10. Функції політичної влади.

Влада – організована і регулятивно-контролююча основа політики, одне з важливіших і найстародавніших політичних знань управління суспільством, культурною діяльністю, конкретним життям людини. Влада є скрізь, де є стійкі об‘єднання людей: в сім‘ї, виробничих колективах, різноманітних організаціях і установах, в усій державі.

Влада, безперечно, – засіб здійснення політики.

Основними функціями політичної влади є:

• Інтегративна функція влади направлена на консолідацію всіх соціально-політичних сил, інтеграцію прогресивних політичних, ідеологічних, інтелектуальних ресурсів суспільства з метою реалізації суспільно-значущих, історично визначених цілей.

• Регулятивна функція влади забезпечує створення політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства, підтримує вольовими методами функціонування цих механізмів.

• Функція мотивації означає, що влада формує мотиви політичної діяльності, підпорядковує їм як загальнозначущі, так і інші мотиви відповідно до політичних інтересів суб‘єктів владарювання, їхніх політико-організаційних структур.

• Стабілізаційна функція влади націлена на забезпечення стійкого, стабільного розвитку політичної системи, всіх її структур, громадянського суспільства.

Основними компонентами політичної влади є суб‘єкт, об‘єкт, засоби і процес, що приводить в дію всі елементи влади. Суб‘єкт влади втілює її, активний, спрямовуючий початок. Суб‘єктом влади може бути окрема людина, організація, спільність людей (народ), або навіть світова співдружність, об‘єднана в Організацію Об‘єднаних Націй.

11. Прокоментуйте висловлювання Уінстона Черчілля: «Навіть тоді, коли ми не цікавимось політикою, політика цікавиться нами».

Багато людей взагалі не цікавляться політикою, що зу­мовлюється цілою низкою причин: одні вважають політи­ку справою, не вартою порядних людей; інші не займають­ся нею через відсутність часу, тільки зрідка цікавлячись політичними подіями, що відбуваються в країні та світі, або голосуючи на виборах; для когось політика занадто складна для розуміння, здається «високим мистецтвом», не доступним звичайній людині.

Отже, більшість громадян не беруть активної участі в політиці, але ж це зовсім не означає, що вони знаходять­ся поза політикою, і що вона не впливає на їхнє життя, не визначає їхні інтереси та поведінку. «Навіть тоді, коли ми не цікавимося політикою, політика цікавиться нами» — відзначав У Черчілль. Кожна людина в сучасному світі, хоче вона того чи ні, залучена до політики, політичних відносин, і, отже, змушена реагувати на політичні події, що відбуваються, оцінювати дії політичних лідерів з по­гляду їх впливу на життя, вибирати певні форми своєї політичної діяльності. Ця діяльність може приймати фор­му активної участі в політичному житті країни, регіону, міста, а може обмежуватися простим дотриманням зако­нів, що залежить від великої кількості факторів — рівня знань, поінформованості, політичного досвіду самої людини, можливих форм участі в політиці, передбачених за­конодавством держави та ін.

Людина, таким чином, залучена у політику самим фак­том свого існування в суспільстві.

Давньогрецький філо­соф Арістотель відзначав, що людина за своєю природою є істотою політичною, вказуючи на те, що жити в сус­пільстві і бути вільним від суспільства не можна. Інша справа, що характер взаємодії людини і політики, залеж­ність від неї, безумовно, можуть бути різними, що не в останню чергу визначається рівнем політичної культури та політичної свідомості людини. Адже, за великим ра­хунком, будь-яка влада робить із людиною тільки те, що вона їй дозволяє робити.

Ще один стародав­ній мислитель - китайський мудрець Лао-Цзи зазначив, що кожний народ має таку владу, яку він за­слуговує. Не цікавлячись політикою, не маючи достат­нього рівня політичних знань, людина стає об'єктом не­обмеженого впливу політичних сил: держави, партій, лідерів, ЗМІ та ін.