих прогнозів на майбутнє.
Економічна оцінка землі відіграє важливу роль у регулюванні земельних відносин, має багатоцільове призначення (рис. 3). Вона є основою:
- для науково обґрунтованого прогнозування та планування розподілу земельного фонду між окремими галузями господарства на державному рівні, забезпечення збалансованого й оптимального розвитку всього господарства країни;
- для обгрунтування втрат сільськогосподарського виробництва і вибору оптимальних рішень при відчуженні земель для громадських та державних потреб, визначення техніко-економічних показників проектів внутрішньогосподарського землевпорядкування.
- для визначення нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, яка використовується для визначення земельного податку та орендної плати, штрафів і компенсацій при порушенні природно-екологічного стану середовища.
Рис. 3. Показники економічної оцінки землі.
Економічна оцінка земель - оцінка земель як природного ресурсу та головного засобу виробництва у сільському господарстві. Вона є складовою частиною земельного кадастру і відображає відмінності сформованої ґрунтової родючості за економічними показниками.
На відміну від бонітування, яке вивчає грунт без врахування економічних умов ведення сільського господарства, економічна оцінка здійснюється не тільки за родючістю ґрунтів, але й за їхнім місцезнаходженням, наявністю і якістю шляхів сполучення, виробництва продукції і її реалізації, економічних умов виробництва тощо.
Економічна оцінка враховує вплив різних факторів на процес не тільки виробництва, а й реалізації сільськогосподарської продукції. При економічній оцінці земель бонітування відіграє важливу роль, оскільки дає основу для класифікації ґрунтів у формі агровиробничих груп, типів, класів. Слід зауважити, що економічну оцінку землі проводять за видами угідь.
Розрізняють економічну оцінку загальну і часткову. Під загальною економічною оцінкою розуміють визначення об'єктивних показників родючості й ефективності використання земель при досягнутому рівні сільськогосподарського виробництва. Цю оцінку виконують з метою вирішення загальних виробничих завдань. Часткова економічна оцінка служить для визначення ступеня ефективності виробництва окремих видів сільськогосподарських культур на різних ґрунтах.
Основними показниками загальної економічної оцінки землі є вартість валової продукції (ВП). окупність затрат та диференціальний дохід.
Вартість валової продукції (ВВП) визначають за формулою:
ВВП=Рі Уі·Сі
де Рі - площа посіву, Уі - урожайність, Сі - кадастрова оцінка, яка є складовою собівартості продукції у гіршій зоні та звичайного додаткового прибутку.
Окупність затрат (ОЗ) визначають як відношення вартості валової продукції до сукупних затрат (3) у грошовому виразі і для конкретних груп ґрунтів при рівних економічних умовах господарювання.
Цей вираз є відносним показником рівня родючості земель.
Диференціальний рентний дохід Рд – один із узагальнюючих показників економічної оцінки земель, який є додатковою частиною чистого доходу створюваного ефективнішою продуктивністю праці на кращих по якості землях. Диференціальний дохід визначають за виразом :
Рд = ВП-З-РДч,
де Рдч - необхідний чистий дохід.
Величину чистого доходу визначають як різницю вартості валової продукції і затрат на її одержання. Чистий дохід є важливим економічним показником, який визначає економічну ефективність виробництва сільськогосподарської продукції на кращих і гірших землях.
Часткову економічну ефективність землі визначають такими показниками: урожайність певного виду сільськогосподарських культур, окупність затрат на їх отримання та диференціальний дохід. При цьому слід враховувати, що різна урожайність сільськогосподарських культур залежить від родючості ґрунтів і тут урожайність стає одним із основних критеріїв визначення відмінності родючості ґрунтів. Показники урожайності можуть бути основними складовими встановлення якості ґрунтів. Тобто, в даному випадку можливе вирішення так званої зворотної задачі родючості ґрунтів, а саме, за урожайністю визначити родючість ґрунтів.
Зауважимо, що урожайність окремої сільськогосподарської культури не може дати повної уяви про родючість ґрунтів та їхню якість. Тому, при вирішенні даної проблеми в оціночну характеристику повинна бути включена урожайність кількох сільськогосподарських культур, які мають важливе значення в даному земельно-оцінюваному районі. Однак, необхідно враховувати, що різниця в якості земель, отримана на основі тільки показників урожайності, не буде достатньо об'єктивною, оскільки можливі різні умови агрообробітку. В цьому випадку слід накладати умову на рівність затрат щодо вирощування сільгоспкультур на однакових ґрунтах.
Важливою економічною характеристикою оцінки земель є продуктивність землі, яку характеризує абсолютний рівень родючості. Ця характеристика відображається показниками урожайності і валового продукту.
Ступінь довір'я до отриманих результатів значною мірою залежить від величини сукупної вибірки. Основні показники, які використовуються для економічної оцінки, повинні мати не менше ніж восьмилітній період при стабільності зовнішніх та внутрішніх соціально-природних факторів.
Кінцевим результатом економічної оцінки земель є родючість, продуктивність і дохідність земельних угідь, виражена у відносних величинах (балах). При цьому використовують 100-бальну шкалу, де за 100 балів приймають найвищі значення оцінюваного показника.
Дані економічної оцінки складають основу грошової оцінки земель, яка є необхідною для встановлення земельного податку і визначення ціни землі, а також при визначенні орендної плати та рентних платежів.
