1. Батьки як члени навчальних команд. 52-60

Насамперед, батьки – важливі учасники навчальних команд своїх дітей. Вони найкраще знають їхні сильні та слабкі сторони, здібності, нахили й особливості розвитку, і саме тому можуть підтримувати найефективніше. Їхня постійна участь у шкільному житті може значно покращити успіхи дитини з психофізичними порушеннями. Важливо, аби батьки брали участь у прийнятті рішень щодо освіти своєї дитини. Саме вони можуть надавати важливу інформацію для планування, впровадження й адаптації програми для найкращого задоволення постійно змінних потреб своєї дитини. в інклюзивній освіті виключне значення має співпраця з батьками, бесіди з ними, починаючи з перших кроків навчання, залучення їх до навчально‐виховного процесу як повноправних партнерів‐педагогів своєї дитини. Партнерські стосунки в тріаді «батьки – педагог – дитина» є основою батьківської компетентності, формування якої потребує розроблення нового змісту корекційно‐розвивальної педагогічної діяльності. Першим кроком для усвідомлення ролі батьків у навчальній команді є розгляд можливостей їх участі в навчальному процесі дитини та його підтримки. У разі занепокоєння щодо навчання дитини класний керівник, зазвичай, запрошує на першу зустріч батьків та психолого‐медико‐педагогічну консультацію, шкільну навчальну команду. Завдання батьків як членів навчальної команди – мати інформацію та бути відповідальним членом навчальної команди дитини:  брати участь у прийнятті рішень, які впливають на освіту дитини;  надавати письмовий свідомий дозвіл на проведення будь‐якого спеціального оцінювання;  мати повну інформацію про освітні програми, що існують у школі та районі;  надавати важливу інформацію, яка може вплинути на навчання та поведінку дитини у школі;  отримувати від учителів, керівників та інших спеціалістів інформацію про навчання й успішність дитини;  мати доступ до інформації про навчання дитини у школі, включаючи результати спеціального оцінювання та звіти;  отримувати консультації перед залученням дитини до інклюзивного навчання;  регулярно отримувати звіти про успіхи дитини впродовж навчального року;  надавати письмовий дозвіл на будь‐які додаткові послуги, яких може потребувати дитина;  отримувати консультації й надавати свідомий письмовий дозвіл на затвердження індивідуального навчального плану (ІНП) для дитини;  оскаржувати рішення, які не найкращим чином задовольнятимуть навчальні потреби дитини й працювати з командою над пошуком кращих рішень.

2. Взаємозв'язок диференційованого викладання та оцінювання.130-137

У процесі навчання вчителі та учні співпрацюючи, постійно використовують оцінювання та його результати для подальшої спільної роботи. Якщо оцінювання проводиться часто і по‐різному, вчителі чимало дізнаються про своїх учнів. Вчителі можуть спостерігати за змінами міркувань учнів та перевіряти їх, а також встановлювати зв’язки між попередніми знаннями та вивченим нещодавно. Навчання покращується і тоді, коли учнів спонукають думати над процесом їхнього навчанням, переглядати свій навчальний досвід та застосовувати вивчене у повсякденній життєвій практиці. Постійне оцінювання і диференційоване викладання на цій основі веде від зосередження на одному єдиному підході для всіх учнів класу до визначення особливих навчальних цілей для кожного учня з використанням різноманітних підходів, широкого спектру практик, враховуючи різноманітні потреби учнів. Оцінювання веде до диференційованого викладання у випадку, якщо вчителі використовують його регулярно. Для того, щоб брати до уваги широкий спектр здібностей, можливостей, стилів навчання своїх учнів, вчителі мають встановити рівень їх самостійності в навчанні, складність матеріалу, самого процесу навчання для кожного учня. У диференційованому викладанні використовуються:  адаптації змісту, процесу та продукту навчальної діяльності;  варіювання вимог щодо виконання завдань учнями на окремому уроці або упродовж вивчення теми (обсяг, рівень складності, час і спосіб виконання, форма і спосіб демонстрації виконаного тощо);  широкий спектр форм і методів навчальної діяльності. Диференційоване викладання реалізується через: а) зосередження на головних знаннях (поняттях), вміннях та навичках у кожній навчальній дисципліні; б) урахування індивідуальних відмінностей учнів; в) взаємозв’язок оцінювання та викладання; г) постійну адаптацію, модифікацію змісту, процесу (форм і методів) та продуктів навчальної діяльності. У практиці диференційованого викладання надзвичайно важливим є вміння педагога застосувати адаптації та модифікації для учнів з особливими освітніми потребами.