62 Коцур в.П.. Коцур а.П. Історіографія історії України

структур;! котрої протягом Х - ХІП ст. не іа-ін;і;іа кардинальних змін. Пі.ініше гакни же погляд висловив Д.С.Лихачов, •• за ним. міжусобиці давньоруських князів розпочалися одразу ж по смерті Володимира Святославича й не припинялися аж до нападу монголо-татар.

В працях Ь.Д.Грекова, С.В.ІОшкова, М.М.Тихомирова, Б-О.Рибакова, В.Й,Довженка розроблялася нова концепція історії та культури Київської Русі, розвиток якої визначався феодальною формаційною системою. Щодо державного устрою думки роібіїлися. Так, Б-Д.Греков пояснював ризк-ид Русі економічним занепадом Середнього Подніпров'я, що розпочався із середини XII ст.; С.В. Юшков, крім економічної о фактор;!, важливою причиною рочнаду вважав кня іівсьм міжусобиці. а -і акож постійний •і нск на її кордони половецьких орд; за Юшковим, Київська Русь остаточно припинила своє існування в 1169р , коли її столицю здобув Андрій Боголіобськии М.М.Тихомиров, загалом визнаючи процес дроблення Київської Русі на окремі князівства, разом з тим наголошував, що вона й у XII— ХШст. залишалася значною міжнародною сплою на Сході Європи.

Згідно з Б.О.Рибаковим, час від 1132 по 1241 р. правильніше називати не періодом феодальної ро ідробленості, а початковим етапом зрілого феодалізму, коли формувалися самостійні князівства-королівства. Він не поділяє думку тих. xiv твердить про економічний занепад Середнього Подніпров'я та Киї ва у XII ~ XIII сг,

В.И.Довженок підкреслював: феодальні землі-князівства не були чимось новим для Русі XII - XIII с'і- вони виникли ще з уіноренням Київської держави 1 становили Її структурні одиниці. Па його думку, єдність Русі трималася на міцних економічних зв'язках, спільній матеріальній І ду.\очній культурі, мові, православній рірі, законодавстві, на усвідомленні різними верствами населення необхідності боротьби проти зовнішніх ворогів.

На думку В Т.Пашуто таЛ.В.Чсрспніна. Київська Русь, політична система якої була засіювана на васалітеті підвладної знаті й різних формах данинності сусідніх народів, проіснувала, видозмінюючи свою форму, до 30-х років ХШ ст.

У ряді праць П.П.Толочка обґрунтовується коні іе! і ціяєднос і і русі Й ролі Києва як ЇЇ економічного, культурного та гю.пж'іною цеп гру аж до монголо-татарської навали.

Київська Русь та Галицько-Волинська держава 63

Крім названих істориків, значний внесок у дослідження історії Київської Русі зробили С.О.Висоцький, В.Л.Янін, Я.М.Щанов. М.П.Кучера, І.Я.Фрояиов, П.О.Рапопорт, М.Ю.Брайчевський, А.М Кирпичников, М Ф.Когляр, А.В.Куза, О.П.Мопя. Л.О Мединцева, П.Ф.Лисенкі.і, Іі.і [.Коваленко, Г.В.ІПтихов, О.Пріцак, Я.ІІеленський та інші українські й закордонні, зокрема російські, науковці. Більшість праць останнього часу характеризуггьсп широким залученням писемних та археологічних джерел до висвітлення історії окремих давньоруських земель і міст, загальних питань економічного, суспільно-політичного, етнічного, культурного роївитку всієї Русі тощо.

Відносно концепції радянської історичної науки. Радянські історики, особливо після прийняття явно кон'юнктурних і ненаукових «Тез про 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654 — 1954)» схвалених ЦККПРС вважали Київську Русь початковим етапом розвитку трьох східнослов'янських народів - українського, білоруського, російського, які в XIV ст. виділилися з єдиної давньоруської народності. Тим самим прагнули заперечити приналежність КнївеькоїРусі ;ю історії України, применшити вклад українського народу в розвиток обігової цивілізації.

Сіміїо часу знаменитий український історик М.Грушевський у статті «Звичай на схема «руескої історії» іі справа раціональної о укладу історії східного слов'янства» (1904 р.) вказав на необхідність чіткого розмежування історії України та Росії. «Київська держава, право, культура були утвором однієї народності українсько-руської.,.Київський період перейшов не у володи миро-московський, а в галицьке- волинський - XIII ст. ...Московська держава не була ані спадкоємницею, ані наступницею Київської, вона виросла на своїм корені,..», - зазначав М.Грушевський, Цієї схеми пізніше дотримувались усі видатні українські історики, що стояли на позиціях історичної правди та національного суверенітету. Так. зокрема М.Брайчевський, Г.ІІудьга, и.Знойко, вже досить давно й досгатньо переконливо показували (наскільки це було можливо в умовах тоталітаризму і національного типізму), що культурні надбання періоду Київської Русі творилися в бріиу чергу українцями, адже наш народ жив на придніпровських і ^Дністрянських землях споконвіків, нікуди з них не переселявся, виробивши тут свої звичаї, мову, літературу, мистецтво. Таку ж позицію