Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Основи НГС (для лекцій).doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
9 Мб
Скачать
☆

2.2. Форми залягання осадових гірських порід

Характерна ознака осадових гірських порід - їх шаруватість. Дані породи складені, в основному, з майже паралельних шарів (пластів), що відрізняються один від одного складом, структурою, твердістю і забарвленням. Поверхня, що обмежує пласт знизу, називається підошвою, а зверху – покрівлею.

Пласти осадових порід можуть залягати не тільки горизонтально, але і у вигляді складок, що утворилися в ході коливальних, тектонічних і горотворних процесів. Вигин пласта, спрямований опуклістю вгору, називається антикліналь, а опуклістю вниз - синкліналей. Сусідні антиклиналь і кормушка в сукупності утворюють повну складку.

Рис. 2.3. Складка, утворена осадовими породами

Майже 90% знайдених нафти і газу знаходяться в антікліналях, за кордоном - близько 70%. Розміри антиклиналей становлять у середньому: довжина 5 ... 10 км, ширина 2 ... 3 км, висота 50 ... 70 м. Однак відомі і гігантські антиклинали. Так, найбільше в світі нафтове родовище Гавар (Саудівська Аравія) має розміри в плані 225 х 25 км і висоту 370 м, а Уренгойське газове родовище (Росія) - 120 х 30 км при висоті 200 м.

За проникністю гірські породи поділяються на проникні (колектори) і непроникні (покришки). Колектори - це гірські породи, які можуть вміщати в себе і віддавати рідини і гази, а також пропускати їх через себе при наявності перепаду тиску. Зустрічаються такі типи колекторів:

• порові, що складаються з зернистих матеріалів (піски, пісковики та ін.), Пустотами в яких є міжзернові пори;

• кавернозні, порожнечі в яких утворені порожнинами-кавернами різного походження (наприклад, утвореними в результаті розчинення солей проникаючими в породу поверхні водами);

• тріщинуваті, утворені з непроникних опор, але вміщають в себе рідини або газ за рахунок численних мікро- і макротріщин (тріщинуваті вапняки та ін.);

• змішані (кавернозно-тріщинуваті, тріщинуватий-порові, кавернозно-порові або кавернозно-тріщинуватий-порові). Найкращими колекторськими властивостями володіють порові колектори. Непоганими здібностями вміщати в себе і віддавати рідини і гази, а також пропускати їх через себе можуть володіти й інші типи колекторів. Так, на деяких родовищах Саудівської Аравії взаємозалежні системи тріщин створюють канали довжиною до 30 км. До тріщинуватих колекторів за кордоном приурочено більше 50% відкритих запасів нафти.

Покришки – це практично непроникні гірські породи. Зазвичай ними бувають породи хімічного або змішаного походження, що не порушені тріщинами. Найчастіше роль покришок виконують глини: змочуючи водою, вони розбухають і закривають всі пори і тріщини в породі. Крім того, покришками можуть бути кам'яна сіль і вапняки.

2.3. Склад нафти і газу

Нафта і газ - це теж гірські породи, але не тверді, а рідкі та газоподібні. Разом з іншими горючими осадовими породами (торф, буре та кам'яне вугілля, антрацит) вони утворюють сімейство каустобіолітів або - горючих органічних порід.

Основними її елементами є вуглець (83...87%) і водень (11...14%). Найбільш часто зустрічається домішка – сірка (до 7%), хоча в багатьох нафтах сірки практично немає. Кисень зустрічається не в чистому вигляді, а в різних з'єднаннях (кислоти, феноли, ефіри і т. д.); його в нафти не більше 3,6%.

Фракційний склад нафти визначається при поділі з'єднань по температурі кипіння. Фракцією (дистилятом) називається частка нафти, що википає в певному інтервалі температур. Початком кипіння фракції вважають температуру падіння першої краплі скондесувалися; кінцем кипіння – температуру, при якій випаровування фракції припиняється. Так, бензини википають в межах 35...205 ° С, гас - 150...315, дизельні палива - 180...350, масла - 350 і вище.

Вуглеводні являють собою хімічні сполуки вуглецю і водню. Вони бувають парафінові, нафтенові і ароматичні.

Парафінові вуглеводні (метан, етан, пропан і т. д.) Мають хімічну формулу С "Н2n + 2 (і - число атомів вуглецю). При і =1….4 парафінові вуглеводні є газами, при і від 5 до 15 – рідинами, при і> 16 – при звичайних температурах твердими речовинами. Тверді вуглеводні метанового ряду називають парафинами. Температура їх плавлення становить в основному 52...62°С. У пластових умовах парафіни знаходяться в розчиненому стані. Однак при зниженні температури, тиску і виділення розчиненого газу парафін виділяється з нафти у вигляді кристалів, створюючи тим самим проблеми для її фільтрації в пласті і руху в трубопроводах. Залежно від будови і кількості рідких парафінових вуглеводнів в нафтах, властивості одержуваних з них нафтопродуктів можуть відрізнятися досить істотно.

Нафтенові вуглеводні (циклани) мають хімічну формулу СпН2п. На відміну від парафінових вуглеводнів вони мають циклічний будова. Нафтенові вуглеводні присутні у всіх фракціях нафт. Вони – найважливіший компонент моторних палив і мастил (покращують експлуатаційні властивості бензинів, зменшують залежність в'язкості масел від температури), а також сировина для отримання ароматичних вуглеводнів.

Ароматичні вуглеводні (арени) мають хімічну формулу С "Н2n-6 (при n> 6). Циклічне будова ароматичних вуглеводнів на відміну від нафтенових характеризується наявністю подвійних зв'язків. Вони також зустрічаються у всіх фракціях, мають гарну розчинюючої здатністю по відношенню до органічних речовин, але високотоксичні.

Крім вуглеводнів в нафті містяться кисневі, сірчисті і азотисті сполуки. До числа основних кисневих сполук, що містяться в нафтах, відносяться нафтенові кислоти і асфальто-смолистові речовини. Нафтенові кислоти викликають корозію металів. Асфальто-смолисті речовини – це складні високомолекулярні сполуки, що містять крім вуглецю і водню кисень (до 2%), сірку (до 7%) і азот (до 1%). При звичайних температурах вони малотекучі або тверді речовини з густиною, що перевищує щільність води. Частина асфальто-смолистих речовин, розчинна в бензині, називається смолою, а нерозчинна – асфальтом.

Азотисті сполуки представлені, зокрема, порфиринами, які, як вважалося, утворилися з хлорофілу рослин і гемоглобіну тварин. Прихильники теорії органічного походження нафти бачили в цьому підтвердження своїх поглядів.

Природні гази за місцем видобутку діляться на три групи:

• видобуваються з чисто газових родовищ;

• видобуваються з газоконденсатних родовищ;

• видобуваються разом з нафтою з нафтових родовищ.

Всі гази є сумішшю парафінових вуглеводнів з азотом, сірководнем, вуглекислим газом та іншими компонентами, але в різних пропорціях. Гази чисто газових родовищ найбільш легкі, вони на 90% і більше складаються з метану. Гази нафтових родовищ (їх також називають попутним нафтовим газом) найбільш важкі, метану в них від 30 до 70%. Гази газоконденсатних родовищ дещо більш важкі, ніж гази чисто газових родовищ, але легше, ніж нафтовий газ; метану в них від 80 до 90%. Природний газ безбарвний, а за відсутності в ньому сірководню – не має запаху.