Засоби захисту трубопроводів від корозії

Трубопровід, покладений в грунт, піддається грунтової корозії, а проходить над землею – атмосферної. Обидва види корозії протікають по електрохімічного механізму. З утворенням на поверхні труби анодних і катодних зон. Між ними протікає електричний струм, в результаті чого в анодних зонах метал труб руйнується.

Для захисту трубопроводів від корозії застосовуються пасивні та активні засоби і методи. В якості пасивного кошти використовуються ізоляційні покриття, до активних методів відноситься електрохімічний захист.

Ізоляційні покриття

Ізоляційні покриття, що застосовуються на підземних магістральних трубопроводах, повинні відповідати таким основним вимогам:

• володіти високими діелектричними властивостями;

• бути суцільними;

• володіти хорошим прилипанням до металу трубопроводу;

• бути водонепроникними, механічно міцними, еластичними і термостійкими.

Конструкція покриттів повинна допускати можливість механізації їх нанесення на труби, а використовувані матеріали повинні бути недорогими, недефіцитних і довговічними.

Залежно від використовуваних матеріалів розрізняють покриття на основі бітумних мастик, полімерних липких стрічок, епоксидних полімерів, кам'яновугільних піков та ін.

Найбільшого поширення в галузі трубопровідного транспорту нафти і нафтопродуктів отримали покриття на основі бітумних мастик. Вони являють собою багатошарову конструкцію, що включає ґрунтовку, мастику, армирующую і захисну обгортки.

Грунтовка являє собою розчин бітуму в бензині. Після її нанесення бензин випаровується і на трубі залишається тонка плівка бітуму, заповнила всі мікронерівності поверхні металу. Грунтовка служить для забезпечення більш повного контакту, а отже, кращої прилипаемости основного ізоляційного шару – бітумної мастики – до труби.

Бітумна мастика являє собою суміш тугоплавкого бітуму, наповнювачів і пластифікаторів. Кожен з компонентів мастики виконує свою роль. Бітум забезпечує необхідне електроопір покриття, наповнювачі – механічну міцність мастики, пластифікатори – її еластичність. Бітумну мастику наносять на трубу при температурі 150 ... 180 ° С. Розплавляючи тонку плівку бітуму, що залишилася на трубі після випаровування грунтовки, мастика проникає в усі мікронерівності поверхні металу, забезпечуючи гарну прилипаемость покриття.

Бітумна мастика може наноситися в один або два шари. В останньому випадку між шарами мастики для збільшення механічної міцності покриття наносять шар армуючої обгортки з склополотна. Для захисту шару бітумної мастики від механічних пошкоджень вона покривається зверху захисною обгорткою.

Залежно від кількості і товщини шарів мастики розрізняють бітумні покриття нормального типу (загальною товщиною 4 мм) і посиленого типу (товщиною 6 мм). Покриття посиленого типу застосовуються на трубопроводах діаметром 1020 мм і більше, а також незалежно від діаметра в наступних випадках:

• південніше 50-й паралелі північної широти;

• в засолених, заболочених і поливних грунтах;

• на підводних переходах і в заплавах річок, а також на переходах через залізничні й автомобільні дороги;

• на територіях перекачувальних станцій;

• на ділянках промислових і побутових стоків, звалищ сміття і шлаку;

• на ділянках, де є блукаючі струми;

• на ділянках трубопроводів, що прокладаються паралельно річках, каналах, озерах, а також поблизу населених пунктів і промислових підприємств.

Ізоляційні покриття на основі бітумних мастик застосовуються при температурі продукту, що транспортується не більше 40 ° С. При більш високих температурах застосовуються полімерні ізоляційні покриття. Порошкові поліетиленові покриття витримують температуру до 70, епоксидні - 80, поліетиленові липкі стрічки - 70 ° С.