Об’єкт наукових досліджень – процес або явище, що породжує проблемну ситуацію чи вимагає отримання більш детального знання.

Онтологія (від грец. ón, pig ontos – сутнє та …логія) – розділ філософії, в якому розглядаються всеузагальнені основи, принципи буття, його структура та закономірності; відображення картини світу, що відповідає досягнутому рівню пізнання реальності, зафіксоване системою філософських категорій.

Парадигма (від грец. parádeigma – приклад, зразок) – система норм, базисних теоретичних поглядів, фундаментальних фактів і зразків діяльності, які визначаються всіма членами певної наукового товариства.

Паранаука, псевдонаука – форма пізнавальної діяльності, що виникає як альтернатива або доповнення до існуючих видів наукового знання, головною ознакою якої є невідповідність загальноприйнятним критеріям побудови та обґрунтування наукових теорій, а також нездатність раціонально пояснити феномени, що вивчаються.

План-проспект – реферативне викладення отриманих результатів у послідовності їх розміщення в рукопису.

Поняття – думка, що в узагальненій формі відображує предмети і явища дійсності та зв’язки між ними за допомогою фіксації загальних і специфічних ознак певних явищ та співвідношень між ними.

Порівняння – один з найбільш поширених методів пізнання, що полягає у співставленні однорідних об’єктів з метою встановлення подібності та відмінності предметів і явищ дійсності.

Практичне значення – важливий елемент обґрунтування, який підтверджує значущість теоретичних та методичних розробок автора для використання у процесі життєдіяльності людей у певній визначеній чи різноманітних галузях.

Предикат (від лат. praedicatum) – в традиційній логіці один з двох термінів судження, а саме той, в якому йде мова щодо предмету обговорення (суб’єкта).

Предмет у наукових дослідженнях – явище або процес, що знаходиться в межах об’єкта та розглядається як елемент, частина об’єкта дослідження.

Принцип (від. лат. principium – початок, основа) – початкове положення, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорій, наук. Зазвичай розрізняють принцип буття – те, що лежить в основі дійсності, і принцип пізнання – те, що покладено в основу розуміння, вивчення цієї дійсності.

Поля фізичні – матеріальні фізичні системи з нескінченним числом ступенів вільності, в яких фізичні величини мають неперервний розподіл на певній ділянці простору. Існуючі фізичні поля (гравітаційне, електромагнітне, хвильові поля елементарних частинок) є носіями певного типу взаємодій, які передаються із кінцевою швидкістю (υ ≤ c = 3 · 10⁸ м/с).

Постулат (від лат. postulatum – вимога), – пропозиція, умова, припущення, правило на підставі будь-яких міркувань, що “сприймається” без доказів, проте як правило, з обґрунтуванням, причому саме це обґрунтування і є, зазвичай, доказом на користь “сприйняття”.

Правила відбору – правила, які визначають можливі (дозволені) переходи між термами атомів, іонів, молекул, атомних ядер, кристалів за умови існування певної кількісної зміни значень квантових чисел.

Причина та наслідок – філософсько-наукові категорії, що характеризують часові зв’язки між явищами дійсності, перше передує другому у часі і являє собою необхідну умову, основу, передумову виникнення, зміни або розвитку другого, тобто перше породжує друге.

Прогноз (від гр. ' – передбачення) – науково обґрунтоване судження про можливі стани об’єкта в майбутньому, альтернативні шляхи та терміни їх подальшої реалізації.

Простір-час – об’єктивна форма існування матерії, єдиний фізичний континіум, через який координуються матеріальні об’єкти та їх стани (взаємне положення об’єктів, їх відносні розміри, послідовність і тривалість станів, подій, явищ).

Протон – стабільна елементарна частинка з масою m_p = 1836,13 = 1,672 · 10^-27 кг, яка має позитивний заряд (q_p = 1,6 · 10^-19 кг, спін S = ½), входить поряд з нейтроном до складу атомних ядер і приймає участь у всіх чотирьох типах фундаментальних взаємодій (таблиця 3 додатку).

Редукція (від лат. reduction – повертати) – одне з понять феноменології, яке визначає дії або процеси, що призводять до спрощення структури об’єкта або явища; методологічний засіб зведення отриманого до первісного.

Рух – форма існування матерії, будь-яка зміна в матеріальному світі, яка охоплює як внутрішні процеси та стани об’єктів, так і їхні зовнішні взаємодії та зв’язки. Кожному типу взаємодій (зв’язків) або об’єктів відповідають певні форми руху.

Середня величина – найбільш широко вживаний наочний показник, який зазвичай використовують для характеристики певної сукупності предметів або явищ, процесів, рівнодіючу впливу всіх факторів на величину ознаки.

Симетрія – наявність в об’єктах, процесах, явищах певної фізичної характеристики, яка залишається інваріантною (незмінною) при різних перетвореннях. Тому розрізнять просторову, часову, зарядову, взаємодійну (динамічну) та інші симетрії.

Синтез (від гр.  – з’єднання, складання) – метод наукового дослідження шляхом поєднання у єдину теоретичну модель, отриманих при попередньому аналізі елементів (складових частин) об’єкту дослідження.

Система (від гр. ' – з’єднання, складання) – сукупність, комбінація або набір взаємопов’язаних елементів, що утворюють єдине ціле.

Системний метод – сукупність загальнонаукових методологічних принципів і способів дослідження, в основі яких лежить орієнтація на розкриття цілісності об’єкта як системи.

Спін (від англ. spin – обертатися, дзиґа) – внутрішньо властивий момент кількості руху (імпульсу) елементарних частинок, що має квантову природу і не пов’язаний з переміщенням (обертанням) частинки як цілого, тобто не має класичного аналогу.

Спостереження – активний пізнавальний процес, що спирається насамперед на роботу органів відчуття людини та його предметну матеріальну діяльність.

Стохастичний аналіз – метод дослідження зв’язків між факторами та результативним показником, що носять неповний, вірогідний (кореляційний) характер.

Структура (від лат. structura – будова, розташування, порядок) – сукупність стійких зв’язків об’єкта та його елементів, що забезпечують цілісність системи, тобто збереження основних якостей при різних внутрішніх та зовнішніх змінах.

Суб’єкт (від лат. subjecyus – той, що знаходиться в основі) – носій предметно-практичної діяльності та наукового пізнання, джерело активності, спрямоване на об’єкт.

Субстанція (лат. – substontia – сутність; дещо яке лежить в основі) – об’єктивна реальність, яка розглядається з точки зору її внутрішньої єдності; матерія в аспекті всіх їх форм руху.

Термін (від. лат. terminus – межа, границя) – слово або словосполучення, покликане точно визначати поняття та його співвідношення з іншими поняттями і межах повної сфери.

Теорія (від гр.  – спостереження, дослідження) – комплекс абстрактних пізнавальних образів, поглядів, уявлень, ідей, понять, концепцій тощо, спрямованих на тлумачення і пояснення певних явищ.

Узагальнення – логічний процес переходу на більш високий ступінь абстракції шляхом виявлення спільних ознак предметів або явищ.

Умовивід – розумова операція, за допомогою якої з певної кількості заданих суджень виводиться інше судження, певним чином пов’язане з вихідними.

Уявлення – розумове перетворення вражень та формування на їх основі мислительних образів, реалізація яких приводить до утворення нових матеріальних і духовних цінностей.

Факторний аналіз – метод дослідження, який дає змогу вивчити та виміряти взаємозв’язок факторів та їх вплив на результативний показник.

Фізика – провідна наука природознавства, що розглядає найбільш загальні властивості матерії, її види та форми існування. Розвиток фізики супроводжується виникненням споріднених наук сучасного природознавства (біофізики, хімічної фізики, геофізики, радіофізики та ін.).

Фотон – елементарний мікрооб’єкт, що має хвильові і корпускулярні властивості (корпускулярно-хвильова двоєдиність).

Фундаментальні наукові дослідження – наукова теоретична або експериментальна діяльність, спрямована на поповнення сукупності знань щодо закономірностей розвитку природи, суспільства, людини та їх взаємозв’язку.

Хвильовий пакет – поле хвиль матерії, зосереджене в обмеженій ділянці простору, де імовірність локалізації мікрооб’єкта відмінна від нуля.

Цільова комплексна програма – директивний адресний документ, узгоджений за ресурсами, виконавцями і термінами; комплекс заходів, спрямованих на вирішення найбільш ефективними шляхами певних завдань або подолання проблем.

Час – невід’ємна складова простору-часу як однієї з форм існування матерії, що характеризує тривалість подій, явищ і їх послідовність та зміну.

Час життя – середня тривалість  існування елементарних частинок або нестабільних ядер, що змінюється в межах від 4,49 · 10⁹ років для урану до 10^-23 с для резонансів, короткочасних утворень, які виникають при сильній взаємодії елементарних частинок (таблиця 2 додатку).

Швидкість світла – гранично можлива швидкість поширення будь-яких фізичних взаємодій і передач енергії, швидкість поширення електромагнітних хвиль. Швидкість світла у вакуумі с = 2,99792458(1) · 10⁸ м/с – універсальна фізична константа.

Шредінгера рівняння – фундаментальне лінійне диференціальне рівняння нерелятивістської квантової механіки, що описує динамічний стан мікросистеми. Це рівняння не виводиться, а постулюється, відображаючи хвильову складову квантово-хвильових мікрооб’єктів.

Ядерні реакції – перетворення ядер при їх взаємодії з елементарними частинками або між собою (вимушені ядерні реакції) або внаслідок внутрішніх спонтанних процесів (невимушені реакції).

Ядерні сили – сили квантово-механічної природи, що діють в атомному ядрі між його складовими частинками, тобто нуклонами (протонами та нейтронами).