3. Назвіть основні парадигми політики.

Як і в інших науках, в політології панують певні парадигми, які зумовлюють певне тлумачення сутності, природи і джерел розвитку політики. Досить умовно парадигми в системі політологічного знання підрозділяють на: теологічні, натуралістичні, соціальні, раціонально-критичні.

     1. Теологічна парадигма. На ранніх етапах існування суспільства панувало надприродне тлумачення політичної влади, адже люди ще не були в змозі Теологічна парадигма виходила з того, що люди у своїй масі не можуть зрозуміти найвищі визначення Бога, і тому влада несе у собі вічну нез’ясованість, загадку, з’ясувати яку можуть тільки посередники між народом і Богом.

     2. Натуралістичні парадигми намагаються з’ясувати природу політики, виходячи з домінуючого значення чинників, які мають несоціальний характер: територіальні, економіко-географічні, фізико-кліматичні та інші явища. Тому натуралістична група парадигм включає у себе географічну, біологічну та психологічну парадигми.

Засновником географічної парадигми є Жан Боден (XVІ ст.), котрий сформулював теорію впливу клімату на політичну поведінку людей. Він вважав, що народи країн, з помірним кліматом сильніші та менш хитрі, ніж народи Півдня; вони розумніші та менш сильні, ніж народи Півночі і найбільше підходять для управління державою. Тому великі армії прийшли з Півночі, тоді як окультизм, філософія та математика прийшли від південних народів.

Біологічна парадигма та біополітика започатковані у доктринах Ц.Ламброзо та М.Нордау. Сутність біопарадигми полягає у визнанні одностороннього впливу фізіологічних властивостей людини на політичне життя суспільства.

Психологічна парадигма пояснює політичний і соціальний розвиток суспільства психологічними властивостями людей. Її автори зводять усі політичні явища до дії психологічних якостей людини.

3. Соціальна група парадигм пояснює природу та походження політики через дію інших сфер суспільного життя або соціокультурними властивостями політичного суб’єкта. Політика також інтерпретується через такі поняття як право, культура, релігія, економіка. Багато прихильників соціальної парадигми політики розглядають політику тільки як продукт діяльності людей і тому різні політичні явища ставлять у залежність від якостей людини.

4. Раціонально-критична парадигма пояснює природу політичної взаємодії людей не зовнішніми (стосовно політики) факторами, а її внутрішніми причинами та властивостями. Раціонально-критична парадигма складається з різних теоретичних підходів, які виходять з того, що політика - це цілком самостійне соціальне явище, що виникає та розвивається за своїми внутрішніми законами та правилами.

Наприклад, парадигма конфлікту. Вона ґрунтується на ідеї внутрішнього протиріччя, конфліктності політичного життя. Засновники цієї парадигми - К.Маркс, А.Бентлі та ін. Вони не розглядають політичний конфлікт як загрозу політичному розвитку суспільства, адже конкуренція - це джерело руху та еволюції політичних організмів.

Парадигма згоди (консенсусу). На противагу парадигмі конфлікту в політичній науці сформувався напрямок, основною ідеєю якого є згода.  

Таким чином, виділення основних парадигм, на яких ґрунтується політологія, дає змогу пояснити зв’язок політологічних теорій з найбільш загальними науковими та соціально-філософськими дослідженнями, побачити, як змінюються уявлення про політичну картину світу.