Тема 5 Документалізм як творчий метод журналістики План

1. Гносеологія документалізму.

2. Варіанти документалізму в журналістських жанрах.

Основним фактором, який визначає використання тих чи інших типів пізнання, а також визначає тип публікацій, використання тих чи інших жанрових варіантів – є завдання впливу на масову аудиторію в конкретних умовах.

Саме реальність відкриває нові горизонти ставлення до дійсності, які освоюються за допомогою форм практичного пізнання.

Загальновизнаним у цьому є опора журналістів на документалізм, на документальне відтворення дійсності.

Вважається, що метод документалізму викликаний необхідністю фіксувати фрагменти дійсності з максимальною точністю.

Гносеологічний діапазон методу документалізму знаходиться між протокольним описом одиничних явищ і первісним узагальненням сукупності чуттєво-достовірних явищ.

Опорною ланкою документального відображення є спостереження.

Спостереження – певний відбір вражень, який здійснюється нашою свідомістю в процесі пізнання дійсності.

Спостереження – говорять психологи – це аспект людської діяльності, пов’язаної з умисним сприйняттям предметів і явищ зовнішнього світу.

Процедура спостереження посідає одне з визначальних місць серед професійних прийомів журналістської діяльності.

Спостереження завжди орієнтується на певний задум. Надзвичайно значущими факторами цього процесу є умови та засоби спостереження а також своєрідності особистості спостерігача.

Для гносеології журналістського документалізму важливо розрізняти використання в публікаціях результатів навмисних спостережень і результатів випадкових спостережень їх авторів.

У текстології та джерелознавстві визначається низка ознак, які зводять до мінімуму суб’єктивні причини спотворення результатів спостережень:

1) якщо правдивість (неправдивість) інформації не зачіпає спостерігача;

2) якщо фіксована спостерігачем інформація суперечить його інтересам або інтересам соціальної групи, до якої належить спостерігач;

3) якщо упорядник документу порушує існуючі приписи чи погляди;

4) якщо підсумки спостереження можна перевірити за допомогою паралельних одночасних свідчень і документів.

Спостереження – це підступи для отримання основи документального знання – факту.

За функціями факти бувають:

 вхідні – лежить в основі теми;

 деталізуючи (ілюстративні й аргументовані) – уточнюють зміст;

 вихідні – результат авторських міркувань;

 посилкові – на які автор посилається в примітках.

Документальний факт – це така фіксація події чи певного стану, дійсність яких можна перевірити безпосередньо або підтвердити додатковими доказами.

Доказовість – головна риса документального факту.

Гносеологічна достовірність процедури спостереження тісно пов’язана з умовами його проведення та можливості застосування технічних засобів у ході його проведення.

Результатом спостереження, підпорядкованого цілеспрямованому розгляду об’єкта, є переведення фактів реальності у факти свідомості, в елементи знання суб’єкта, який веде спостереження.

Чи не найгостріший гносеологічний момент спостереження полягає в тому, що під час спостереження факти не стільки безпосередньо реєструються, скільки вже в процесі первісної фіксації свідомістю піддаються певному опрацюванню, порівнянню, первинній класифікації щодо більш і менш важливих відтінків, нюансів тощо.

У зв’язку з цими операціями спостереження найбільш можливі помилки узагальнення і помилки інтерпретації. Витоки цих помилок у неправильному співвідношенні головного та другорядного у явищах чи подіях, у помилковому визначенні базових і менш суттєвих деталей факту або їх сукупності.

Для помилок узагальнення характерне неправильне співпідпорядкування елементів самої події, яка спостерігається.

Для помилок інтерпретації характерне співвідношення отриманих під час спостереження даних із концептуальною схемою, мисленнєвою гіпотезою, передбаченнями, на які накладаються підсумки спостереження.

У журналістській практиці помилки узагальнення найчастіше трапляються через поспішність, а найголовніше – через недостатню відповідальність під час проведення спостережень за подіями, чи за його учасниками, чи за наслідками.

У журналістикознавстві виділяють три типи процесів, які фіксуються журналістським спостереженням:

1 – завершені дії. Те, що вже здійснилося.

У полі спостереження журналіста не стільки процес, скільки результат здійснення соціальнозначимої події. Вивчаючи її журналіст використовує увесь спектр документальних прийомів вивчення дійсності.

2 – подія, яка відбувається локально й є швидкоплинною. Це те, що в журналістиці називається „подієвими фактами”.

Під час спостереження над цими фактами слід мати на увазі, що між повнотою і своєчасністю, оперативністю інформації існує об’єктивне протиріччя: чим повніша інформація, тим більше зусиль і часу витрачається на її отримання, опрацювання, аналіз. Отже, отримуючи повноту ми втрачаємо оперативність.

3 – довготривалі процеси й відносно стабілізовані стосунки, які розглядаються в їх етапності, в нових проявах або в їх постійних, однак раніше не виявлених взаємодіях між собою, з оточуючими тощо.

Опорною ланкою документального відображення є спостереження. Однак не менш суттєвим засобом отримання документальних фактів є збирання свідчень очевидців, учасників або зацікавлених осіб. Мова йде, звичайно ж, про інтерв’ю.

Згідно з висловлюванням французького історика Марка Блока – „все побачене нами на добру половину складається з побаченого іншими”.

Беручи свідчення очевидців, журналіст повинен пам’ятати про постійне існування небезпеки, що у співрозмовника можуть бути як помилки пам’яті, так і помилки сприйняття.

Окрім оперативних інтерв’ю, які показують думки тих чи інших осіб із приводу подій, застосовуються також інтерв’ю, які прийнято називати збиранням показань свідків. Вони застосовуються, коли журналіст розв’язує складну проблему чи заплутаний конфлікт. Саме такі інтерв’ю прийнято характерні для застосування методу документального відображення.

На фактологічному рівні неможливо: а) задовольнити пізнавальні потреби реципієнта і б) – проникнути в суть події, адже факт завжди фрагментарний, він відділений від динамічного, цілісного, багатогранного життя.

Отже, будь яке пізнання – науково-теоретичне, практично-систематизоване, художнє чи інше – прагнучи до встановлення зв’язку між окремими епізодами, до визначення переходів причиново-наслідкових зв’язків від події до події – розриває обмеженість документалізму, переходить до закономірностей логічного розмірковування й творчої уяви.

Як жартівливо говорив філософ В. Саратовський, – „перед добродієм фактом потрібно не лише вміти зняти капелюха, але і вчасно одягти його”.

2. Варіанти документалізму в журналістських жанрах.

Формуючись як специфічний рід діяльності, журналістика не тільки асимілювала засоби відображення, притаманні різним пізнавальним сферам, але й відфільтрувала набір власних професійних прийомів, створила палітру власних творчих можливостей.

Шляхи взаємодії документалізму в журналістиці з іншими рівнями практично-систематизованого пізнання призвели до значної відмінності між родами жанрів, які базуються на різнопланових переплетіннях цих взаємодій.

Інформаційні жанри журналістики найповніше відбивають у собі головні атрибути документалізму. Але й тут документалізм владарює доти, доки журналіст має справу з конкретними епізодами або з таким ланцюгом подій, який можна розгорнути в узагальнюючу фразу чи цифровий підсумок.

У прагненні відобразити динаміку процесу, однозначність і статичність документальної фіксації змінюється іншим типом організації матеріалу.

Це показово простежується на формуванні специфіки жанру репортажу. Його виникнення породжене потребою передати не скрупульозну точність події, а її процес, рух, розгортання в часі й просторі.

Структура репортажу прориває нормативи документалізму в тому плані, що переключає змістове навантаження матеріалу з об’єктивної фіксації того, що відбувається, на ставлення автора до події.

Техніка репортажу полягає передовсім у збиранні великої кількості спостережень всього, що є атрибутом життя:

– характерні персонажі, їхні імена, прізвища, вік, стиль поведінки, манера розмовляти;

– фрази, пряма мова, діалоги;

– сценки з життя, анекдоти;

– кольори, запахи, шуми;

– декор, відтворений із точністю нюансів.

Загалом документалізм у роботі журналіста стає необхідним компонентом усієї різнобарвної палітри методів пізнання.

В аналітичних жанрах журналістики – кореспонденції, статті, рецензії, огляді – документалізм фактів, які фіксуються, і свідчень, які збираються, субординуються авторською думкою і логікою авторської концепції.

Документальний факт – це достовірна фіксація фрагментів дійсності, орієнтованих на абсолютну точність, достовірність подій, які фіксуються.

Такий рівень документальної фіксації не бере до уваги обсяг відображуваного матеріалу й рівень деталізації відображуваного об’єкта.

Документальний образ – це не тільки спосіб достовірності, це деталізована й цілісна конкретність у передачі інформації. Він є синтезом багатьох проявів.

Це означає, що те чи інше явище дійсності відображається в його точній документальності, поєднаній із передачею конкретної своєрідності певного явища, багатогранності одиничних рис, його індивідуальних прикмет.

Документальний образ включає в себе:

точність опису реальності;

елементи емоційного ставлення до реальності.

Емоційність ставлення проявляється у вибірковості деталей, які показуються журналістом крупним планом.

Документальний образ демонструє нам уявлення про точне відображення людей і речей, поєднаних із тим рівнем деталізації, яка обумовлена ставленням до них відображуваного.

У статті «Природа і специфіка образу в журналістиці» Володимир Здоровега подає таку дефініцію: «образ – це репродукована в уявленні, емоційно окрашена, предметно виражена (тобто чуттєво наглядна) елементарна одиниця відображення дійсності».

Існує в публіцистиці й імітація документалізму як один із найпоширеніших творчих прийомів – імітація журналістських матеріалів „під документалізм”. Найрозповсюдженіший прийом – „сторінки щоденника”. Опертя на традиції особової документалістики дає авторові більше прав на розкутість спостережень, дозволяє послуговуватися фрагментарною формою викладу – понеділок, 12.02; 18.49 тощо. Щоденникові форма в той же час підкупає реципієнта ліризмом, інтимністю.