17. Чумацтво і візникування

З часів КР з 13-14 ст. основним промислом була сіль та риба, з пониззя Дніпра та Дону. З розвитком товарно-грошових відносин змінився напрямок чумацтва. В п. п. 19 ст. стали доставляти до Азово-Чорноморських портів зерно, а назад везли сіль та рибу. Для занять потрібно було мати воза і пару волів. Бідняків наймали, як погоничів. До поїздки готувалися взимку: виготовляли запасні осі та днища, дьоготь та харчі. Гуртувались у валки. Керував досвідчений ватажок. За день проходили близько 30 верст = 50 км. Ватажок регламентував життя і побут козаків. З 60-хр до 90-х років 19 ст. чумацтво занепадає. у 18-19 ст. візникування стає додатковим заробітком – це перевезення на не великі відстані, наприклад до залізничних станцій якихось товарів.

18.Лісорубство та лісосплав

У 15-16 ст. заготівля лісу була повинністю залежних селян. З деревини виготовляли тару, меблі, бочки. Всі лісорубські роботи до 30-х років 20ст робилися вручну сокирами або ручними пилами. Транспортували сплав по рікам. 1853 транспортували по р. басейну р. Прип’ять, Тиса, Прут,Дністер. В сер.20 ст. змінилися технічні засоби лісорубства з’явилися пили, пилорами

19.Ткацтво

Традиційне заняття. Виробляли полотно з бавовни та льону. Пряли на веретені й прядці. Останній спосіб поширився в Україні у другій половині ХІХ ст.. продуктивність прядки була набагато вища ніж веретена, тому на початку ХХ ст.. вона застосовувалась на всі й території України. Для фарбування користувалися найрізноманітнішими місцевими рослинними і тваринними барвниками. Щоб отримати жовтий колір, використовували березову й вільхову кору, лушпиння цибулі, для зеленого використовували траву дрік, червоного-материнку. Із тваринних барвників особливого поширення набула кошеніль (личинки метелика, які збирали з під коріння суниць). З неї виготовляли барвник яскраво-червоного кольору. Закріплювали кольори природними кислотами і сіллю – капустяним і огірковим розсолом, сироваткою.

20. Килимарство

Найдавніші відомості про килими зберегли літописи Х—ХII ст. (менше — археологія), зокрема в описах похоронів князів Олега, Володимира, Василька, Андрія Боголюбського. Килими того часу виконували нескладною технікою, подібною до простого плетіння, з місцевої сировини: льону, конопель та овечої вовни. Їх орнамент був скромний: паралельні смуги з геометричних візерунків. Барвники виготовляли з рослин, наприклад, лушпиння цибулі, кори вільхи, дуба, ягід крушини тощо. З комах — червця та кошенілі — отримували червоний барвник. Ткали ручним способом на вертикальних і горизонтальних верстатах. Усі килими, що виробляли в Україні, можна поділити на два основних види: гладенькі (основний) та ворсові. Килимарство виникло як домашній промисел. Уже в часи Київської Русі воно виділилося в окреме ремесло. В XIV ст. виникли цехи виробництва килимів. У XV—XVI ст. килими все більше почали використовувати у феодальному побуті, житті міщан. Різко зросла торгівля ними. Килимарські майстерні з підневільною кріпацькою працею створювалися при поміщицьких володіннях. Значного піднесення килимарство зазнало у XVIII ст. на Полтавщині та Чернігівщині. Воно ґрунтувалося на традиційному домашньому виробництві. Для виготовлення використовували місцеву сировину, а творцями були переважно жінки. Міське виробництво килимів майже занепало.Для килимів Лівобережжя характерне зображення великих, здебільшого стилізованих квітів, галузок, букетів. На Правобережжі такі самі орнаментальні мотиви мали менші, дрібніші форми. В XIX ст. килими виробляли переважно у домашніх умовах. Фабричне виробництво дешевих тканин, засилля скупщиків призвело до остаточного занепаду мануфактур, міських майстерень.