Тема: Правове регулювання обігу банківської інформації Завдання 2

Правовий режим банківської таємниці

Банківська таємниця в Україні - інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

До банківської таємниці відносяться відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; коди, що використовуються банками для захисту інформації; відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація.

Можна стверджувати, що до банківської таємниці певного банку також належить інформація про клієнтів інших банків, яка може стати відомою з документів, угод та операцій клієнта банку.

Законом віднесено до банківської таємниці інформацію про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта банку, її керівників, напрями діяльності. В цьому вбачається одна з якісних відмінностей, що відрізняє банківську таємницю від комерційної, адже, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці” від 9 серпня 1993 року № 611, комерційною таємницею не може бути визнано інформацію за всіма формами статистичної звітності, а також установчі документи юридичної особи. Саме з установчих та статистичних документів найпростіше роздобути інформацію про організаційно-правову структуру юридичної особи, її керівників (засновників), напрями діяльності.

Також банківську таємницю складає інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню, як то: дата реєстрації, кількість балансових філій, кількість працюючих на кінець року, кількість рахунків, валюта балансу, обсяг кредитного портфелю, обсяг вкладів громадян, капітал банку згідно з Інструкцією про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, сплачений статутний фонд, сума доходів, сума витрат, прибуток, рентабельність власного капіталу у відсотках. Склад відомостей для опублікування в засобах масової інформації визначається Державним комітетом статистики України відповідно до законодавства України. Водночас необхідно пам’ятати, що Національним банком України, а також самим банком на його власний розсуд може встановлюватися перелік узагальненої інформації, що підлягає обов’язковому опублікуванню. В такому випадку відповідна інформація також не включається до банківської таємниці.

Режим конфіденційності деякого обсягу інформації про банк, яка складає банківську таємницю, має строковий, а не абсолютний характер – припинення режиму конфіденційності даної інформації пов’язується із настанням певної події в часі, а саме: на такій стадії ліквідації банку, як призначення ліквідатора, відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю. Однак решта відомостей, що становлять банківську таємницю, зберігають режим конфіденційності.

Як відомо, в Україні відповідно до Законів України “Про банки і банківську діяльність” та “Про національний банк України” здійснюється банківський нагляд. Банківський нагляд – це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансово-кредитними установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників. Очевидно, що в процесі здійснення банківського нагляду в наглядної інстанції може накопичитися значний обсяг банківської інформації конфіденційного характеру. У зв’язку з цим інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, також становить банківську таємницю. У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами.

Обов’язок зі збереження банківської таємниці покладається в першу чергу на банк. Проте клієнт, укладаючи угоду з банком, так само може набути зобов’язань по забезпеченню встановленого режиму відповідної інформації, якщо це буде передбачено угодою. На клієнта, крім того, може бути покладено відповідальність за розголошення банківської таємниці (у тому числі тої, що стосується самого клієнта). Отже, спеціально зобов’язаними суб’єктами щодо збереження банківської таємниці можуть виступати як банк, так і клієнт, але у банка такі обов’язки виникають на підставі закону, а у клієнта вони можуть виникати на підставі договору з банком.

Банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом: обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю; застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації; застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом. Використання банками усіх вищенаведених способів для забезпечення збереження банківської таємниці є імперативною вимогою законодавця. А права і обов’язки щодо збереження банківської таємниці, відповідальність за їх порушення становлять істотні умови банківських договорів, без досягнення сторонами згоди про які договір, відповідно до статті 153 Цивільного Кодексу УРСР, не може вважатися укладеним. Електронні документи, що містять інформацію, яка відноситься до банківської таємниці, мають бути зашифрованими під час передавання їх за допомогою телекомунікаційних каналів зв’язку. Під час шифрування відбувається перетворення електронного документа із застосуванням криптографічних методів з метою захисту його змісту. При проведенні переказу грошей його суб’єкти мають здійснювати в межах своїх повноважень захист відповідної інформації від несанкціонованого доступу до інформації (доступу до інформації щодо переказу, що є банківською таємницею, осіб, які не мають на це прав або повноважень, визначених законодавством України, а також якщо це не встановлено договором), від несанкціонованих змін інформації (внесення змін або часткового чи повного знищення інформації особами, які не мають на це права або повноважень, визначених законодавством України або договором), від несанкціонованих операцій з компонентами платіжних систем (використання або внесення змін до компонентів платіжної системи протягом її функціонування особами, які не мають на це права або повноважень, визначених законодавством України чи договором). Суб’єкти переказу зобов’язані повідомляти платіжну організацію відповідної платіжної системи про випадки порушення вимог захисту інформації. У разі виявлення при цьому ознак, що можуть свідчити про вчинення злочину, суб’єкти переказу та інші учасники платіжних систем зобов’язані повідомити про такий випадок порушення вимог захисту інформації відповідні правоохоронні органи.

Суб’єкти переказу грошей мають забезпечувати захист інформації шляхом обов’язкового впровадження та використання відповідної системи захисту, що складається з:

а) законодавчих актів України та інших нормативно-правових актів, а також внутрішніх нормативних документів суб’єктів переказу, що регулюють порядок доступу та роботи з відповідною інформацією, а також відповідальність за порушення цих правил;

б) заходів охорони приміщень, технічного обладнання відповідної платіжної системи та персоналу суб’єкта переказу;

в) засобів технічного та криптографічного захисту інформації.

Чи не найважливішою гарантією забезпечення збереження банківської таємниці є належним чином організовані взаємовідносини банку зі своїми працівниками і службовцями – особами, які безпосередньо працюють з документами та іншими матеріальними носіями конфіденційної інформації. Законом України “Про банки і банківську діяльність” встановлено, що службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці. Працівники служби внутрішнього аудиту при призначенні на посаду дають письмове зобов'язання про нерозголошення інформації щодо діяльності банку та збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків.

Не меншу роль відіграє забезпечення режиму безпеки банківської інформації у взаємовідносинах між банком та іншими особами. Так, приватні особи й організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб. Працівники суб’єктів переказу повинні виконувати вимоги щодо захисту інформації при здійсненні переказів, зберігати банківську таємницю та підтримувати конфіденційність інформації, що використовується в системі захисту відомостей з обмеженим доступом.

Відомо, що в ряді випадків Національний банк України має право призначити тимчасову адміністрацію банку. Тимчасовий адміністратор не має права розголошувати банківську таємницю та іншу службову інформацію, якщ це не пов'язано з виконанням функцій тимчасового адміністратора. Невиконання або неналежне виконання тимчасовим адміністратором своїх повноважень, що завдало збитків банку чи кредиторам, може бути підставою для припинення виконання ним обов'язків та позбавлення сертифіката на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків. У разі завдання при цьому збитків діями або бездіяльністю тимчасового адміністратора банк, рівно як і кредитори, має право звернутися з позовом до суду щодо їх відшкодування.

Закріплення на законодавчому рівні обов’язку за всіма особами, обізнаними з банківською таємницею (а не лише за банком і клієнтом), щодо її нерозголошення та невикористання у своїх інтересах чи інтересах третіх осіб є важливою юридичною гарантією збереження режиму конфіденційності відомостей, що становлять банківську таємницю.