4. Виготовлення внутрішньої інформації.

Журналістика є не лише діяльністю по перенесенню зовнішньої інформації від індивідуальних джерел до масової аудиторії, але й способом виготовлення внутрішньої інформації. Щоправда, внутрішня інформація створюється не всіма журналістами. А лише тими, хто виконує спеціальну роль оглядача, нарисовця, есеїста, чия думка цінується так же високо, як і думка фахівця в тій чи іншій галузі. Отже, внутрішня інформація, це не що інше, як публіцистика.

Що ж таке публіцистика?

«Публіцистика, – читаємо в «Большой Советской єнциклопедии», – це суспільно-політична література на сучасні актуальні теми».

В Літературній енциклопедії говориться, що публіцистика – це галузь літератури, яка має своїм предметом актуальні суспільно-політичні питання і розв’язує їх із точки зору певних класів з метою безпосереднього впливу на суспільство, а тому «містить у собі яскраво виражену оцінку, заклик і т.д. Від науково-теоретичних робіт публіцистика відрізняється тим, що вона не має спеціальних рис наукового дослідження і не користується тими або іншими науковими дослідженнями, прагнучи до розробки питань загального характеру і висловлення їх на основі добутого наукового знання».

Аналізуючи та співставляючи визначення інших, професор Володимир Здоровега доходить щодо публіцистики такого висновку: «публіцистика – це твори, в яких оперативно досліджуються й узагальнюються з особистих, групових, державних, загальнолюдських позицій актуальні факти та явища з метою впливу на громадську думку, суспільну свідомість, а відтак на соціальну практику».

Визначаються такі головні функції публіцистики:

Формувати громадську думку;

Викликати зміни або консервувати в суспільній свідомості критерії та оцінки соціальних подій.

Об’єкт публіцистики – уся реальна дійсність у складності й розмаїтті виявів: наука й мистецтво, виробництво й економіка, транспорт і енергетика, побут і мораль, освіта й культура, політика й суспільство.

Предмет публіцистики – це соціальна дійсність, суспільно-політичний аспект виробничих, економічних, моральних, мистецьких, наукових, духовних та інших явищ життя і проблем. Але найзначнішими в предметі публіцистики є суспільствознавство і людинознавство.

В основі праці публіциста – відкриття суспільних колізій, аналіз суперечностей, виявлення проблемної ситуації. У зв’язку з цим перед публіцистом на початковому етапі створення твору виникають такі завдання:

- встановлення сукупності фактів, що породжують проблему;

- вироблення гіпотези “первісних фактів”, припущення про їхні причини, значення, місце в суспільному житті;

- дослідження проблемної ситуації, збирання додаткової інформації, так званих “вторинних фактів” через вивчення документів і джерел, через проведення численних додаткових інтерв’ю;

- перевірка гіпотези “первісних фактів”, встановлення хронологічного перебігу подій, причиново-наслідкових зв’язків;

- створення остаточної концепції, перехід від гіпотези до пояснюючої теорії, тобто вироблення розуміння й оцінки явища чи події, їх ролі й місця в житті, прогнозування впливу на сучасність, практичні пропозиції щодо їх використання

Публіцистика не може бути безконфліктною, як і безпроблемною. Публіцистичний конфлікт – це безпосереднє, адекватне відображення суперечностей соціальної дійсності.

У публіцистиці існують такі типи конфліктів:

1. Обставинні, тобто такі, які відображають боротьбу людини з обставинами життя, причому обставини можуть мати як природний, так і соціальний характер, можуть бути як об’єктивними, так і суб’єктивними. Наприклад, публіцист будує свій твір, розгортаючи обставинний конфлікт героя з тоталітарною державою, за допомогою чого створюється і образ тієї епохи, і образ людини.

2. Міжперсонажні конфлікти. Це такі зіткнення, у яких чітко окреслені дві протидіючі сторони, кожна з яких представлена колективом або окремими особами, що переслідують власні цілі та інтереси. Журналістові слід бути особливо обережним у висвітлення таких конфліктів, уважно вивчити позиції обох сторін, зберігаючи об’єктивність, оскільки його втручання в міжперсонажну боротьбу приводить, як правило, до перемоги підтримувану журналістом сторону.

3. Внутрішньо-психологічні конфлікти. До їх числа належать такі, які розгортаються в свідомості людини між різними сторонами її характеру. Найпоширенішими різновидами внутрішньо-психологічних конфліктів є конфлікти між почуттями і розумом, між правом і обов’язком. Між бажанням і необхідністю. Загалом, з внутрішньо-психологічними конфліктами найчастіше зіштовхуються журналісти при написанні нарисів чи портретних замальовок, коли зображується перехід героя з однієї життєвої позиції на іншу, з одного щабля розуміння ситуації на інший.

Публіцистичні конфлікти, як правило, не допускають однополюсності, і завжди є двополюсними. Якщо в публіцистичному творі автор зобразив лише негативні факти й картини дійсності, то рано чи пізно знайдеться інший автор, який у тих же картинах і фактах побачить позитивні моменти.

На сьогоднішній день до художньо-публіцистичних жанрів прийнято відносити:

• Замальовка

• Нарис

• Фейлетон

• Памфлет

• Есе

ЗАМАЛЬОВКА. У ній висловлені враження автора від події, подані з інформаційністю й образністю. Замальовка розпоідає про незначну одиничну подію з усіх сторін.

НАРИС – найпоширеніший художньо-публіцистичний жанр, у якому досліджуються реальні життєві явища через людські долі та характеристики з метою впливу на соціальну практику, формування особистості, її орієнтації у системі соціально-політичних і духовних цінностей.

Загалом часто підкреслюється, що місце нарису на стику публіцистики й художньої літератури. З публіцистичністю його поєднує документалізм, проблемність, із художньою літературою – відповідна система образності, навіть композиції.

Різновиди нарису:

• Портретний нарис

• Проблемний нарис

• Подорожній нарис

ЕСЕ – невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне та визначальне трактування теми.

У перекладі з французької (essey) буквально означає “спроба”, “начерк”.

Як правило, есе виражає нове, суб’єктивне слово про щось і носить філософський, історико-біографічний, публіцистичний, літературно-критичний, науково-популярний чи белетристичний характер

ФЕЙЛЕТОН – сатиричний, художньо-публіцистичний, малої форми твір, у якому висміюються негативні явища соціально-політичного життя, повсякденного побуту, стосунків між людьми.

В Україні фейлетон асоціюється з іменем видатного Остапа Вишні.

Серед відомих фейлетоністів України варто вирізнити Олега Чорногуза та Євгена Дударя. На Сумщині – Микола Данько, Григорій Єлишевич.

За типами побудови фейлетони поділяються на:

• Конкретні – називається справжнє ім’я винуватця.

• Безадресні – викривається не так особистість, як певне явище.

За будовою і структурою фейлетони бувають:

• Белетристичні – побудовані на розгортанні сюжету;

• Публіцистичні – побудовані на розгортанні певної гумористичної тези.

ПАМФЛЕТ – переважно безсюжетний сатирично-мініатюрний твір, у якому автор, вдаючись до гострої іронії та сарказму, гнівно таврує суспільно-небезпечні, на його думку, насамперед політичні явища і вади.

Сарказм – із грецької – рвати м’ясо.

Завдання: сарказми в памфлетах І. Багряного та М. Хвильового