Згідно статті 5. Закону України „Про державний земельний кадастр” Загальні засади ведення Державного земельного кадастру

1. Ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом:

створення відповідної державної геодезичної та картографічної основи, яка визначається та надається відповідно до цього Закону;

внесення відомостей про об’єкти Державного земельного кадастру;

внесення змін до відомостей про об’єкти Державного земельного кадастру;

оброблення та систематизації відомостей про об’єкти Державного земельного кадастру.

2. Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.

3. Порядок ведення Державного земельного кадастру визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог цього Закону.

4. Державний земельний кадастр є державною власністю.

5. Внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

До умов ведення державного земельного кадастру і до його відомостей ставляться певні вимоги. Щоб він виконував покладені на нього завдання, відомості, які містяться в усіх його розділах, повинні бути об’єктивними і достовірними, відповідати фактичному стану земель та їх використанню. Об’єктивність і достовірність кадастру, підтримання його даних на сучасному рівні забезпечуються:

• безперервністю кадастрових відомостей;

• проведенням топографо-геодезичних, картографічних робіт, ґрунтових, геоботанічних, радіологічних, лісотипологічних, містобудівних та інших обстежень і розвідувань;

• реєстрацією права власності на землю, права користування землею і договорів оренди землі; обліком кількості та якості земель;

• бонітуванням грунтів; зонуванням територій населених пунктів;

• економічною оцінкою земель.

Для одержання оперативних і точних даних використовуються аерокосмічні зйомки та методи дистанційного зондування земної поверхні.

Одним із принципів ведення державного земельного кадастру є порівнянність його даних у розрізі адміністративно-територіальних одиниць з даними про землю, що містяться у кадастрах інших природних ресурсів (лісовому, водному, кадастрі родовищ і проявів корисних копалин тощо). Можливість такої порівнянності забезпечується веденням зазначеного кадастру на всій території нашої країни за єдиною системою, яка грунтується на нормативних документах, затверджуваних Держземагенством.

Юридичне значення складових частин державного земельного кадастру. Усі кадастрові відомості про землю оформляються у вигляді періодично оновлюваної спеціальної базової документації, яка складається щорічно. Вона може бути текстовою і картографічною. Нині для її складання застосовують сучасні технічні системи. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1997 р. № 1355 передбачено створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру. До зазначеної документації належать карти і плани (графічні та цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, що містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень і земельних ділянок власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, які знаходяться у державній, комунальній і приватній власності, їх кількість, якість, цінність і продуктивність. Земельно-кадастрова документація також охоплює книги реєстрації державних актів на право приватної власності на землю, право постійного користування землею і договорів оренди землі. Згідно Закону України „Про державний земельний кадастр”