64 Коцур в.П., Коцур а.П. Історіографія історії України
зайняв і учений-історик академік Б.Рибаков, котрий вказував «українці живуть споконвічне на корінній слов'янській землі».
Підсумовуючи сказане раніше, хочемо послатися на такий авторитет у сучасній історичній науці, як М.Брайчевськиіі. Він зокрема вважає, що українська (ширше - східнослов'янська) державність зародилася в епоху випрівання в наших предків феодальне'] системи відносин (П - IX ст. н.е.). !1а ії основі сформувалися могутня держава Київська Русь. Але не слід забувати, вказує М.Ьраіічеіїськнй, що основною територією її формування послужила Середня Наддніпрянщина. Білоруські та великоруські землі були втягнуті в тоіі процес пізніше. Закінчуючи свою думку про початки української державності, М.Брайчевський зауважує: «Оформлення білоруського регіону (Полоцьке князівство) припадає на першу половину XI ст,, великоросійського (Суздальське князівство) - на середину XII ст. «Старший брат» виявляється наймолодшим за віком - парадокс, що виглядає досить повчальним». А інший відомий історик, дослідник проблем місцезнаходження прабатьківщини слов'ян Е.Ігпатович, на підставі вивчення накопичених наукою факпв, старовинних писемних джерел, висуваючи нову концепцію доісторичної України, стверджує, що в V ст., тобто в часи Кия, вже існували такі поняття як Україна 1 українці.
Таким чином, на основі наведених вище фактів абсолютно правомірним буде визнання історії Київської Русі невід'ємною складовою частиною власне історії України, а український народ ав і ох іонним, споконвічним напою історичній землі-
Рекомендована література
1. Білик Б.І,, Гриценко І.С., Калакура Я.С. Джерела та історіографія української історії// Історія України. Від праісторії до княжої доби української історії:
Конспекти леккій. К.:ІІМКМО,1992.-С. 15-17.
2. Бутаиов В.Н. Огечественная историография русского летописапия. -М.: Наука, 1975.
3. Галицьке-Волинський літопис // Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: Довідник •з ісгоріїУкраїни-К.: Україна, 1УУЗ.- С. 50.
4. Горський А.А. Ще раз про роль норманів у формуванні Київської Русі / /Укр,іст.журн,-1994,^ 1.-С.З-9.
5. Джерела й історіографія княжої доби (ХІ-ХІЇІ ст.) // Енциклопедія
Київська Русь та Галицько-Волинська держава 65
Українознавства: загальна частина: В З-хт.-К.. 1994.-Т. 1,-С. 196-199.
6. Джерела стародавньої історії та епохи феодалізму на Україні // Довгопол В.М., Лнтвипепко М.А., Лях Р.Д, Джерелознавство історії Української РСР, - К,: Вища школа, 1986. - С. 32-40.
7. Київський лі гої іис /,'' Літопис руський / Пер.з давньорус. Л. Є. Махновця.
-К.: Дніпро, 1989,-С. 178-367.
8. Котляр М.Ф- Деякі дискусійні проблеми історії Київської Русі // Укр. іст, журн. - тК. - N 5, - С. 38 - 50.
9. Коцур А.П., Коцур В.П. Історіографія історії України: Курс лекцій-К., 1996.-С. 15-29.
10. Коцур А.П. Основні концепції історії Київської Русі: історіографічний та політичний аспекти // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: 36. наук. ст- Чернівці, 1999.- Т. 2.- С. 50-61.
11. Лихачев Д.С. Русские летописи й их культурно-историческое значепне.
-М.-Л.. 1947.
12. Мавродин Р.М. Киевская Русь й кочевники: Историографический очерк.-Л.: Наука, [983.
13. Махновець Л. Передмова // Літопис руський, - К.: Дніпро, 1989. - С. 5-14.
14. Нестор // Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: Довідник з Історії України. - К.: Україна. 1993. - С- 39.
15. Рьібаков Б.А. «Слово о полку Игореве» й его современники. - М.:
Наука, 1971.
16. Советекая историографня Киевской Руси / В.В.Мавродин, М.Б. Свердлов, А.В, Іадлоидр.-Л.: Наука, 1978.
17. Советское иеточннковеденне Кисвской Руси: Историографические
очерки / Под. ред. В.В.Мавродина. -Л.: Наука, 1979. 16. Щодра О.М. Сучасна вітчизняна історіографія про суспільний лад
Київської Русі//'Вісн, Львів, ун-гу. Сер. істор. -Львів, 1992.-Вин,
27.-С. 123-127.
66
Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України
ІСТОРИЧНІ ЗНАННЯ В УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV -ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ.
• Західноруські літописи • Українські літописи кінця XVI — початку XVII століть • Мемуари XVI — першої половини XVII століть • Литовсько-польська доба в наукових працях
• Західноруські літописи. Феодальна роздробленість Київської держави, сили якої підривало золотоординське іго, призвела до загарбання українських земель Утріциною ('Закарпаття), Литвою (Східна Волинь, Київщина, Черні] івщина, Західне і Іоділля), Польщею (Галичина і Західна Волинь), Туреччиною (Північне Причорномор'я, Буковина). Складна економічна та полі'ікчна обстановка негативно позначилася на розвитку історичних знань, але не могла зовсім зупинити його. Про історичні чі іап ня України даною періоду ми можемо скласти уявлення на тдсіаві тих істоорико-літературних пам'яток, які збереглися в невеликих залишках після тяжкої монголо-гагарської навали та нападу інших завоиовників, міжфеодальних усобиць, пожеж тощо. Життя населення України XIV -першої половини XVII ст. відображено в джерелах-літописах, мемуарах, актових матеріалах, полемічній літературі.
Нс.ліцжаючн на загарбання українських земель, літописна традиція в Україні продовжувала існувати. Літописи даного періоду написані в основному сучасниками або очевидцями описуваних подій.
Історичні знання в українських землях XIV — пер. пол. XVII ст. 67
Для висвітлення білі.іп ранніх подій літописці користувалися описами та переказами своїх попередників.
Літописні пам'ятки білоруського походження часів литовського панування, в яких відображено найважливіші події історичного життя білоруського і українського народів прийнято називати західноруськими літописами, іноді умовно ці письмові пам'ягки начивають литовськими, тому що вони створені в межах Литовського князівства і відображають історію панування литовських князів. Написані ці твори давньою білоруською мовою, трохи відмінною від української, яку н Україні часго називали литовською.
Слід нагадати, що Західноруські, або литовські літописи досліджувалися в Україні більше з джерелознавчої та літературознавчої точок зору. Як пам'ятки української історіографії вони менш привертали увагу дослідників. Про них лише чгадуЕ-ться в загальних курсах з історії України та різного роду бібліографічних зведеннях.
Західноруські лі і описи, що відомі у виданнях Археографічної комісії, не рахуючи уривків, складають І? списків - Супрасльський. Уварівськиіі, Никифорівський, Академічний. Віденський, який ще відомий піл назвою «літопис Авраамки», Румянцевський, Красинського, Археографічний, Патріарший, Рачинського. Сиреїнонськпй. дуповськіш і Гіиховця.
Серед цих списків найб.інжче ві,июшеннядо іегорчнтіафії України має Супрасльський літопис, названий так тому, що він був складений у Су прас.чеському монастирі, недалеко від Бглостока.
Велику час'іину «ьоіо списку складає так званий Короткий Київський літопис, що був написаний в Україні і потрапив до складу Супрасльського літопису. Ця частина літопису вміщена поряд з Новгородською, що свідчить про наявність зв'язків українського літописання з іншими землями навіть у період феодальної роздрібненості ' відірваності України від Північно-СхідноЇ Русі. В українських літописах продовжували існувати об'єднавчі тенденції, успадковані від літописання Київської Русі.
Західноруські літописи, в тому числі Супрасльський літопис, оільш чи менш оригінальні пише в чаиисах та івіс-іках, які стосуюгься •"'•І і XV' ст, Записи попередніх років є компіляціями. Автори їх "ористувалися більш раннім літописним матеріалом.
68____Коцур В.П,, Коцур А.П. Історіографія історії України
Супрасльський список складаі-1 ьен і двох нерівних частин: і іеріна, більша за роіміром, сгановить компіляцію, друга с оригінальною, В другій частині, де подана історія кінця XIV і початку XV століття, невідомий автор чис-і уі іає як сучасник. Тому ця частина Супрасльського лі'іониеу становить найбільшу цінність.
Певне значення для характерне гики історичної думки в Україні, відображеної в .чахідноруському літописанні, мають і інші літописні пам'ятки, зокрема такі, як літопис Биховця. що відзначається драматичністю викладу історичного маюріалу, скомпільованого з різних джерел, Баркулабівський літопис (складений в Білорусії в селі Баркулабові. недалеко від Могнлева) подаг описання місцевих подій іі найголовніших містах Білорусії-Могнлені, Полоцькому та ін. напочагку XVII ст., головним чином, діяльність церковних братств тощо.
Баркулабівський літопис вперше в 1877 р. надрукував П.КулІш в «Материалах для исгориивоссоединения Руси» - Т. і. Вдруге, й більш досконалому, виправленому варіанті його видав М.В.Довнар-Занольський, який вважаг автором літопису священника Баркулабівської церкви Федора Филиповича. Початок складання літопису відноси'іься до 90-років XVI ст., не пізніше 1597р. і закінчується в 1608р. Наприкінці літопису вміщено пізнішу приписку невідомого автора про похід короля Владислава IV на Смоленськ у 1633 р.
Баркулабівський літопис містить в собі оповідання про події в Україні і Білорусії в часи від 40-х років XVI ст. до початку XVII ст. Він відкривається описанням Брестського сейму 1545 р., що тривав від кінця червня до почагку листопада, як значиться в літопису - «від сії. І Іе і ра і Павла аж до святого архангела Михайла». Головне місце в літопису приділене оповіданням про боротьбу проти к;іголициз\гу і церковної унії, що точилася перед Брестським собором 1596 р. та в часи запровадження унії. Автор, напевне, сам був активним учасником боротьби православних низів з вищою церковною ієрархією, ню зрадила свій наро;!, прийнявши унію. Він с виразним ідеологом православ'я і прихильником гднання всіх його сил в Білорусії та Україні. В літопису знайшли відображення складні форми народної боротьби включно до збройного повстання під проводом Наливайка, загони якого діяли в Білорусії, Автор описав також страіу Наливайка, чеївертованого в Польщі-
Тсторичні знання в українських землях XIV - пер. пол. XVII ст. 69
У Баркулабівському літопису вміщено ряд цікавих записів побутового змісту, які характеризують життя народу, звичаї шляхги, козаків, духовенства, а також розкривають соціально-економічш і політичні відношення в Україні. Білорусії, Литві і Польщі. Баркулабівський літопис становить важливу письмову пам'ятку, яка характеризує ідеологію проміжних верств українського і білоруського суспільства кінця XVI і початку XVII ст.. переважно тих шарів нижчого духовенства, що були близькі до народу і до яких належав автор лгі оі шсу.
Західноруські літописи ХІУ-ХУЗ століть, як і староруські ХІ-ХІГ століть, не позбавлені впливу ідеології панівного стану феодального суспільства України. Білорусії та Литви. Автори їх є переважно виразниками інгересів литовських князів, похвалами та панегіриками яким наповнені літописи. Так, у Супрасльському літопису вміщено панегірик-похвалу князеві Пітовту. Літописні оиоііідаппя, за винятком літопису Ьиховця, пронизані часто антимоековською тенденцісю при описах війн Литви з Мсковською державою в ХІУ-ХУІ століттях. Ще сильніше чвучагь в них антнпольські мотиви. Літописні прагнули показати, що великі князі литовські, вони ж і руські (Південної і Західної Русі), такі ж могутні й видатні, як і польські королі, а їх держава -Литовське князівство, в складі якого була Україна і Білорусія, може в усьому змагатися з Польщею. 1 Іохвали на корнсі ь литовських князів за своїми мотивами часто перегукуються з оповіданнями, вміщеними в «Повісті минулих літ» та інших півдснноруських літописах ХІ-Х1І1 століть. Українські і білоруські історики-літописці від покоління до покоління наслідували давнім лі'іописним традиціям. Разом з тим вони внесли в розвиток історичних учень багато нового, оригінального, що було властиве тій добі.
• Укриїнські літописи кінця XVI - початку XVII століть. Літописні традиції в поширенні історичних знань і письмова їх форма виразу в Україні починаючи і кін ця XVI ст. і далі не лише не слабшають, а, навпаки, іщ; більше зміцнюються. Українська іс'юрюграфія цього періоду переживає круте піднесення й набуває ще більшого розвитку в період Визвольної війни середини XVII ет,
Великий ін'і срес до історичного минулого України був викликаний загальними обставинами економічного, політичного і культурного розвитку краю. Історичні знання ставали складовою частиною
70____Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України
літератури, письменства, шкільної освіти, які так бурхливо розвивалися в Україні у зв'язку з діяльністю Острозької школи, а з 30-х років XVII ст. - Києво-Мог илянської колегії та інших братських шкіл. що відкривалися па кошти міщан, монастирів, різних церко»ни\ об'єднай!» тощо.
Звернення до героїчного минулого українського народу, до показу його боротьби з татарами, німецькими рицарями, польським та литовським панством служило політичній меті могутнього соціального і національно-визвольного руху проти шляхетської Польщі після Люблінської і Брестської уній, національного оборонного руху козацтва проти Туреччини, Кримського ханства іа інших зовнішніх ворогів. Історична література, поряд з усною народною творчістю - історичними піснями і думами українського народу, з залишками билинного епосу Київської Р;сі, була засобом виховання патріоіизму, любові до своії Вп'їизни. Вона закликала народ до боротьби за своє визволення і вселяла впевненість у перемогу.
В боротьбі проти наступу шляхетської Польщі на інтереси українського народу і його культуру виникли такі визначні пам'ятки української полемічної літератури, як «Ключ царства небесного») (1587 р.) Герасима Смотрицького, твори Стефана Зизанія, «Апокрисис» (1597 р.) Христофора Філалета, «Треиос» або «Плач» (1610 р.) Мелетія Смотрицького, «Паліно-дія» (1622 р.)ЧахаріяКопис і енського та ін., а також послання-памфлети великого викривача соціальної та іншої «неправди і зла» Івана Пйшенського. Твори Івана Вишеиського є оеличним явищем в
Історичні знання в українських землях XIV - пер. пцл. XVII ст. 71
-"'"•' •""•".
'У'Й "- '• -гі--'" 'ь ^ • '^ -""ч'-па • ' ^'-
^Ш ^".^„',"^,1^^'"'^ 'і'у^
~^"" Ш^,/,іч «••і'— •чг'інІЧчл . •Г 1 -.'і •.•Л
її'' ]1-^- 'І'"- ' ••'' і-1-Е———.^.і— •" -_•-— —-|'
^^.^М&^4
У~. .-•^.- ------ . ———————у»!
•_ ..—^^ _. _ _ - __ ___ __ •^-"_
Острозька біблія. Заголовний листок. 1581 р.
українській літературі кінця XVI і початку XVII століття. Ми вже не говоримо про ті високі ^разки поезії, ніршонапої драми, часто історичного змісту, ораторського мистецтва, нспонгорннми фаїк.іми яких збагагилась українська культуратогочасу.
Історіографія України в цьому процесі розвивалась на рівні вимог доби бурхливих подій. Лі гописи складаються освіченими духовними і цивільними особами, переважно вихованнями Острозької школи. Київської і Львівської колегій, у монастирях, а іакож представниками освіченого міщанства і козацтва.
Одного з цінних пам'яток української історіоірафії початку XVII ст. є Густинський літопис,
знайдені]]і у Гусіпнському моп,:іс-[ирсв] біля Прилук на Полтавщині.
Авторсї во та час написання 1 устинського літопису дос і овірі ю ще невідомі. Один •з дослідників висловив більш-менш переконливу думку про те, що цю цікаву літописну пам'ятку української історіографії написав між 1623 - 1627 рр, відомий тогочасний письменник, автор «Палінодії» Захарій Копистенський. Густинський літопис, що дійшов До нас, являє собою пізніший список, зроблений в 1670 р. з якогось примірника ієромонахом Густинського монастиря Михайлом Лосіщьким. Як нидно-і перед мови до лі і опису, Лосииький був не •і ворцем .іігоііису, а лише переписувачем його.
Літопис називається «Кройнікою» і являс собою компіляцію -і згатьох давніх руських га польських джерел. Він містить у собі цілий рочений вигляд історії від Київської Русі до Брестської унії включно. т'опис починається оповіданням, запозиченим з староруських °писів, найбільше з Київського і Галицьке-Волинського. Автора
72 Коцур В.П., Коцур А.П. Історіоі рафія історії України
найбільше цікавили зовнішньополітичні відносини, в яких перебувала Україна з її сусідами - Литвою, Польщею, Кримським ханством, Туреччиною. Слідом за викладом загального історичного матеріалу, автор вміщує окремі невеликі ріиділи «І Іро початок козацтва», «Про застосування нового календаря» і закінчує літопис розділом «Про унію, як вона 1 почалася в Руській землі». Цеп розділ найцікавіший і найцінніший з точки зору віропдносіі ісіоричіїого матеріалу, Гусгиііський літопис є не звичайною компіляцією, а твором з певними власними тлумаченнями фактів, запозичених ав-юром із різних джерел, з оригінальними поглядами його складача на історію як предмет.
У передмові до літопису складач або переписувач його, на зразок літописця Галицько-Волинського літопису, який вписав у свій текст народну легенду про євшан-зілля, підкреслює' значення для людини історичних традицій його народу. Думка зводиться ось до чого- у всякої людини існує природжена любов до своєї вітчизни, яка кожного неначе | намагнічене залі'ю притягає до себе. |
Слід думати, що передмова належить не первісному авторові | літопису, а його переписувачеві останньої третини XVII ст. Михайлові Лосицькому. Своїм змістом і ри-іоричиістю мови вона нагадує нам звернення до читачів авторів козацьких літописів початку XVIII ст. Особливо вона подібна до «Передмови до чительника», вміщеної у літопису С-Величка.
Іустинський літопис як пам'ятка свор'ї доби є одним з найбільш цінних в українській історіографії, В останній частині він більш достовірний і менш тенденційний, ніж будь-яка з тогочасних хронік, що виходили з під пера представників цивільної феодальної арис гократії. Мова Густинського літопису зовсім близька до народної української. Отже, і з точки зору лінгвістики ця історична пам'ятка заслуговує на увагу.
Певний інтерес становить Густинський монастирський літопис, або «Летописец о первом зачатий й создании обители монастиря Гусшнского», що охоплює 1600 • 1640 рр. У ньому висвітлюються, головним чином, справи церковні і переважно ті, їло зв'язані з іеіорірю Густинського монастиря, як одного з осередків ідейної боротьби проти католицизму і унії на Лівобережжі. Газом з тим церковна іеюрія подана тут у зв'язку з рядом політичних подій, зокрема про діяльність
Історичні знання в українських землях XIV - пер. пол. XVII ст. 73
Сагайдачного і його політику на розрив унії і відновлення православної ієрархії в 1620 р,
Автор Густинського літопису був очевидцем і учасником багатьох подій, про які він розповідав. У сипу цього коротка іа своїм гекстом літописна пам'ятка мас велике значення з точки зору достовірності подій описаних у ній. Ткір пройнятий яскравою аптикатолицькою та аш иуніатською тенденцією і симпатією до козацтва як опори в боротьбі проти національно-релігійного гніту.
Па початку XVII ст- в Кигві був складений невеликий збірник літописних оповідань і заміток, відомий під заголовком йЛетопнсцьі Вояьіни й Украиньї», який певний час зберігався у Львові, в бібліотеці Осолінських. При надр\ куванні цього збірника Київського Тимчасовою Комісією для розбору давніх актів видавці дали йому назву Київський літопис,
Автор Київського літопису залишається невідомим. У кінці збірника вміщено записи Богдана Балики, ба-іько якого, Яцько Балика був київським війтом. Примірник лііонису, що ібсрігаві-я у бібліотеці Осолінських, спочатку належав настоятелю Межи гірського монастиря Іллі Ко такі всь кому. можливо й доповнюв.івся ним. і'Іро'іе із змісі'утієї частини, яка складалася на іючагку ХУІІ с';,, можна зробити висновок, що ця літописна пам'ятка створювалася в середовищі багатого українського міщансгва Автором його був представник литовської орієнтації. Літописець, коли йде мова про війни Литви -( Московською державою називає литовців «нашими». Наприклад - «року 1535 наші Старолуб взяли», «року 1564 битва Ульская бьіла, наші Москву побили» «року 15ЯО Луки Всликие наши взяли», «року 158І Пскова наші Добивали й, не взеше, поєднались» і т.д. До козацтва і козацьких рухів автор ставиться, на відміну від інших українських літописців, без захоллі:!] ня. а іноді навіть негаїиніїо-
Про світське походження ав'ї ора можна судити з того, що в літопису Черковію-релігійні питання зовсім не порушуються. Предметом викладу Цч"! хроніки г зовнішньополітичні іюдії, а і акож кілька зі а..юк про падіж • Улооіі, голоді и роки і вмирання людей, про стихійні лиха тощо,
Київський літопис являє собою окремі, іноді розрізнені, короткі вісти іаписи.запозичені з дашііх руських літописів та частково з творів •іьських ісіориків Счрийковського, Гваніні, Бельського та ін. Багато
74
Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України
з них зустрічаються пізніші; в Київському «Синопсису». Це, зокрема, стосується найбільшої частини - першої, в якій розповідається про
стародавній період Русі. Ту г вміщена легенда про римського кесаря, який іііби'ю розподілив перед смсрпо своє царство серед чотирьох бр.іпв і одному з них - Прусу дав землі над Віслою в напрямку Прибалтики. Зроблено натяк на поширену в свій час легенду про походження русів від племені прусів. По'іім йде оповідання про варягів, яких автор виводи гь з Варгії «землиці у панстві Саксонського князівства, між волоською і французькою землями».
В кіпці йде мова про чакликання слов'янами трьох братів варягів з південних берегів Баліійською моря, а не з Скандинавії. З ними поглядами перегукуються ломоносівські концепції про походження Русі.
Дальший рочді;і містить у собі перелік подій з історії Кисііа від літописного переказу про його заснування аж до битви на Калпі. Ця стаття закінчується легендою, яка ймовірно, запозичена з народних переказів про вигадане вбивство Б.гтия угорським королем Владиславом,
Центральна часгина літопису с переліком подій з історії і Іівденноі Русі і Литви від 1240 р. до 60-х років XVI ст. і початку XVII століття. Кінцеві записи належать сучасникові подій кінця XVI і початку XVII століття Богданові Ьалиці. Цікавим ч кінцевих .іапнсів є. оповідання про польсько-шведську інтевенцію на початку XVII ст.. про появу і дії самозванців, як ставлеників польських магнатів. Закінчується літопис оповіданням про часи діяльності гетьмана Петра Конашевича-
Сагайдачного.
Мова Київського літопису, як і багатьох інших літературних та історичних пам'яток, блнзг.чп ло Нііродпої української, яку тоді часто називали посполитою мовою. За мішнию однакою і с'шлем українські літописні пам'ятки XIV - XVI століть далеко відійшли від старовинних руських літописів XI XIII отоліті, у пік супі місцевих українських очнак. Вони для нас служаїь не лише джерелами і пам'яткіїми ісгорюі рафії, а й є яскравим свідченням мовного та взагалі національно-культурного
розвитку українського народу -
• Мемуари XVI - першої полоняни ХУТТ століть. Певне значення для іпзнаннн минулого України, зокрема історії козацтва, займають мемуари XVI і першої половини Х VII століті я. Вони великою мірою доповнюють тогочасні літописи і хроніки, а також дають уявлення
(«•тічіїїчні знання в українських землях ХТУ - пер. пол. XVII ст. 75
поо ідейно-політичні й історичні погляди їх авторів- Приватні мемуарні таниси і хроніки ми відносимо до особливого, властивого лише Їм жанру іітератУри, « якому відображено історичні події через ряд побічних ідейних полііичннх, класових і станових позицій, на яких стояли тогочасні свідки подій, переважно урядові особи Литви і Польщі, різного поіу дипломатичні посланники та інші особи, що не були істориками по своєму чанятгю, Якщо мемуари як Історичне джерело чііс'ю поступаються фактичною вірої ідністю в порівнянні з літописами і хроніками, не кажучи вже про архівні матеріали, то вони виграють тим, що повніше відгворюють живі і рі інобічні картини народного, суспільно-політичного і державного життя, воєнних нодіїі тощо. Пам'ятки подібною роду дають змогу читачеві зрозуміти рівень суспільних відносин людей, ставлення станів або їх представників до певних подій, розвиток тогочасної культури і ощо.
З історії України XVI — XVII століть є значна кількість мемуарів, написаних переважно іно-іемцямп або місцевими освіченими особами польською і лл пінською мовами і надрукованих у різних даишхвп.іііпнях часто недоступних для сучасного читача. Наприкінці XIX ст. редакція журналу «Киевская старина» зробила спробу надрукувати найважливіші з них у перекладі на російську' мову. В результаті були опубліковані великі уривки з творів деяких мемуаристів під редакції ю професора Киіиськош університегу В.Б.Антоновича.
До першого випуску ввійшли мемуари Михалона Литвина, написані в середині Х VI сг.Михалон -і|елаіннізованеім"я«Мнхайло», як воно тоді вживалося на всій Русі, а Литвин - назва народу, з якого вийшов автор, гоб'ю він належав до ли'швської народносіі. Прізвище його залишилось для нас невідомим У мемуарних творах Михалона Литвина знайшли відображення життя і побут татар, жителів Литви (литовців, білорусів і укр.нннж) та московіпян, як називали в Литві, Юльщі і в західноєвропейських країнах великоросів. Записи Литвина являють собою велику скарбницю свідчень про внутрішні соціально-"(ономі.пн і політичні відносини, про побут і нрави, становище шляхти "еніріїв'я народу у Великому князівстві Литовському. Погляди ^ Хіілона Литвина на історію, його сві'югляд у б;натьох иііпадках "аютьс',; з поглядами його сучасника, ідеолога російського Дсржавства і публіциста Івана Пересвєтова. В багатьох випадках
76___Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України
Михаяон Литвин навіть ідеалізує нрави і звичаї татар та самодержавний лад часів Іиана IV, щоб сприяти зміцненню королівської влади в польсько-
лито вс ьк ій д ер жав і.
Як відомо, після смерті Сігізмунда І в 1573 р. на сеймі в Варшаві польським королем був обраний брат французького короля Карпа IX Генріх Валуа. Для ознайомлення з краєм, який мав прийняти французький принц, доручено було французу Клезу де Вижеііеру написати доношдну іапискузелеменіамнноказу історичного минулого Польщі, Литви, України і Білорусії, В мемуарах Блеза де Виженера ми знаходимо свідчення про минуле і сучасне тігї частин й Східної Європи, якою володіла Польща, а найбільше про і аличину, Волинь і Поділля у відношенні до яких у XVI ст. постійно вживається назва «Україна». В мемуарах де Пнженсра подано коро'ікі іс'юричні нариси українських земель ч давні', часів до середини XVI ст. Туї же мем^арисі описав ряд епізодів з історії боротьби Південної Русі, Литви і Польщі з татарами.
До 70-х років XVI ст. відносяться мемуарні записи польського шляхтича, протестантського письменника, що присвя гив себе вивченню історії. Леопарда Іородеці.коі'о під назвою «Описання війни Івонії, господаря Волоського». В оповіданні Городецького Гіде мова про події, що розгорталися в суміжних з Україною землях, в князівс'і вах Молдавії іВалахіЇ.проїхборотьбуз іуркамн і участь у цііі боротьбі українського
ідольського народів.
Однією з найцікавішик пам'яток мему арію-історичної літератури кінця XVI ст. є щоденник диплома га германського їм пера юра Рудольфа II Еріха Лясоти, що виконував ряд важливих дипломатичних місій в роки царювання Федора Інановича, а також в Польщі й Україні після
смерті короля С іефана Ьаторія.
Між 1588 і 1594 рр. Лясота перебував в Україні. В 1594 р. він виконував дипломатичне доручення, зміст якого зафіксовано к його щоденнику. Ця частина щоденника для іс'юрії України становигь найбільший інтерес-Па початку 1594р. Рудольф II доручив Лясоті Їхати в Запорізьку Січ з тим, щоб умовити коіаків сі аги па імперську службу з метою боротьби проти турків. Лясота здійснив цю подорож, але місія Його не досягла поставленої мети: запоріжці про'їнгом цілого літа зволікали переговори різними туманними обіцянками і нарешті відмовилися.
ігторичні іііання в українських землях XIV -пер. пол. ХУП ст. 77
Щоденник Еріха Лясоти є важливим джерелом для вивчення історії козацтва, зокрема перших років утворення і героїчної діяльності Ч-іпорпькоЇ Січі. З точки зору історіографії він є пам'яткою, в якій відображені думки іноземців про Україну, її суспільні відносини та народ.
Переїзджаючи через Львів, Е.Лясота записує: «Львів - столиця Червоної Р\'си. В місті с єпископська ка'іедра, вос'відство, кастелянія (з.і.юга фортеці) і староство; маг два замки: один у місті, інший поза місгом на високій горі, звідки відкриває і ься вигляд на декілька миль. В цьому місті багата торгівля: її ведуть переважно вірмени, які тут поселилися і мають прекрасну церкву, де і провадять богослуження за звичаями свого обряду».
Про Кам'янець на Поділлі автор пише: «В місті є єпископська катедра. воєвідство, кастелянія і староство, і лежить іміно в місцевосте, сильно укріпленій самою природою, з яким не може дорівнятись ніяке інше місто в Польщі; стам замок, з'єднаний з містом за посередництвом високого мосту».
Про Прилуки зауважує: «Прилуки, велике, нове укріплене місто з замком; а ньому е чотири тисячі домів над річкою Десницею... Місто є оточене прекрасними, прос'юрими і родючими літами і пасониськами, серед котрих розташовані поодинокі маленькі дивні будинки -іі стрільницями, куди ховаються селяни, заскочені з нечевя татарами, і обороняються під них; тому кожний селянин, йдучи на працю в поле, завжди ма<. з собою рушницю на плечах і шаблю або тесак при боці: бо вони дуже часто е в небезпеці перед іагарами і майже ніколи не буваю і ь в безпеці під них».
І Іро Київ Е.Лясота каже. що колись він був «славною столицею і самостійним князівством.,- Він великий і сильно укріплений, був давніше прикрашений силою прекрасних церков і будинків, як громадських, так і пригати";.., Особливо славний прекрасний і величавий собор св. Софії, котрому нема рівного по величині і котрий будований цісарем Володимиром за зразком катедри св. Софії а Царгороді. Під цей час церква хоч і збереглася, але перебуває в великому ^недбанні; горішні склепіння ЇЇ, особливо всередині, прикрашені '•'"^аікою, долівкавистелена гарним кольороним камінням; на горі і алсрія ^оо хори, котрих поруччя від одної кольош-і до другої складаються з УЦі.іьних плит блакитного каміння з прозорою (ажурною) різьбою...
78
Коцур В.П., Коцур А.П, Історіографія історії України
Далі з хорів виходять по шрубованих сходах на вежочку, в котрій Володимир, за переказами, мав звичай скликати Раду; це легке, ясне приміщення, котре має назву «столиці Володимира».
Про Зологоверху Михайлівську церкиу чніаємо: «Це прекрасна будова, в середині котрої є округла баня, дах котрої позолочений, всередині теж прикрашена мозаїкою, а підлога виложена маленькими кольоровими камінчиками».
В цілому про Київ Е.Лясота відзначає: «Там, де видніють руїни і деколисьстояломісто.всучасну добу майже зовсім нема будинків, або 'їх дуже мало, а сучасне місто побудоііаие внизу в долині, на правому березі Дніпра, воно •іайма'"доси'[ь великий простір, тому що майже при кожному домі є садок. В ньому багато церков, вони майже усі деревляні, лише однакамняна- стоїть на площі. Там с також катедра каї олицького єпископа, але соборна церква .іовсі.м їанедбаиа, деревляна- Тут жнють також вірмени, зрештою, не особливо заможні; вони також мають свою церкву. Замок с-юїть високо. н;і окремій горі і займає великий простір;
він також не мурований, а деревляний, оим;ианий їлииою». З гаким самим захопленням і признанням пише Лясота про Печорський монастир і «прекрасну муровану церкву в ній».
3 опису свого перебування у Запорізькій Січі виходить, що запорізька старшина була добре ознайомлена зі всіма європейськими особливостями дипломатичних зносин і не раз дивувала Лясоїу своєю чемністю та добірною вихованістю. І Ірнбувши до Запорізької Січі, що була на осфові Ьа^авлук на Чортомлицькім диіпровищі, Лясота пише, що запорізька с-іаршина зустріла його з почестями, навмисне для того вислана на чусіріч; при тім на славу посла стріляли з гарма'і. «Ранком (дня 19 червня) вождь (Запорізький гетьман Богдан Микошннський) прийшов до нас з візиток» разом з кількома старшинами, а потім приймав у себе. Після обіду кони вислухали московського посла...Але перед тим заки його вислуха'іи, їх цождь прислав нам < кола прохання, щоби авдієнція, яку вони дали московському послові раніш, ніж нам, не була приводом до непорозуміння, бо їм добре відомо, иіо його цісарська величнісгь стоїть вище усіх європейських королів і що тому Йоі о послів треба було би вислухати першими. Але тому, що вони передбачають, навігь почасти переконались в тому, що москаль хоче висловиїи свої міркування відносно вербування військових сил, тому вони вважають
ірторичні знання в українських землях ХІУ-пер. пол. XVII ст^79
можливим перед тим вислухати його». Під час переговорів запорізька старшина зауважила, що їм «тяжко положитися на молдавського
господаря, та і самі молдавани яід природи несталий, зрадливий нарід, віроломстві! котрих добре іпане козакам». Притім «козаки сказали, шо вони не мають звичаю вступати на службу та йти в похід при непевних умовах, і тому бажають, щоб я зробив •) ними договір в ім'я цісаря». Тут же з'ясувалася фальшива роль Казимира Х-іюпицького (польського агента), який видавав себе за бувшого «козацького гетьмана» та ніби посередничав в переговорах ію.між цісарем і козаками, а в дійсності, як каже Лясота, «своїм самозванством сам подав привід до поважних непорозумінь». 1 Іро московського посла Лясо га пише, що він ще перед Запоріжжям, у гирлі Псла, коли зустрів Лясоту, то вдавав, ніби московський князь мав у своїй службі запорізьких козаків, «але вій (московський посол) і далі буде зноси і ися з Запоріжцями з почестями і подарунками». Ця фальшива роль московського посла згодом з'ясувалася, бо московський посол прийшов до Запорізької Січі в ролі прохача і спостерігача, а вже ніяк не в ролі покровителя. Лясо га називає запоріжців хоробрими і підприємчивими людьми, котрі з ранніх років вправляюі'ьея у військовому ділі і прекрасно вивчили ворога - турків і таїар. Вони мають власні гармат і бага'ю з них вміє поводитися з цією зброєю, так що при них зайвим наймати і утримувати окремих гарматчикі]»' (як це ііодиться в іншому війську, зокрема німецькому!):
«'їх с гаршина задовольняється загальним пайком, не вимагаючи більшої платні».
Е.Лясота роби'іь наприкінці також цікаві заключення про роль і значення Запоріжжя і;і українських козаків: «Через те, що внутрішні справи Польщі, як видно було, ісіірожуна.'ііі переворотом в недошому часі, то я вважав справою надзвичайної ваги запевнити собі приязнь цього товариства СЗ.шопііькнх ковакін). котре не тільки користупься величезними впливами на Україні [сл. Волині і Поділлі), але на котре оглядається і ціла Польща».
Більш иіирпке кило мемуарно-історичної літератури відноситься До першої половини XVII сг., коли Україна вела внергу. смертельну оротьбу з турками, Кримським ханством і Річчю Посііолнгою,коли на ю '-вропу і Малу Азію прогриміла героїчна слава українського ^йвцтва, особливо Запорізької Січі.
80
Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України
З точки зору військової історії важливе місце займають оповідання про війна Польщі і козацтва з могутньою турецькою іиперією, зокрема про битви під 1 Ісцорою 1620р. і Хотином 1621 р.У першій прославилися Михайло Хмельницький та ііого син Богдан, майбу'і ній і еіьман України, в другій - Петро Сагайдачний, під командуванням якого козацтво розіромило величезну армію турків, 3 багатьох, приблизно з десяти, оповідань сучасників найбільш докладним є щоденник Якова Собееької о, надрукований у російському перекладі з польських видань В, Антоновичем. Взагалі повість про Хотинську перемогу на/і турками стала предмсгом для багатьох історичних розвідок, монографій, літературних творін, народних поем і иерекаіів у Польщі. Твір Якова Собеського є першим за часом і найбільш важливим за своєю вірогідністю, тому що ангор бук не простим учасником подій, а займав одне з керівних місць у цій військовій кампанії, Ного щоденник був написаний у ході війни по живих слідах військових подій.
Разом з тим слід відмітній, що Хотинська кампанія в творі Собеського подана з влаї; і ивою польським сучасішкам необ\кгивнісію з перебільшенням, а часто й ідеалізацією ролі керівних кіл і війська Польської держави та затушовуванням іі знеціненням ролі козащва.
Для історії України твір Собеського має певне значення з гого погляду, іцо автор докладно описав побут, військові і цивільні риси управління, характер і звичаї козаків. Він дав манстерну харак і еристику Петру Сіїгайдачному. Проте в показові військових подій під Хоіином Собееький принизив видатну роль, яку відіграли коіаки на чолі з Сагайдачним у перемозі над чисельною, добре озброєною і випробуваною в військових похо.'і.іх турецькою армісю.
У мемуарній літературі польських авторів історичні події відображені, як правило, з тенденційних позицій- До таких мемуарів ми можемо віднести «Щоденник походу проти козаків іаноро'іьких» (1625 р,) невідомого учасника Куруківеької кампанії, іі г.ікож щоденник ченця домініканського ордена Сім еон а Окольського про боротьбу Польщі з селянсько-козацькими рухами в 1637-1638 рр. Придушення цих повстань тут розілядаєтьен як боротьба Польщі проти домашнього, внутрішнього порога, Окольський виправдовує жорстокі криваві розправи польсько-шля хетських військ над українськими повстаннями, якими керували Павлюк, Скидан, Острянин і Гуня. До оповідань про
Історичні знання в українських землях XIV-пер. пол. XVII ст. 81
характер польсько-шляхетського панування в Україні відноситься «Щоденник Богуслана Казіміра Мапікевича» (1643 - 1649рр.).
Найбільшиіі інгерес серед мемуарів першої половини XVII ст. становить твір «Опис України»» Гійома Левассера де Боплана. Іїоплан прожив в Україні понад сімнадцять років, працюючи в Польщі інженером. Він побудував ряд військових укріплень, замків і міст. У своїй книзі іюилан уміло передав свої власні спостереження над життям і побутом українською народу, запорізького козаці на, шлнхти, міщан тощо.
Про українських козаків Боплан пише, що вони «Хоробрі побідники. загартовані у боротьбі, завжди готові по першому наказу, за тиждень, ііисгупити в поле... Не можна надивуватися, з якою сміливістю вони перепливають море... Під час плавання козаки зовсім не п'ють і-орівкуі взагалі не беруть Її з собою, а як й ю знайдеться у човні п'яний, то його отаман наказуг кинути за борт... Козаки з і ірироди сильні і рослі. люблять вбиратися, але лише тоді, коли веріаються переможцями... Не багато з них вмирає на ліжку і то в великій старости; більша частина .залиіііііг спої голови на полі чести »
