9. Рільництво, городництво, обробіток грунту

Підсічно-вогнева система землеробства на обраній під посів у лісі ділянці восени або взимку рубали ліс і кущі, залишаючи їх на місці. Навесні їх палили і після цього без оранки сіяли просо або льон. У наступні роки на підсіці висівали жито або інші зернові культури. Через три-чотири роки урожайність такого лану різко знижувалась і його залишали незасіяним – відпочивати. Підсічно - вогнева система характеризувалась вкрай низькою продуктивністю праці.

Перелогова система була більш поширена у степових районах. При перелозі після оранки цілини або земель, що лежали певний час необробленими, лан протягом кількох років засівали зерновими культурами: в перші два роки – просом або кукурудзою, на третій – яровою пшеницею або вівсом, після цього – житом та ін..коли лан переставав родити, його залишали під залеж.

Трипільна система при трипіллі уся придатна для обробітку земля у тому чи іншому селі ділилася громадою на три частини. Одна з них відводилася під озимі культури, друга – під ярові, а третя залишалася на сезон не засіяною. На ділянках, що відводилися під озимі і ярові культури кожному домогосподарству належала частина. В наступному році толока засівалася озимим культурами, а на землях, що були під озиминою, сіяли рові; рілля, що перебувала під яровими, залишалась як толока. З кінця ХІХ поч. ХІХ ст. набула розповсюдження прогресивніша система – багатопілля.

Городництвом головним чином займалися жінки. Вони готували насіння, зберігали його взимку, пророщували на весні, потім вирощували розсаду і висаджували її на городі. В Україні здавна культивувалися капуста, огірки,цибуля, часник, морква, ріпа, буряк, дині. З 16 ст. почали вирощувати кавуни(у степових районах України на баштанах – спеціально відведених для цього ділянках). Особливо славилися херсонські кавуни, якими торгували навіть закордоном. У п. п. ХІХ ст. на півдні України з’явилися помідори, які згодом поширилися по всій території України. Приблизно в той же час почали культивувати баклажани, перець.

10. Знаряддя для обробітку ґрунту та переробки харчових продуктів

На ПБУ ще в перших століттях нашої ери застосовувалося землеробське знаряддя з залізним наконечником. Пізніше поширився плуг із залізним лемешем та череслом. Стосовно тяглових знарядь праці то Українці користувались трьома видами: Плуг, рало, соха

Плуг складався з двох частин робочої, власне пуга і тяглової частини власне передка. Правили плугом за допомогою двох дерев’яних чепіг. Традиційно український плуг був досить громіздким ( у нього потрібно було запрягати 2-4 пари волів) проте з розвитком протягом віків виникли й дещо легші його форми. Використовувався для орання землі

Рало з часів первісних слов'ян назва дерев'яного плуга

Сохи застосовувались на Поліссі й подекуди на ЛБУ.

На території України було відомо два основних види знарядь збирання врожаю коса та серп. Серп є стародавнім знаряддям і був спочатку кремінним, потім бронзовим, а згодом став виготовлятися із заліза. Зазубреним серпом жали жито, пшеницю, ячмінь. Гречку, горох, овес, просо а іноді й зріджені жито та пшеницю косили косами. Українці використовували велику косу – литовку, що належала до європейського типу. Були дещо коротші і довші коси. Трави, а також низько рослі зріджені хліба косили голою косою, тобто без додатку інших пристосувань. При збиранні колосових, особливо якщо вони були густі й високі, до коси додавалися три-п’ятизубі грабки або однозубий лучок,крюк.

Серпами жали і жінки і чоловіки. Косили виключно чоловіки. Картоплю та інші овочі копали за допомогою лопати, кидали у корзини або відра та зсипали в погреби. Переробка зерна на борошно та крупи здійснювалась головним чином на млинах. Просо та пшоно переробляли на так званих топчаках, що приводилися в дію конем, якого водили спеціально збудованій колом споруді. Якщо хотіли отимати невелику кількість зерна то звертались до ручних жорен.