Лабораторна установка

Установка (рис. 10.2) містить стіл 16, на якому закріплений електродвигун 1 з регульованою частотою обертання якоря, редуктор 2, струмознімач 3, вихідний вал 4 з кронштейном 5 та гніздом приводу тахометра 6. На штанзі 8 за допомогою шарніра 9 змонтована площадка 11. Виліт штанги відносно осі обертання вала 4 фіксується стопорним гвинтом 7. Шарніром 9 змінюється та фіксується кут нахилу площадки 11, до якої прикріплена модель автомобіля 12 за допомогою шарнірів 13. Повздовжня вісь шарнірів співпадає з ймовірною віссю бокового перекидання моделі автомобіля на повороті. На площадці 11 змонтований мікровимикач 10, з’єднаний із сигнальною лампочкою 14, за спалахуванням якої фіксується початок відриву незакріплених коліс моделі автомобіля від площадки (початок перекидання). Установка живиться від електромережі змінного струму 220 В через знижувальний 17 і лабораторний 18 трансформатори з випрямлячем 19. Для безпечного виконання досліджень обертові частини установки огороджені захисним кожухом 15.

Послідовність виконання роботи

1. Підготувати лабораторну установку до досліджень: зафіксувати штангу 8 у кронштейні 5; здійснити перевірку електричної схеми установки, що полягає у констатуванні спалахування лампочки 14 в момент початку перекидання моделі автомобіля.

2. На першому етапі досліджень встановити площадку 11 з моделлю автомобіля 12 в горизонтальне положення і зафіксувати шарнір 9.

3. Зафіксувати стопорним гвинтом 7 рухому штангу 8 у положенні, що відповідає заданому радіусу криволінійного руху моделі.

4. Встановити тахометр у гніздо приводу, і, плавно збільшуючи частоту обертання вихідного вала 4 за допомогою лабораторного трансформатора 18, визначити частоту обертання ω_{п max} вала в момент спалахування сигнальної лампочки 14.

5. Дослідження провести у триразовій повторності при трьох радіусах криволінійного руху (трьох положеннях штанги 8).

6. На підставі отриманих значень ω_{п max} встановити значення максимальної швидкості та поперечну складову відцентрової сили інерції (вага моделі автомобіля G_a = 1,32 Н).

7. На другому етапі провести у триразовій повторності два досліди при одному й тому ж радіусі криволінійного руху. У процесі першого досліду поперечний нахил площадки до центру повороту становить +10°, а під час другого – від центру повороту –10°.

Таблиця 10.1

Результати досліджень поперечної стійкості моделі автомобіля

під час криволінійного руху

Етап	Дослід	Повторність	Радіус R, м	Кут поперечного нахилу β, град.	Частота ωп max , с–1	Сила Рц΄, Н	Швидкості
							Vп max , м/с	Vmax , м/с
Перший	1	1	0,3	0
		2
		3
	2	1	0,25	0
		2
		3
	3	1	0,2	0
		2
		3
Другий	1	1	0,25	+10
		2
		3
	2	1	0,25	–10
		2
		3

8. Враховуючи, що для моделі автомобіля граничний статичний кут поперечного схилу β_п =40°, розрахувати для першого і другого етапів за залежностями (10.7), (10.8) максимальну швидкість V_max .

9. Отримані дані занести у табл. 10.1.

10. Оформити звіт з лабораторної роботи (тема, мета, обладнання, загальні відомості, лабораторна установка, приклад розрахунку, результати досліджень у вигляді табл. 10.1 та їх аналіз).