План заняття:

1. Особливості земельних ресурсів як основного засобу виробництва у сільському господарстві.

2. Таксономічні одиниці земельного фонду. Основні екологічні функції земельних ресурсів.

1. Структура земельних ресурсів України та їхні регіональні відмінності

2. Структура і географія сільськогосподарських земель, лісів та інших лісовкритих площ, забудованих земель

3. Землі природно-заповідного фонду України

4. Географія земель оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення

5. Земельні ресурси населених пунктів України.

6. Розподіл земельного фонду України за землевласниками та землекористувачами

Література:

обов’язкова:

1. Паньків З.П. Земельні ресурси: Навчальний посібник. – Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. – 272 с.

2. Горлачук В.В. Розвиток землекористування в Україні. – К.: Довіра, 1999. – 254 с.

3. Третяк А.М., Бамбідра Д.І. Земельні ресурси України та їх використання. – К.: ТОВ «ЦЗРУ» , 2003. – 143 с.

додаткова:

1. Романова Е.П., Куракова Л.И., Ермаков Ю.Г. Природные ресурсы мира. – М.: Издательство МГУ, 1993. – 304 с.

2. Земельні ресурси України //В.В. Медведев, Т.М. Лактіонова. – К.: Аграрна наука, 1998. – 150 с.

Особливості земельних ресурсів як основного засобу виробництва у сільському господарстві. На сьогоднішньому етапі суспільного життя земельні ресурси використовуються надзвичайно інтенсивно, виконуючи функцію територіального базису, природного ресурсу та основного засобу виробництва. Проте, у різних галузях виробництва їхнє використання є неоднаковим і має різне значення у процесі їхнього функціонування. В промисловості, транспорті, будівництві земельні ресурси є лише територіальною, просторовою базою і тому основна увага приділяється площі земельних ділянок, їхньому рельєфу, віддаленості від джерел постачання сировини і центрів реалізації продукції, наявності комунікацій. У добувній промисловості значення земельних ресурсів зростає, оскільки крім територіальної бази, в їхніх надрах сконцентровані усі корисні копалини. І надзвичайно велике, незамінне значення мають земельні ресурси, складовою та невід'ємною частиною яких є ґрунти, у сільському і лісовому господарстві, де вони є головним засобом і предметом праці.

Земельні ресурси як засіб виробництва мають низку особливостей, які суттєво відрізняють їх від інших засобів виробництва:

1. Земля є продуктом самої природи і виникла за багато тисяч років до появи людини внаслідок сукупної дії факторів, які сформувалися на певній території, і тому земля передує праці по її створенню.

2. Земля територіально обмежена і не може бути збільшена або заново створена. Проте обмеженість земельних ресурсів зовсім не означає обмеженості її продуктивних властивостей. Також вони не можуть бути замінені іншими засобами виробництва.

3. Земельні ресурси характеризуються постійністю свого місцерозташування, взаємозв'язком з природними умовами. Тому, на відміну від інших засобів виробництва, їх неможливо перенести з одного місця на інше, а процес виробництва має здійснюватися із врахуванням природно-географічних умов, в яких вони розташовані. Враховується місцерозташування земельної ділянки, її конфігурація і рельєф, перелік сільськогосподарських культур, що можливий для вирощування, собівартість отриманої продукції.

4. Земельні ресурси, на відміну від інших засобів виробництва, за умови їхнього правильного, раціонального використання, не погіршують своїх властивостей, а, навпаки, покращують, підвищують показники продуктивності.

Таксономічні одиниці земельного фонду. Основні екологічні функції земельних ресурсів.

При класифікації земельного фонду під землями розуміють генетично самостійні ділянки самої верхньої, найбільш активної частини суші, що є основним засобом виробництва в лісовому та сільському господарстві, з характерною їм природно-господарською якістю, яка визначає призначення і використання земель, а також заходи їхньої охорони та окультурення. В процесі вивчення і класифікації земельного фонду виділяють ділянки території, що характеризуються не лише однаковим ґрунтовим покривом, але і всіма іншими умовами від яких залежить переважаючий спосіб їхнього використання (клімат, характер водного і теплового режимів, рельєф, експозиція схилів, конфігурація ділянок, показники природної або штучної родючості).

Основними таксономічними одиницями при класифікації земельного фонду країни є:

- зональні типи земель;

- категорії придатності земель;

- класи земель;

- види земель (групи ґрунтів).

Зональні типи земель виділяються в процесі природно-сільськогосподарського районування земельного фонду. Вони територіально співпадають з границями природно-сільськогосподарських зон і відображають зональні умови природного середовища та загальні напрямки переважного використання земельного фонду.

Основою для виділення категорій придатності земель є їхній якісний стан і можливість подальшого використання під основні сільськогосподарські угіддя. Чинна класифікація виділяє сім категорій придатності земель:

- землі, придатні під ріллю;

- землі, придатні переважно під сіножаті;

- землі пасовищ, які після покращення можуть бути придатні під інші сільськогосподарські угіддя;

- землі, що придатні під сільськогосподарські угіддя після корінної меліорації;

- землі, які є непридатними під сільськогосподарські угіддя;

- порушені землі.

Класи земель виділяються в межах кожної категорії придатності із врахуванням загального характеру використання і прийомів агротехніки.

Класи земель – це основна одиниця класифікації, на основі якої виділяються ділянки земної поверхні з близькими природними та господарськими якостями, характером використання та заходами окультурення.

Види земель є найдрібнішою класифікаційною одиницею земельного фонду, які за своїм змістом відповідають агровиробничим групам ґрунтів, що виділяються на основі ґрунтових обстежень. В межах України виділяється 222 агрогрупи, кількість яких збільшується за рахунок відмінностей у гранулометричному складі.

Екологічні функції земельних ресурсів:

– функція життєвого простору (грунти переповнені живою речовиною, створюючи живу плівку суші, середовище існування мікроорганізми (бактерії, актиноміцети, гриби, водорості), найпростіші, плоскі та кільчасті черви, нематоди, молюски, членистоногі, амфібії, рептилії;

– функція житла та сховища, захисту живих організмів, що здійснюють значну частину життєвих функцій на поверхні землі, від переохолодження і перегрівання;

– функція акумуляції енергії відмерлої рослинності у вигляді органічної речовини (гумусу, детриту), яка в послідуючому залучається у грунтово-рослинні трофічні ланцюги;

– азото-білкова функція: участь у різних формах симбіотичної та несимбіотичної азотфіксації (біологічна фіксація азоту бульбашковими та вільноживучими бактеріями досягає 140 млн. т/рік, в той час як промислове виробництво азотних сполук становить 60 – 80 млн. т/рік);

– газово-атмосферна екологічна функція: здійснення процесів фотосинтезу, за рахунок яких відбувається зв'язування вуглекислого газу та емісія кисню, здійснення фіксації молекулярного азоту та денітрифікації, повернення частини вуглекислого газу в атмосферу.

Структура земельних ресурсів України та їхні регіональні відмінності.

Україна володіє значними земельними ресурсами. Земельний фонд складається із земель, що мають різноманітне функціональне використання, якісний стан та правовий статус. Станом на 1 січня 2012 року її земельний фонд складає 60354,8 тис. га, або майже 6% території Європи, з яких 42,78 млн. га складають сільськогосподарські землі (табл. 1). Зокрема сільськогосподарські угіддя становлять близько 19% загальноєвропейських, у т.ч. рілля – майже 27%. Український показник площі сільськогосподарських угідь у розрахунку на душу населення є найвищим серед європейських країн – 0,9 га, в т.ч. 0,7 га ріллі (проти середньоєвропейських показників 0,44 і 0,25 га відповідно). Площа чорноземів в Україні становить, за різними оцінками від 15,6 до 17,4 млн. га, або близько 8 % світових запасів. Загалом на початок 2000 року нормативна грошова оцінка земельних ресурсів України становила орієнтовно 330 трлн. грн. [3].

Значна частка земельної площі 70,9 %, або 42776,9 тис. га складають сільськогосподарські землі, у структурі яких сільськогосподарських угідь – 68,9 % , з них на ріллю припадає 53,8 %; 9,1 % складають пасовища; 4,0 % – сіножаті; 1,5 % – багаторічні насадження; 0,5 % - перелоги.

Сільськогосподарські угіддя України в різних регіонах України, характеризуються різним рівнем сільськогосподарського освоєння (рис. 1), при цьому основну частку в регіонах займає інтенсивно оброблювана рілля.

Ліси та інші лісовкриті території займають 17,6 % території країни, забудовані землі - 4,2 %, території вкриті поверхневими водами - 4,0 %, заболочені землі - 1,6 %, відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом - 1,7 %. Всі змни у структурі землекористування України за отанній період представлені на рис. 2.

Таблиця 1