5. Говірки, говори, наріччя

Гові́рка — найменша одиниця територіальної диференціації діалектичної мови.

У структурі мовно-територіальних утворень (Говірка — говір/діалект — наріччя) лише Говірка є реальною комунікаційною системою, засобом спілкування мешканців одного, рідше кількох населених пунктів, принципово рівнозначною мові.Говірка відзначається єдністю структури, протиставляється іншим Говіркам набором диференційних ознак на фонетичному, акцентуаційному, граматичному,лексичному, семантичному рівнях.Близькі за визначальними рисами Говірки утворюють групи говірок і говори. Говір — одиниця територіальної диференціації діалектичної мови, що становить об'єднання говірок, близьких за фонетичними, акцентними, граматичними та лексичними ознаками. Структурно близькі говори входять до ширшого мовного утворення — наріччя, набором диференційних ознак на різних структурних рівнях вони протиставляються іншим говорам і літературній мові. Наріччя — найбільша одиниця територіальної диференціації діалектів мови, що становить сукупність близьких за визначальними рисами говірок, об'єднаних у говори. Структурні особливості говірок, що входять до складу наріччя, виразно диференціюють одне наріччя на тлі інших. Територію поширення наріччя окреслюють пасма —ізоглоси явищ, інтегральних для усіх чи переважної більшості говірок даного наріччя, а також ізоглоси явищ, поширених лише в окремих говорах.

6. Говори північного наріччя

Північне наріччя української мови за територією найменше. Воно охоплює Чернігівську область та північні райони Сумської, Київської, Житомирської, Рівненської та Волинської областей. Українські поліські говірки побутують також на Берестейщині та Пінщині в Білорусі. У північних говорів української мови предок — мова давніх слов'янських племен полян, древлян, сіверян і північних волинян.

Північне наріччя поділяється на три говори: східнополіський, середньополіський і західнополіський. Східнополіський і середньополіський говори, хоч і відрізняються один він одного, загалом протиставляються західнополіському говору, в якому дуже поширені риси говорів південно-західного наріччя.

Межа між східнополіським і середньополіським говорами проходить переважно по Дніпру, а межа між середньополіським і західнополіським говорами — по р. Горинь. Західнополіський діалект побутує майже на всій території Волинської та північно-західних районів Рівненської областей, а також Берестейщини і Пінщини в Білорусі. Середньо- чи центральнополіський говір охоплює територію більшої північно-східної частини Житомирської і північно-правобережних районів Київської області, східнополіський — території Чернігівської області та північні райони Сумської, північно-східні лівобережні райони Київської області.

Найголовніші ознаки північноукраїнських діалектів:

1. Наявність дифтонгів: куонь, вуол, вуіл, шіесть, дieд.

2. Звуки у, и на місці літературного і: кунь, люд, нус, вил, нич.

3. Ненаголошене о вимовляється як а: вада, карова.

4. Твердий звук р: бурак, вичера.

5. В іменників середнього роду зберігається давнє закінчення є: тилє, курчє, поросє, смиттє, життє.

6. Усічення закінчень у прикметників: зелени, червони, добри.

7. Закінчення -ей у іменниках: бабей, рукей, ногей.

8. Збереження двоїни: дві відрі, дві селі.

9. Переважання інфінітива дієслів на -ть: ходить, робить, брать.

10. Поширення приставних приголосних г, в, й: гоко, вогірки, йулиця.