4. Політична думка епохи Відродження представлена у працях…

Епоха Відродження (Ренесансу) – період в культурному і ідейному розвитку країн Західної і Центральної Європи, що охоплює в Італії XIV - XVI ст., а в інших країнах - кінець XV - XVI ст.

Основний вміст цієї епохи - розкладання феодалізму і формування нових буржуазних стосунків. Основа ідеології Відродження - гуманізм, увага до людини, його долі, до його земного життя, до його потреб і устремлінь визначили шукання у всіх сферах, у тому числі і в політичній, де відправною крапкою стає індивід-громадянин.

Перші кроки по шляху перетворення політичних знань на наукових зробив Никколо Макиавеллі (1469-1527 г.г.) - великий італійський гуманіст, видатний діяч епохи Відродження, що виклав свої політичні погляди в роботах "Держава", "Історія Флоренції" На його думку, основним предметом політичної науки є держава і право. "Держава" - це дослідження про владу: її завоюванні, утриманні, розширенні і втраті. Так, на його думку, історія залежить від двох чинників. Перший він назвав "fortune (доля), маючи на увазі під цим не сліпу силу долі, а природний хід подій, їх причинний зв'язок, необхідну послідовність і тому подібне Другий він назвав "virtu" (воля, талант, енергія). Таким чином Макіавеллі поставив питання про закономірності історичного і політичного процесу і про необхідність враховувати в політиці як об'єктивні умови, так і роль людського чинника, учасників політичної діяльності.

Томас Мор (1478-1535 г.г.) в своїй "Утопії" (у перекладі - місце, якого немає) критикує той, що існує в сучасній йому Англії суспільний і політичний устрій, заснований на приватній власності, викриває паразитизм і користь аристократії і духівництва, їх байдужість до положення знедолених. Джерелом всіх бід і зла в державі він рахує приватну власність і в другій частині книги малює якісно нове суспільство - ідеал, де немає приватної власності і грошей, встановлена загальна майнова рівність, держава організовує виробництво і розподіл, бореться із злочинністю.

Подібні погляди через століття виразив в Італії Томмазо Кампанелла (1568-1639). У своїй книзі "Місто сонця" він змальовує ідеальну державу, в якій ліквідована приватна власність, немає багатих і бідних, введена загальна праця, завдяки чому різко скорочений робочий день і є можливість для різностороннього розвитку особи. Ідеальне держава-місто походить не від Бога, а є прямим результатом діяльності розуму. У державі Сонця існує розподіл праці розумової і фізичної.

5. Представниками політичної думки Нового часу вважаються …

Політична наука Нового часу пов'язана з іменами найвидатніших мислителів ряду країн, вона наче переміщується з однієї країни в іншу, слідуючи за бурхливими суспільними подіями.

Одним з таких мислителів є Томас Гоббс (1588 - 1679рр.), якого вважають батьком сучасної політології. Своє політичне вчення він виклав у філософській праці «Про громадянина» та трактаті «Левіафан».

Концепція суспільного договору була також центром побудов Джона Локка (1632 - 1704рр.), якого вважають засновником лібералізму. Згідно з ідеями Дж.Локка, людина від народження має істотні невід'ємні права (життя, воля, власність.

Суттєвий розвиток політичні ідеї набули у працях мислителів французької Просвіти, одним з яких був Шарль Луї Монтеск’є (1689 - 1755 рр.). Головним досягненням Ш.-Л.Монтеск’є стала теорія розподілу влади. Він вважав, що багато речей управляють людьми: клімат, релігії, закони, принципи, нрави. І як результат цього утворюється спільний дух народу.

Джордж Медісон (1751 - 1836 рр.) - найвидатніший з теоретиків республіканізму. Він вважав, що народ - єдине джерело влади, а вибори - характерна риса республіканського правління. Найбільш відомим представником радикального, революційно-демократичного напрямку в рамках соціальної концепції політики був Жан-Жак Руссо (1712 - 1778 рр.). Головне в концепції Руссо - егалітаризм, ідея майнової, соціальної і політичної рівності..На його думку - найкращий державний устрій - республіка, в якій верховний властитель - народ, участь в управлінні - громадянський обов’язок кожного.

Одним із засновників консерватизму був Едмунд Берк (1729 - 1797рр.) Для нього держава та суспільство - це результат природної еволюції, а не винахід людського розуму. Основна мета держави - охороняти порядок та закон. Берк не довіряв людській природі та сумнівався у здібностях розуму людей покращувати життя.

Ще один супротивник французької революції - Алексіс Токвіль (1805 - 1859 рр.) Він створив зовсім іншу ліберальну політичну теорію. Її головним посиланням є те, що демократичні ідеї неухильно пробивають собі дорогу у багатьох країнах.

Вивчаючи соціальну концепцію політики неможна не згадати Ієремію Бентама (1748-1832рр.), що розробив теорію утилітаризму (від utіlіtarіs - користь). На погляд Бентама людина у своїх вчинках керується принципами користі та особистої вигоди.

Значні заслуги у розвитку політичних ідей належать німецьким мислителям Іммануілу Канту (1724 - 1804 рр.), Йоганну Готлібу Фіхте (1762 - 1814 рр.), Георгу Фрідріху Гегелю (1770 - 1831 рр.). І.Кант заклав основи сучасної концепції правової держави. Держава, за Кантом - це об'єднання безлічі людей, які підлягають правовим законам. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 - 1831рр.) досліджував два головних поняття - громадянське суспільство та держава. Найвідомішими представниками утопічного соціалізму є англієць Томас Мор (1478 - 1535 рр.), італієць Томмазо Кампанела (1568 - 1639 рр.), французи Жан Мельє (1664 - 1729 рр.), Анрі де Сен- Сімон (1760 - 1825 рр.), Шарль Фур’є (1772 - 1837 рр.) та англієць Роберт Оуен (1771 - 1858 рр.). У творах соціалістів-утопістів майбутнє суспільство пов'язується із народовладдям, із широкою участю трудящих у керуванні суспільними справами.

Законним спадкоємцем західноєвропейської соціально-політичної думки Нового часу стало вчення К. Маркса (1818 - 1883рр.) - марксизм. У центрі уваги марксизму стало питання про сутність, тенденції розвитку та майбутнє буржуазного суспільства, усіх його інститутів з точки зору інтересів людської волі. Головним у марксистському аналізі політики як суспільного явища виступає положення про сутність класової боротьби як боротьби політичної, спрямованої на завоювання та утримання влади.