3. Аналіз зовнішнього середовища організації: характеристика середовища прямої дії та факторів непрямої дії.

Кожна організація є відкритою системою, яка пере­буває у постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.

Джерело, що забезпечує організацію ресурсами, необхідними для підтримки її внутрішнього потенціалу на потрібному рівні, представляє собою зовнішнє середовище організації.

Зовнішнє середовище – це неконтролюємі сили, які впливають на рішення менеджерів, їх дії, внутрішню структуру та процеси в організації. Воно може бути прямої та непрямої дії.

Зовнішнє середовище характеризується взаємопоєднанням факторів, складністю, рухливістю та невизначеністю.

До факторів зовнішнього середовища непрямого впливу відносяться:

1. розвиток технологій – це використання в процесі виробництва нових прогресивних технологій, нововведень, ноу-хау,

2. економічні фактори – це сукупність всіх показників, що характеризують стан економіки даної країни,

3. соціокультурні фактори – це взаємовідносини з місцевим населенням та рівень культуризації суспільства,

4. політика – це зміни в політичному житті країни,

5. природні фактори – це те, що неможливо передбачити та запланувати, тобто форс-мажорні фактори: війни, землетруси, урагани, повідні,

6. міжнародні фактори – це все те, що пов’язане із змінами в житті інших країн .

До факторів зовнішнього середовища прямого впливу відносяться наступні фактори:

1. Конкуренти – це ті підприємства, з якими організації необхідно боротися за долю ринку, споживачів та ресурси, які вона хоче отримати із зовнішнього середовища, щоб забезпечити своє існування.

2. Споживачі – це підприємства або фізичні особи, які використовують в своїй діяльності або споживають продукцію даної організації.

3. Постачальники – це фірми або фізичні особи, які виконують функцію з постачання організації сировини, матеріалів, засобів та предметів праці, інформації, обладнання для подальшої їх переробки та виробництва виробів чи використанні їх в процесі виробництва нової продукції.

4. Державні органи та закони – це всі ті законодавчі акти та закони, які випускають державні органи.

5. Ринок трудових ресурсів – це все працездатне населення, яке може працювати у визначеній сфері діяльності організації.

Успіх організації залежить не лише від досконалос­ті її внутрішнього середовища, а й від зовнішніх щодо організації сил. Вони прямо чи опосередковано вплива­ють на її діяльність, ускладнюючи її чи відкриваючи пе­ред нею нові можливості. Тому необхідний всебічний і ретельний аналіз характеру впливу зовнішніх сил на організацію, що дасть змогу приймати такі управлін­ські рішення, які поліпшуватимуть конкурентні пози­ції організації, забезпечуватимуть її ефективне функці­онування та розвиток.

Зовнішнє середовище — сукупність господарських суб'єктів, еко­номічних, суспільних і природних умов, національних та міждер­жавних інституційних структур та інших зовнішніх щодо підприємс­тва умов і чинників.

Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяють на середовище прямої (мікросередовище) та непрямої (макросередовище) дії.

Зовнішнє середовище е складним, мінливим, взає­мозалежним і, як правило, невизначеним:

1. Складність — велика кількість факторів, на які організація мусить реагувати, а також рівень варіатив­ності кожного з них. Складнішою є робота тієї організа­ції, на яку впливає більше факторів.

2. Мінливість — швидкість зміни оточення організа­ції. У деяких з них зовнішнє середовище дуже рухливе (комп'ютерні технології, електронна, хімічна, фармацев­тична промисловість, біотехнології). Менш рухливе воно у підприємств харчової, деревообробної промисловості тощо. Крім того, в межах одного підприємства більш рух­ливим є середовище для одних підрозділів, зокрема, нау­ково-дослідних, маркетингових відділів, і менш рухли­вим — для інших, наприклад, виробничих.

3. Взаємозалежність факторів (зміна одного фак­тора спричиняє зміни інших). Наприклад, зростання цін на енергоносії зумовлює стрибок цін на всі види про­дукції, а особливо ті, при виробництві яких є велика частка енергозатрат. Це може призвести до ослаблення конкурентних позицій фірм, які виготовляють цю про­дукцію. Водночас таке становище змушує виробників шукати енергозберігаючі технології.

4. Невизначеність — необмежена кількість інфор­мації про зовнішнє середовище і ймовірність її недосто-вірності. Організації, прагнучи знизити рівень невизна­ченості зовнішнього середовища, можуть застосовувати дві стратегії — пристосуватись до змін або впливати на середовище з метою зробити його сприятливішим для свого функціонування. Перша стратегія реалізується через створення гнучких організаційних структур із ви­соким рівнем децентралізації влади. Керівники таких організацій повинні вміло використовувати сучасний інструментарій для прогнозування змін, володіти ринко­вою інтуїцією. Друга стратегія, як правило, доступна ли­ше великим фірмам або таким, які об'єднуються з метою розширення своїх можливостей. Для впливу на зовнішнє середовище вони можуть використовувати потужну рек­ламу та засоби РЕ, політичну діяльність для лобіюван-ня своїх інтересів, входження у торговельні асоціації. Вразливість малого бізнесу зумовлена саме тим, що се­ред підприємців-початківців мало хто досконало воло-діє мистецтвом передбачувати зміни у зовнішньому се­редовищі, а змінювати його на свою користь їм не під силу.

Динамічність зовнішнього середовища, його видо­змінюваність, відсутність необхідного обсягу достовір­ної інформації перешкоджають урахуванню всіх мож­ливих наслідків впливу на діяльність підприємства. Зважаючи на це, керівники підприємств мають обмежу­вати спектр зовнішніх чинників, віддавати перевагу тим, які найістотніше впливають на результати діяль­ності. Досягненню цієї мети сприяє, зокрема, аналіз мікросередовища підприємства і виділення тих його суб'єктів, чий вплив на нього е відчутним.

Суб'єкти середовища прямої дії (мікросередовища). Ступінь складності та рухливості мікросередовища, сила і спрямованість впливу його факторів визначаються характером, призначенням, конструктивно-технологіч­ними особливостями продукції (послуг) підприємства і різноманітністю виробничо-господарських зв'язків, які враховуються при проектуванні його організаційної структури і обґрунтуванні напрямів її адаптації до мож­ливих змін у зовнішньому оточенні. Особливістю фак­торів середовища прямої дії є інтенсивність і постійний характер впливу, спрямованість на зміну базових внут­рішніх складових підприємств. Це потребує оператив­ного розроблення заходів щодо пом'якшення їх нега­тивних наслідків або, навпаки, повнішого використан­ня сприятливих можливостей.

До суб'єктів мікросередовища належать постачаль­ники, посередники, споживачі, конкуренти, «контакт­ні аудиторії» тощо:

1. Постачальники. Забезпечують підприємство необхідними матеріально-технічними, трудовими та інформаційними ресурсами. Кожне виробниче підпри­ємство має ретельно стежити за динамікою цін на об'єкти постачання, регулярністю постачань ресурсів, необхідних для виконання виробничої програми. В ін­шому разі з'являються проблеми з виробництвом та збутом, а в перспективі — виникає загроза втрати набу­того роками іміджу підприємства і прихильності до нього постійних партнерів та клієнтів. З огляду на це сучасні компанії прискіпливо ставляться до вибору постачальників, але прагнуть при цьому підтримувати тривалі відносини з тими, хто працює з урахуванням спільних інтересів. (Про істотний вплив постачальни­ків на діяльність підприємств свідчить, наприклад, той факт, що після розвалу СРСР відмова від партнерських зв'язків болісно вдарила по економіці всіх пострадян­ських країн).

2. Посередники. До них належать організації або окремі фізичні особи (підприємці), які допомагають виробникам реалізовувати їх товари. Серед них: торго­вельні посередники, фірми з організації товарообігу (в т.ч. транспортні підприємства, складські мережі), агентства з надання маркетингових послуг (спеціаль­них досліджень, консалтингових, реклами тощо), а та­кож кредитно-фінансові установи комерційної спря­мованості (комерційні банки, страхові компанії). Плідна співпраця з посередниками може сприяти заво­юванню міцних ринкових позицій, ефективно працю­вати і розвиватись, а невдалий вибір посередників, які лише «накручують» ціну на товар, а не дбають про йо­го ефективний збут, може довести фірму до банкрут­ства. Наприклад, у перехідний період в Україні посе­редники часто паразитували на великих підприємс-твах-виробниках, «висмоктуючи» з них обігові кошти. (Щоправда, у багатьох випадках це були свідомі дії обох сторін).

3. Споживачі. Це клієнти товаровиробників — спо­живачі продукції, послуг. Щоб знати кон'юнктуру рин­ку й оперативно реагувати на її зміни, товаровиробники повинні ретельно вивчати своїх споживачів. Такий мо­ніторинг слід здійснювати на різних клієнтурних рин­ках:

— споживчому (товари і послуги для особистого спо­живання);

— виробників (продукція виробничо-технічного призначення);

— проміжних продавців (товари для перепродажу з метою одержання певного зиску);

— державних і комерційних структур (оптові та дрібнооптові покупці);

— світовому, що охоплює всі перелічені типи клієн­тури ринків.

В умовах насиченості ринку важливо знайти і збе­регти свого споживача. Тому багато фірм, особливо ма- лих і середніх, шукають нові способи привернути до се­бе увагу потенційних клієнтів, використовуючи різно­манітні акції, гнучкі системи знижок, гарантійне піс­ляпродажне обслуговування тощо.

4. Конкуренти. До них належать організації і фізич­ні особи, які займаються аналогічною діяльністю. Ко­мерційного успіху на внутрішньому та зовнішньому ринках досягає, як правило, той господарюючий суб'єкт, який усебічно і систематично вивчає своїх кон­курентів, пропонує покупцям конкурентоспроможну продукцію. Причому вирішальне значення має розроб­лення і дотримання певної ринкової стратегії і тактики з урахуванням усіх чинників, які впливають безпосеред­ньо на рівень і ступінь жорсткості конкуренції. Конку­рентні «війни» іноді тривають роки (між компаніями «Соса соїа» та «Рерзі Со»), а іноді призводять до остаточ­ної втрати позицій навіть на внутрішньому ринку (стосу­ється значної кількості українських підприємств). Вод­ночас конкуренти можуть бути партнерами і тим самим значно підвищити свою конкурентоспроможність. Так, протягом останніх років світова економіка переживає своєрідний сплеск злиттів і поглинань (злиття «Вгііівп Реігоіешп» (Англія) і «Атосо» (США) у серпні 1998р. — найбільше в цьому столітті; річний обсяг прибутку внаслідок об'єднання становив 108 млрд. доларів; пі­сля злиття «Мегзес!е8-Веп2» і «Кгаізіег» влітку 1998 р. новостворена фірма «Мегзесіев-Кгаівіег» стала однією з найбільших автомобільних компаній світу; восени 2002 р. об'єдналися два провідних українських вироб­ники програмних продуктів — корпорація «Квазар-Мікро» і компанія Теїезепе ІЛсгаіпе; мета об'єднання — увійти до трійки найбільших національних виробників програмного забезпечення).

5. «Контактні аудиторії»:

• державні органи управління — мають регулюю­чий характер і впливають безпосередньо на рівень і сту­пінь жорсткості конкуренції; це законодавчі органи, різні державні установи представницької і виконавчої влади, які наглядають за дотриманням законів і вида­ють необхідні нормативні акти; місцеві адміністратив­ні органи; профспілкові та інші громадські організації та об'єднання громадян (асоціації споживачів, підпри­ємців тощо);

— засоби масової інформації (ЗМІ) — розміщують статті-замовлення щодо певних аспектів діяльності ор- ганізації або її представника; це «імідж-інформації», інформації-« кі л ери »;

— місцеве населення — перешкоджає діяльності підприємства, відчувши на собі негативний його вплив (шум, забруднення довкілля тощо), або підтримує — у разі створення ним нових робочих місць, справної спла­ти податків, участі в доброчинних заходах.

6. Законодавство України про підприємство, під­приємництво, власність, охорону праці, захист прав споживачів, про обмеження монополізму і недопущен­ня недобросовісної конкуренції; урядові декрети і пос­танови; нормативні документи галузевих і територіаль­них органів управління, що спрямовані на правове та організаційне регулювання відносин між державними владними структурами і господарюючими суб'єктами, на регламентацію норм і правил їхньої поведінки (пра­вил гри) в економічному просторі.

Законодавство характеризується не лише складніс­тю, а й мінливістю, а інколи навіть і невизначеністю, що особливо властиво перехідному періоду. Воно може сприяти загальному економічному розвиткові, а може його гальмувати; може позитивно впливати на діяльність одних підприємств і водночас чинити перешкоди їхнім конкурентам.

Наприклад, після введення в Україні 23-процентного вивізного мита на соняшникове насіння у жовтні 1999 р. перші три місяці експорт соняшника дорівнював нулю. І лише в січні наступного року після розроблення відповідних схем, які ґрунтувались на пев­них «лазівках» у законі (можливість безмитного виве­зення в рамках вільної торгівлі з країнами ближнього зарубіжжя, вивезення сировини на давальницьких умо­вах тощо), експорт соняшника почав зростати, хоча був меншим удвічі порівняно з безмитним періодом. Водно­час введення мита створило сприятливі умови для ви­робників олії. Одразу ж підвищилося завантаження ви­робничих потужностей. Бізнес став привабливим і для зовнішніх інвесторів, які швидко скористалися сприят­ливою ситуацією. В Україні відкрили американське підприємство «Каргіл» потужністю 300 тис. тонн олії на рік. У цієї фірми передові енергозберігаючі техноло­гії, тому собівартість її продукції значно нижча, ніж у будь-якого українського підприємства. Це відкриває «Каргілу» можливості для захоплення значної частини українського ринку. Чим вища міра втручання держави в економічні процеси, тим вужчим стає «коридор» підприємницької свободи, зменшується варіативність управлінських рі­шень, стандартизується поведінка суб'єктів ринку, по­легшується аналіз ринкової ситуації. І навпаки, коли чинне законодавство встановлює лише загальні «правила гри», з'являються передумови для пошуку нестандарт­них, інноваційних рішень, спрямованих на отримання господарюючими суб'єктами конкурентних переваг. Од­нак в умовах перехідного періоду деякі «інновації» мо­жуть іти навіть врозріз із нормами світової практики ведення бізнесу, а їх реалізація суперечити інтересам суспільства. Тому при формуванні системи регулюючих законів важливо забезпечити їх позитивний вплив на загальний економічний розвиток.

Отже, вплив суб'єктів зовнішнього середовища на організації є потужним і різновекторним, що зумовлює необхідність своєчасного виявлення та оперативного ре­агування на них, щоб уникнути небезпеки або швидше, ніж конкуренти, скористатися новими можливостями.

Фактори середовища непрямої дії (макросередовища). У макросередовищі, яке оточує підприємство, діє значно більша кількість факторів, ніж у мікросередови-щі. їм притаманний високий рівень варіативності, не­визначеності та непередбачуваності, що зумовлено їх опосередкованою дією на суб'єкти господарювання. До основних факторів макросередовища відносять еконо­мічні, політичні, соціокультурні, науково-технологіч­ні, природно-кліматичні, демографічні тощо.

Економічні фактори. До них належать: рівень і темпи інфляції; зростання та спад виробництва; коли­вання курсу національної валюти щодо валют інших країн; оподаткування; умови одержання кредиту і відсоткова банківська ставка; рівень динаміки цін, роз­поділ прибутків і попит покупців; платоспроможність контрагентів тощо. Нині вагомого значення набула глобалізація — політико-економічний фактор, який робить сильних суб'єктів ринку ще сильнішими, а слабких — ще слабшими і переводить конкурентну бо­ротьбу на нові рівні. Для забезпечення сприятливих умов своєї діяльнос­ті підприємства мусять здійснювати постійний моніто­ринг економічної ситуації та оцінювати ЇЇ зміни з точки зору можливих для себе наслідків.

Яскравою ілюстрацією впливу економічних факто­рів на діяльність підприємств є фінансова криза 1998 р. в Україні. Вона негативно вплинула на підприємства, що працювали з імпортною продукцією, а для підприємств-експортерів відкрила нові можливості: їхня про­дукція стала конкурентоспроможнішою на зовнішніх ринках. Позначилася фінансова криза на стані продо­вольчого ринку України: поступово зникли іноземні де­лікатеси, знову з'явилася вітчизняна продукція, оскіль­ки платоспроможність населення знизилася, а купувати товари західного виробництва могла тільки невелика частина громадян України. З іншого боку, низька купі­вельна спроможність громадян робить непривабливим український ринок для західних інвесторів, оскільки їх цікавлять в основному ринки великої місткості.

Політичні фактори. Це політична стабільність у дер­жаві, регіональні політичні інтереси, міжнаціональні та міжконфесійні відносини тощо. Вплив політичних факто­рів особливо відчутний у нестабільному соціально-еконо­мічному і політичному середовищі (період трансформації економічних відносин). Нестабільна політична ситуація спричиняє відтік капіталу від галузей, що потребують значних довгострокових інвестицій, і водночас спрямовує підприємницьку діяльність у бік короткого обігового цик­лу, який властивий торговельному бізнесу. У період зрос­тання політичної активності (виборчі процеси) відкрива­ються нові можливості для засобів масової інформації — вони стають надзвичайно рентабельними через високу вартість політичної реклами і можуть збільшувати свої тиражі, набуваючи іміджу «правдоносіїв». Політичні фактори впливають і на відносини з іноземними партне­рами. Так, «касетний скандал» наприкінці 2000 р. погір­шив імідж України на зовнішньому ринку, і багато вже підготовлених до ухвалення угод було скасовано, що спричинило значні збитки українській стороні. Познача­ються політичні негаразди і на конкурентоспроможності українських товаровиробників.

Соціокультурні фактори. Формуються в межах кон­кретного суспільства і відображають погляди, цінності та норми поведінки людей, що впливає на прийняття ними управлінських рішень. Наприклад, однією з ос-новних причин повільного здійснення ринкових ре­форм в Україні є перенесення управлінського досвіду західних країн на вітчизняне інституційне середовище, яке характеризується своїми традиціями і своїми пре­ференціями. Зокрема, просування по службі чи відбір кандидата на певну посаду часто відбувається не за оз­накою високого професіоналізму, а за ознакою особис­тої відданості, належності до певної «сім'ї» чи клану.

Серед ментальних рис громадян України все ще ма­ють місце дистанціювання від влади і недовіра до неї, правовий нігілізм (лат. піпії — цілковите заперечення), нехтування законами, аргументація з позиції сили, а не знань тощо. Це зумовлює небажання дотримуватись за­гальноприйнятих етичних норм ведення бізнесу, і за­мість правила «Діяти так, щоб було вигідно всім» перева­га надається нормі «Діяти так, щоб було вигідно мені». Ухиляння від норм етики у веденні бізнесу призводить до зростання ризику. Цим зумовлені високі відсоткові став­ки на кредити, а, значить, труднощі з їх отриманням для розвитку бізнесу. Ці ж фактори повинні враховуватися комерційними банками при наданні кредитів для того, щоб забезпечити їх повернення. Зокрема, банкрутство АКБ «Україна» спричинене неповерненням кредитів їх клієнтами.

Недовіра населення України до різних трастових компаній та інвестиційних фондів ставить під загрозу реалізацію проекту Пенсійної реформи, яка передбачає утворення недержавних Пенсійних фондів. Водночас у всьому світі такі фонди є найпотужнішим джерелом ін­вестицій. Тому можна стверджувати, що соціально-культурні фактори зумовлюють і певну економічну си­туацію в країні.

Демографічні фактори. Це структура населення за віковими, національними, кваліфікаційними ознаками, рівнем освіти, доходів, споживацькими перевагами то­що, їх аналіз дає змогу визначити, чи достатній освітній та кваліфікаційний рівень населення регіону для пози­тивного сприйняття продукції чи послуг фірми (це важ­ливо, зокрема, для Інтернет-проектів, деяких гумані­тарних проектів тощо); як діяльність підприємства вплине на рівень зайнятості населення регіону. Такі фактори слід брати до уваги, визначаючи клас спожива­чів своєї продукції; при оцінюванні залучення трудових ресурсів відповідної кваліфікації, місткості ринку та обґрунтуванні інших управлінських рішеньНауково-технічні фактори. До них відносять від­криття, винаходи, що зумовлюють зміну уявлень про найкращий спосіб використання певного ресурсу, виго­товлення продукції, задоволення потреб тощо. Динамі­ка технологічного прогресу у високорозвинутих краї­нах є просто фантастичною. Відбувається «виштовху­вання» одних поколінь техніки та технології іншими. Тому керівникам підприємств необхідно аналізувати можливий вплив загальносвітового науково-технічного середовища на створення і впровадження технологіч­них новацій. При цьому велику увагу слід приділяти науковим винаходам чи відкриттям, які можуть рево­люційне вплинути на подальше використання існую­чих технологій, роблячи їх малоперспективними. Так, компанія «Полароїд» у жовтні 2001 р. після ЗО років іс­нування на ринку фотопослуг оголосила про своє бан­крутство. Причина — поява нових цифрових фотоапа­ратів, які буквально протягом секунд за допомогою комп'ютера і кольорового принтера можуть виготовити багато копій фотознімків. Крім того, підвищилася опе­ративність роботи традиційних фотопослуг. Останнім аргументом було різке зменшення кількості туристів у зв'язку з терактами у США 11 вересня 2001 р.

З іншого боку, пропонуючи ринку науково-технічні розробки (насамперед це стосується наукомістких під­приємств, які застосовують технології найвищого рів­ня, величезного інноваційного потенціалу — комп'ю­терні, лазерні, плазмові, біологічні), слід подбати про їх належний інформаційний та інженерний супровід. Дуже часто перспективні науково-технічні, в тому чис­лі й вітчизняні розробки, не можуть знайти застосуван­ня через непідготовленість ринку до їх сприйняття. То­му потрібно заздалегідь готувати ґрунт для успішного просування новинки на ринок, використовуючи для цього всі можливості — від іміджевої інформації до участі у міжнародних виставках і презентаціях. Однак слід реально оцінювати можливість появи новинки та її перспективи.

Екологічні фактори. До цієї групи факторів впливу належать викиди у середовище забруднюючих та отруй­них речовин; рівень фізичного (електромагнітного, ра­діаційного, теплового) впливу на середовище; надій­ність і соціально-екологічна безпека виробничих систем та великих технологічних утворень (гідротехнічних споруд, газо- і нафтопроводів, тунелів тощо); кількість і якість продукції, що виготовляється, її безпечність і утилізаційна (корисна) придатність; стан природного середовища, в якому перебуває підприємство (до і після реалізації запланованої стратегії розвитку), і розміри можливих незворотних негативних наслідків тощо.

Прикладом невдалого підприємницького проекту з огляду на екологічну неприпустимість є проект ство­рення зонального парку на острові Хортиця. Реаліза­ція цього проекту, на думку вчених, призведе до вими­рання тварин, скорочення кількості унікальних видів рослин; природа Хортиці втратить свою первоздан­ність. Крім того, парк перестане бути цікавим для іно­земців, оскільки вони захоплюються саме незайманою природою острова Хортиця. А проект у своїй комер­ційній частині передбачав збільшення потоку інозем­них відвідувачів.

Нині, приймаючи рішення щодо технологічних ас­пектів випуску продукції, необхідно аналізувати вплив способу виготовлення продукції на довкілля, а також вишукувати ефективний спосіб забезпечення процесу її утилізації, щоб не завдати шкоди природі та людині. Провідні західноєвропейські компанії вже впритул пі­дійшли до цієї проблеми. Передбачається, наприклад, що утилізацію електротехніки європейські країни поч­нуть у 2006 р. За прогнозами, витрати на неї у масшта­бах усієї Західної Європи становитимуть 5,4—6,7 млрд. дол. щорічно.

Охарактеризовані чинники є найістотнішими серед чинників непрямої дії. Сила їх впливу залежить від сфе­ри і масштабів діяльності організації, особливостей зас­тосовуваної технології, способів задоволення суспіль­них потреб тощо. Отже, виокремлення і ранжирування чинників непрямої дії допомагає менеджерам приймати виважені рішення у процесі планування діяльності під­приємства.

Міжнародне середовище бізнесу. Діяльність багатьох сучасних підприємств не обме­жується лише внутрішнім ринком. В епоху глобаліза­ції компанії намагаються працювати в тих країнах, які пропонують найкращі умови. Це забезпечує збільшен­ня обсягів збуту, а значить, і прибутків. Стрімкий роз- виток комунікаційних технологій спростив управління на відстані, і потужні компанії швидко цим скориста­лися, ставши транснаціональними. Так, компанія Сої-£аІе-Ра1то1ІУе працює на 194 ринках світу і має міцні позиції на ринках країн, що розвиваються; американ­ські компанії МсВопаИз, ІВМ, Соса-Соїа значну части­ну своїх прибутків отримують саме від міжнародних операцій. Кожна з цих компаній зуміла адаптувати свій товар та практику ведення бізнесу до умов різних країн.

Вихід підприємства на зовнішні ринки має низку переваг: нижчі виробничі витрати чи продовження життєвого циклу товарів, подолання торговельних бар'єрів чи уникнення дії антимонопольного законо­давства тощо. Компанії, особливо потужні, намагають­ся своєчасно скористатися цими можливостями.

Візьмемо для прикладу ситуацію в Гонконгу. Ос­таннім часом колишня британська колонія почала втрачати своє значення посередника між західним сві­том і Китаєм. Забруднене повітря і високі ціни підри­вають традиційну привабливість Гонконгу як місця проживання і роботи. А Китай поступово наздоганяє Гонконг за рівнем своєї інфраструктури, вкладаючи мільярди доларів у будівництво доріг, портів і розви­ток телекомунікацій. Тому великі мультинаціональні корпорації Сотрад Сотриїег Согр. та ІВМ і навіть гон-конзькі корпорації з гучними іменами поступово виво­дять свої фінансові операції і виробництва з Гонконгу в Китай. Зокрема, передовий гонконзький банк Н8В8 Но1с1іп£8 РЬС, зацікавлений перспективою нижчих витрат, переніс 1200 робочих місць із Гонконгу в Гуач-жоу. Тут же розмістила свої нові потужності відома гонконзька компанія з пошиву одягу Тогсіапо. Мате­риковий Китай приваблює іноземні компанії низьки­ми ставками мита та орендної плати, низькою ціною робочої сили, які становлять лише невелику частину від гонконзьких.

Однак вихід на зовнішні ринки буде успішним для компанії лише за умови ретельного вивчення всіх нюан­сів роботи на новому ринку, оскільки складові зовніш­нього середовища можуть істотно відрізнятися від звич­ного, притаманного вітчизняному ринку. Інколи навіть незначні відмінності в традиціях, уподобаннях можуть спричинити невдачі. Так, не знаючи, що для азіатів бі- лий колір символізує смерть, компанія ІІшіесі Аігііпез під час відкриття нового рейсу з Гонконгу вручала паса­жирам білі гвоздики.

Особливість дії факторів міжнародного середовища полягає в тому, що вони охоплюють усі фактори зов­нішнього середовища, які відображають умови кон­кретної країни, де функціонує організація. Проте вони можуть мати суттєві відмінності. Для компаній, які намагаються знайти своє місце у міжнародному розпо­ділі праці, дуже важливо правильно інтерпретувати ці відмінності.

Основні фактори впливу міжнародного середовища об'єднують у три великі групи: економічні, законодав­чо-політичні та соціокультурні.