8. Представниками політичної думки Нового часу вважаються…

Новий час у Європі - епоха буржуазних революцій і наступного розвитку капіталізму на основі промислового перевороту та політичних перетворень. Початок Нового часу пов'язаний із формуванням ідеології Просвітництва, яке інтелектуально підготувало буржуазні революції. Ідеологія засновувалася на переконанні в здатності людського розуму пізнати діючі у світі закони і змінити всю систему суспільних відносин. Політична думка починає приділяти велику увагу проблемі індивіда як громадянина і характеру його взаємовідносин з державою.

Гуго Гроцій. Основними політичними доктринами епохи Просвітництва стали теорії "природного права" і "суспільного договору". За вченням голландського юриста і дипломата Гроція, природні права визначені самою природою людини і за змістом є свободою будь-якої людини використовувати свої сили для збереження власного життя. На основі концепції природного права виникла договірна теорія походження держави, що трактує її появу як результат свідомої діяльності людей. В особі держави (уряду) люди отримують безпеку і захист їх природних прав.

Томас Гоббс. Згідно з думками англійського мислителя Томаса Гоббса, природний стан людей - це постійний конфлікт, війна всіх проти всіх. Інстинкт самозбереження штовхає людей до укладення договору. Жертвуючи своєю свободою, вони здобувають захист з боку суверена - держави. Саму державу Гоббс порівнює то зі штучною людиною, то з витвореним Богом, то Левіафаном, біблейським персонажем, що є величезним морським чудовиськом. Тільки навіюючи страх своїм підданим, держава здатна припинити постійну війну людей.

Джон Локк. Співвітчизник Гоббса Джон Локк вважав, що більшість людей наслідують природним правам через свою розумність і доброту, хоча можуть тягтися до владної вигоди. Створивши державу (своєрідного опікуна), народ виступає як його підопічний і як його засновник. Останнє дає право народу відміняти закони, які протирічать його інтересам.

Більше того, народ має право відібрати владу у правителів, які порушують його природні права. Дж.Локка називають батьком лібералізму. Саме його уявлення про природні права людини лягло в основу формування ліберальної ідеології. Локк виправдовував приватну власність, бо вважав, що вона створюється індивідуальними зусиллями й ініціативою.

Жан-Жак Руссо. Найрадикальнішу концепцію суспільного договору створив французький мислитель Жан-Жак Руссо. Ідеалізуючи природний стан, своєрідний "золотий вік", він вважав, що громадянський стан повинен гарантувати людині відшкодування природної рівності у вигляді договорено установлених свобод. Руссо вважається батьком класичної теорії демократії, тому що саме йому належить ідея народного суверенітету. В своєму політичному трактаті "Суспільний договір" конструює модель політичної асоціації, що гарантує особистості її права і свободи. Руссо декларує, що тих громадян, які не усвідомили свого права на свободу і відмовляються підкорятися спільній волі, можна заставити бути вільними.

Шарль Луї де Монтеск'є. Класичний варіант теорії поділу влади був створений французьким просвітником Шарлем Луї де Монтеск'є. Прибічник врівноваженої конституції та поділу влади, він ідеалізував форму правління в Англії, вважаючи, що в ній поєднуються кращі риси монархії у виконавчій владі, аристократії у палаті лордів як верховному суді і демократії в законодавчій владі палати общин.

Джеймс Медісон. Ефективність поділу влади він пов'язав з механізмом струмувань і противаги, що дозволяли усунути загрозу гарантії з боку будь-якого органу: хоча кожна влада має певні повноваження, але ряд з них контролюється гілками влади. Так, виконавча влада може наділятися правом законодавчої ініціативи, закони можуть бути призупинені правом вето, в той же час голова виконавчої влади може бути відсторонений від посади через процедуру імпічменту при відповідній функції Конституційного суду тощо. Звертаючись до проблеми форм правління, він розробляє концепцію республіканського правління.

Іммануїл Кант. Традиція Просвітництва була продовжена знаменитим німецьким мислителем Іммануїлом Кантом. Він заклав філософську основу теорії правової держави. Згідно з ученням Канта, держава - це поєднання множинності людей, що підпорядковуються праву. Але сама влада повинна бути обмежена правом, інакше вона ризикує перерости в свавілля і тиранію. Ідея обов'язковості права в ученні Канта поєднується з ідеєю народного суверенітету, що знайшло вираження в такій фразі: "Чого народ не може вирішити щодо самого себе, того і правитель не може вирішити щодо народу".

Едмунд Бьорк і Жозеф де Местр. Ідеологи консерватизму підкреслювали, що в основі органічної цілісності суспільства лежить традиція, що знищення традиційної основи веде до загибелі суспільства. Якщо просвітники вірили у можливість перебудови світу на основі розуму, то консерватори, захищаючи порядок і традицію, зробили ставку на релігійні почуття та віру.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Він поставив державу вище суспільства й особистості. Особистість здобуває свободу, виконуючи свій борг перед державою. У Гегеля громадянське суспільство хоч і пов'язане з державою, воно є іншим соціальним утворенням, ніж держава. Суперечливість суспільства визначається майновою нерівністю людей і наявністю в його структурі станів, що переслідують особисті інтереси. Держава покликана домінувати над суспільством. Тільки обмежуючи громадянське суспільство, держава може забезпечити його свободу.

Бенджамін Констан. Свобода у тлумаченні Констана - це "мирне користування своєю незалежністю". Громадянська свобода розкривається в правах індивіда як свобода віросповідання і слова, свобода зборів, недоторканність особистості та власності.

Алексіс де Токвіль. Він був прибічником демократії і вважав, що падіння правління аристократії та демократичні перетворення є універсальним процесом, викликаним утвердженням соціальної рівності. Небезпека для індивідуальної свободи ховається в тому, що демократія може володіти важко вираженим різновидом деспотизму - влада суспільної думки, яка придушує будь-яку незгоду.

Джон Стюарт Мілль. Придушення дискусій несправедливе і навіть шкідливе для суспільства, тому що воно втрачає можливість пізнати думку, яка може виявитися слушною. Наслідування догмам, які не піддаються екзамену вільного обговорення, не залишає суспільству шанс подальшого розвитку.

Питання про найкраще облаштування суспільства розглядалося через призму вирішення питання про ліквідацію експлуатації людини людиною і вирішення інших соціальних питань. Ці ідеї були розвинуті такими представниками утопічного соціалізму початку XIX ст.: Шарлем Фур'є; Робертом Оуеном; Анрі де Сен-Симоном. Проектовані ними риси майбутнього справедливого суспільства вже не несли рис зрівняльності, властивих першим соціалістичним утопіям. Наближення до рівності полягає у ліквідації паразитизму старих правлячих класів. Майбутнє суспільство уявлялося як єдина промислова асоціація з перспективою поступового утвердження всесвітньої асоціації народів.

У другій половині XIX ст. відбувається становлення нової течії суспільної думки марксизму. Як теорія, ідеологія і практика, він був розроблений Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом. В цілому сучасна політологія розглядає марксизм як один з підходів при дослідженні сутності політичного життя.

Розвиток політичної думки другої половини XIX ст. пов'язаний із становленням соціології як самостійної науки. Її виникнення пов'язують з іменем засновника позитивізму Огюста Конта. Його відома класифікація наук за мірою складності - математика, астрономія, фізика, хімія, біологія, соціологія - першопочатково мала інший вигляд: на місці соціології знаходилася "політична наука".