- •Тема 1. Сутність і розвиток менеджменту План
- •Сутність управління та менеджменту. Сучасні підходи до вивчення управління.
- •3. Загальні принципи управління організацією. Принципи управління а. Файоля.
- •Принципи управління а. Файоля
- •Тема 2. Організація як відкрита система План
- •Загальна характеристика організації. Типи організацій. Ії життєвий цикл. Поділ праці. Рівні управління. Закони управління.
- •2. Сутність внутрішнього середовища організації, зміст основних внутрішніх перемінних і їхній взаємозв'язок
- •Класифікація цілей
- •3. Аналіз зовнішнього середовища організації: характеристика середовища прямої дії та факторів непрямої дії.
- •Організація
- •Тема 4. Планування як функція управління. План
- •1. Вироблення місії організації
- •2. Характеристика і встановлення цілей організації.
- •3. Сутність, етапи, види планування в організації.
- •Тема 5. Елементи організації діяльності. План
- •1. Сутність «організації» як процесу.
- •2. Організаційні повноваження. Делегування повноважень. Перешкоди до ефективного делегування.
- •Норма управління в організації.
- •4. Поняття організаційної структури, основні види організаційних структур.
- •Тема 6. Мотивація діяльності. План
- •1. Поняття та види мотивації.
- •2. Змістовні теорії мотивації.
- •Теорія Маслоу Теорія Альдерфера Теоря Герцберга Теорія Мак-Клелланда
- •Мотивуючі фактори
- •Фактори здоров”я
- •3. Процесуальні теорії мотивації.
- •Тема 7. Управлінський котроль. План
Організація
Економічні
Рівень і темпи
економічного
розвитку
Ринки ресурсів
і товарів
Доход на душу населення
Інфраструктура ринку/
Курси обміну валют
Законодавчо-політичні
Політичні ризики
Закони, обмеження
Можливість націоналізації І Тарифи, квоти, податки І Тероризм, політична (нестабільність
Соціокультурні
Соціальні цінності, переконання, традиції Мова
Релігія (об'єкти, табу, свята)
Родинні зв'язки Рівень освіти, грамотність Споживацькі ^вподобання.
Економічні фактори. Це сукупність економічних умов країни, в якій організація здійснює свої операції: загальний рівень економічного розвитку, рівень заробітної плати і доходів населення, транспортне сполучення, курси валют, рівень інфляції і ставки банківського відсотка, ставки оподаткування, особливості конкурентної боротьби, кількість і якість природних ресурсів тощо. Так, наприклад, перебої з постачанням електроенергії в Україніспричиняють труднощі з комунікаціями, порушують ритм роботи підприємств, можуть стати причиною значних збитків через порушення технології виготовлення продукції. Тому іноземні компанії намагаються працювати у тих регіонах, де від'єднання від енергозабезпечення є рідкісним, або ж змушені встановлювати автономні енергоустановки, що призводить до зростання витрат на ведення бізнесу. Погані транспортні комунікації також ускладнюють просування капіталу вглиб країни.
Законодавчо-політичні фактори. До них належать політичні ризики, закони, обмеження, квоти, податки, політична нестабільність тощо. Законодавчо-політичне середовище зумовлює більшу або меншу міру ризику, який супроводжує ведення бізнесу в країні. У різних країнах діють різні закони і обмеження, що робить торгівлю або проблематичною, або невигідною. Уряди завжди захищають своїх виробників митними тарифами, квотами, системою податків. Наприклад, торговельні відносини України з Росією постійно лихоманить через введення обмежень на ввезення цукру, карамелі, труб великого діаметру; зміна закону про сплату і відшкодування ПДВ з боку Росії спричиняє відповідні заходи з боку України, а це негативно позначається на укладанні довгострокових угод, оскільки те, що було вигідним учора, стає невигідним нині. Тероризм, політична нестабільність також збільшують ризик ведення бізнесу. Зокрема, неспокій на Балканах значно зменшив привабливість туристичного бізнесу в цьому регіоні.
Соціокультурні фактори. Охоплюють пануючі в суспільстві системи цінностей, вірувань та життєвих установок. Вони впливають на стиль повсякденного життя і преференції споживачів, ділову поведінку партнерів тощо. Особливо чітко простежуються відмінності в культурі східних і західних регіонів, країн, де домінує мусульманство, і країн із протестантською етикою. Суспільні цінності багато в чому визначають функціонування організації і переважаючий у ній стиль управління. Так, японські та американські організації за стилем управління істотно різняться, хоча обидва є високоефективними в цих країнах.
Часто соціокультурні відмінності спричиняють непорозуміння у процесі реалізації спільних проектів, як це було, наприклад, із проектуванням принципово нової комп'ютерної мікросхеми, яку замислили німецький концерн Віеіпепз, японська компанія ТозЬіЬа й американська ІВМ. Вчені із 8іетеп8 були вражені, побачивши, що колеги із ТозпіЬа заплющують очі і ніби засинають під час нарад (у перевантажених роботою японців це є нормою, якщо розмова не стосується конкретно їх). Японці, що звикли працювати у великих неформальних групах, болісно сприйняли чіткий розпорядок зустрічей, які до того ж відбувалися в маленьких офісах. Німці обурилися, що їх змусили працювати у приміщенні без вікон. Американці з ІВМ скаржились, що німці дуже багато планують, а японці постійно переглядають свої пропозиції і ніяк не можуть прийняти рішення. Деякі вчені зіткнулись із труднощами у спілкуванні англійською мовою. А коли японці переходили на рідну мову, у їхніх колег виникала підозра, що представники ТозЬіЬа приховують інформацію. В результаті всі учасники проекту визнали, що мізерні результати роботи зумовлені передусім численними культурними відмінностями.
Ефективне управління на міжнародному рівні передбачає знання менеджером власних культурних цінностей. Тільки за такої умови він правильно інтерпретуватиме культуру країни, в якій йому доведеться працювати, поважаючи її релігію, традиції, мову. Так, менеджери японської компанії МаїзизМіа Еіесйгіс у мусульманських країнах надають працівникам спеціальні кімнати для молитов і дозволяють відвідувати їх протягом зміни двічі. Особливий підхід до навчання своїх працівників умінню адаптуватися до нових умов зумовив успішність цієї компанії на ринках 38 країн.
Отже, перспективи бізнесу в інших країнах передбачають розроблення стратегії проникнення на нові ринки з урахуванням особливостей певного ринкового середовища, вміння за необхідності своєчасно вносити поправки в розроблену стратегію, контролюючи рівень ризику і використовуючи засоби його мінімізації.
