4. Крива ризику та процес її побудови.

Проведення оцінки господарського ризику передбачає необхідність побудови кривої ризику – кривої розподілу ймовірностей виникнення певного рівня втрат прибутку. Це надзвичайно складна задача, тому практично доводиться обмежуватися спрощеними підходами, оцінюючи ризик за одним або декількома показниками. Процес побудови кривої ризику, як правило, включає такі етапи:

1. встановлення зон ризику, в рамках яких втрати не перевищують певного визначеного рівня;

2. визначення залежності ймовірності втрат від їх рівня;

3. побудова типової кривої ймовірностей одержання певного рівня прибутку;

4. побудова кривої ризику на основі кривої ймовірностей отримання певного рівня прибутку та зон ризику.

На рис.7.3 показано основні зони і області ризику, як повинні враховуватися при оцінці ризику конкретного виду діяльності.

Втрати Виграш

Зона Зона Зона Безризикова

катастрофічного критичного допустимого зона

ризику ризику ризику

В_т >В_р В_т >П_р В_т П_р

В_т ВК В_т В_р

П_р

В_р

ВК

Н₅=0,75-1 Н₄=0,5-0,75 Н₃=0 -0,5 Н₁=0

Рис.7.3. Основні зони ризику підприємницької діяльності¹

Наступним етапом при оцінці ризикованих ситуацій є встановлення залежності ймовірності втрат від їх рівня. Розглянемо прибуток як випадкову величину і побудуємо спочатку криву розподілу ймовірностей одержання певного рівня прибутку (рис.7.4).

Рис.7.4. Типова крива ймовірностей одержання певного рівня прибутку

При цьому слід дотримуватися таких припущень:

• найбільш ймовірним є отримання прибутку, що дорівнює його очікуваній величині ; за результатами багаторічних спостережень така ймовірність на промислових підприємствах становить переважно від 0,8 до 0,95. Ймовірність ( )

• отримання прибутку максимальне, відповідно значення можна вважати математичним очікуванням прибутку. Ймовірність отримання прибутку, більшого або меншого в порівнянні з розрахунковим тим нижче, чим більше такий прибуток відрізняється від розрахункового, тобто значення імовірності відхилення від розрахункового прибутку монотонно спадають при зростанні відхилень;

• ймовірність виключно великих (теоретично нескінчених) втрат практично дорівнює нулю, оскільки втрати явно мають верхню межу (не враховуються витрати, які неможливо кількісно оцінити).

• втратами прибутку ( ) вважається його зменшення в порівнянні з розрахунковою величиною . Якщо реальний прибуток рівний , то = .

Хоча прийняті припущення певною мірою відносні (можуть не дотримуватися для всіх видів господарських ризиків), проте, за експертними перевагами, вони правильно відображають закономірності зміни підприємницького ризику та базуються на підході, згідно з яким прибуток, як випадкова величина, підпорядкований нормальному або близькому до нормального закону розподілу з точки зору ймовірності одержання певної його суми.

На основі кривої ймовірностей одержання певного рівня прибутку та зон ризику побудуємо криву ризику (рис.7.5). Фактично це та ж крива, але побудована в іншій системі координат.

Р ис.7.5. Крива ризику ¹

Вд — імовірність втрати всього прибутку; Вкр — імовірність втрат, що дорівнюють величині виручки; Вкт — імовірність втрат, що дорівнюють величині власних коштів підприємства; ПР — прибуток; ВР — величина виручки; МП — власні кошти підприємства

При побудові кривої ризику можна обмежитися даними про ймовірність виникнення втрат в точках 1,2,3,4. Отриманню більш точного результату сприяє визначення проміжних значень ймовірності появи витрат. Слід зазначити, що частота виникнення певних втрат, інтенсивність, форма кривої ризику на графіку будуть різними відповідно для виробничого, комерційного, фінансового та валютного ризиків.

Прийняття остаточного рішення щодо здійснення конкретного підприємницького проекту, вимагає визначення граничного рівня господарського ризику. Можна орієнтуватися на такі значення показників, як 0.1, 0.01 та 0.001 відповідно для допустимого, критичного та катастрофічного ризиків. Але специфічність умов функціонування будь-якого підприємства зумовлює різні значення граничного показника.