1. Виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування й перестрахування;

2. Витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування;

3. Витрати на утримання страхової компанії.

Дві останні групи витрат можна об’єднати поняттям «витрати на ведення справи».

Витрати страховика утворюють собівартість страхових послуг. Собівартість у страховій справі — явище особливе. Страховик, беручи на себе страхову відповідальність за певним видом договору, тільки приблизно знає, у яку суму йому обійдеться надання тієї чи іншої страхової послуги. Вона може коштувати страховику тільки суми витрат на ведення справи за цим договором, а може, окрім того, включати виплату річного відшкодування. Саме тому в страховій практиці явище собівартості розглядають у вузькому та широкому її розумінні.

У широкому розумінні собівартість — сукупність усіх витрат страховика з надання послуг, як безпосередніх, спрямованих на здійснення виплат з відшкодування збитків або страхових сум та на ведення страхової справи, так і опосередкованих, тобто витрат, пов'язаних із забезпеченням фінансової стійкості страхової компанії (формування запасних та резервних фондів).

У вузькому розумінні собівартість — це витрати страховика на ведення страхової справи.

Головна стаття витрат страховика — виплата страхових сум і страхового відшкодування.

Згідно із Законом України «Про страхування», страхове відшкодування — це грошова сума, яка виплачується страховиком за умовами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Що стосується особистого страхування, то виплату за умовами такого страхування у вітчизняному страхуванні називають не «страховим відшкодуванням», а «страховою сумою». Використання неоднакових термінів пов’язане з тим, що коли йдеться про відшкодування, то звичайно під ним розуміють компенсацію матеріальних збитків, які мають грошову оцінку. Що ж до шкоди, заподіяної здоров’ю людини, або втрати нею життя, то такі збитки не можна оцінити у грошовій формі. Тому йдеться тут не про компенсацію страховиком матеріальних збитків, а про виплату при настанні страхової події страхової суми або її частини згідно з умовами договору страхування. Тобто ця виплата має швидше характер фінансової допомоги застрахованому або його родині, аніж відшкодування збитків, як у майновому страхуванні та страхуванні відповідальності. Тому й називається вона не «страховим відшкодуванням», а «страховою сумою».

Страхове відшкодування, згідно з чинним законодавством, не може перевищувати прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

У разі, коли у майновому страхуванні маємо «недострахування», тобто страхова сума не дорівнює повній вартості застрахованого об’єкта, а становить лише певну частку його вартості, страхове відшкодування виплачується в такій самій частці від визначених за страховою подією збитків. При цьому використовується пропорційна система страхового забезпечення. Якщо умовами страхування передбачене використання іншої системи (наприклад, системи «першого ризику» або системи граничного забезпечення), то відшкодування відбувається за іншою схемою, згідно з угодою сторін.

ВИПЛАТИ СТРАХОВИХ ВІДШКОДУВАНЬ І СТРАХОВИХ СУМ — це ті витрати, які, відповідно до структури тарифної ставки, забезпечуються страховими нетто-преміями.

Виплату страховик здійснює згідно з договором страхування або керуючись законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), що складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, яку визначає сам страховик.

У разі потреби страховик може робити запити про відомості, пов’язані зі страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно з’ясовувати причини й обставини страхового випадку. Законодавство зобов’язує підприємства, установи й організації надсилати страховикам відповідь на запит про відомості, пов’язані зі страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому, згідно із Законом України «Про страхування», страховик несе відповідальність за їх розголошення.

Дуже важливе значення має термін сплати страхових сум і страхових відшкодувань на користь страхувальника (застрахованого, правонаступника). Згідно із Законом України «Про страхування» страховик зобов’язаний протягом двох робочих днів, тільки-но стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати. Виплату страховик має здійснити у передбачений договором термін. Він несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату шляхом сплати страхувальникові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування.

Якщо це передбачено договором страхування, то в загальний обсяг виплат включається також відшкодування страхувальникові витрат, які він поніс при настанні страхового випадку, щоб запобігти збиткам або зменшити їх.

Фізичним особам виплати здійснюються як готівкою, так і безготівково: з каси страхової компанії; переказом на банківський рахунок отримувача; переказом за місцем роботи.

Юридичні особи, як правило, отримують страхові виплати в безготівковій формі, переказуванням відповідних сум з банківського рахунка страхової компанії на банківський рахунок страхувальника.

У разі дострокового припинення договору страхування законодавство України забороняє повернення коштів готівкою, якщо страхову премію було внесено в безготівковій формі.

Наступна група витрат страховика — ВИТРАТИ НА ОБСЛУГОВУВАННЯ ПРОЦЕСУ СТРАХУВАННЯ І ПЕРЕСТРАХОВУВАННЯ. У практиці західних страхових компаній ці витрати поділяють на аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні.

Аквізиційні витрати — це витрати, пов’язані із залученням нових страхувальників, укладанням нових договорів страхування. Вони можуть включати оплату послуг із розробки умов, правил страхування та проведення актуарних розрахунків; комісійну винагороду страховим посередникам (брокерам, агентам) за укладання й обслуговування договорів страхування; відшкодування страховим агентам витрат на службові поїздки, пов’язані з виконанням їхніх обов’язків; оплату послуг спеціалістів, які оцінюють прийняті на страхування ризики; витрати на виготовлення бланків страхової документації; витрати на рекламу і т. ін.

Інкасаційні витрати — це витрати, пов’язані з обслуговуванням готівкового обігу страхових премій: на оплату праці службовців компанії, які забезпечують отримання страхових премій у готівковій формі; витрати на виготовлення бланків квитанцій і відомостей щодо прийому страхових премій; на оплату банківських послуг, пов’язаних з інкасацією страхових премій.

Ліквідаційні витрати — це витрати, пов’язані з урегулюванням збитків. Вони включають оплату послуг спеціалістів зі з’ясуван­ня причин і визначення розміру збитків, завданих об’єктам страхування; витрати на нагромадження відповідної інформації; оплату банківських послуг, пов’язаних зі здійсненням виплат страхового відшкодування; витрати на проїзд аварійного комісара та експертів до місця страхової події і назад; судові витрати; поштово-телеграфні витрати з даного страхового випадку; відрахування в резерв збитків тощо.

Зазначені витрати разом із страховими виплатами — це специфічні витрати. Саме вони відрізняють витрати страховика від витрат інших суб’єктів господарювання.

Остання група витрат — ВИТРАТИ НА УТРИМАННЯ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ — це такі самі адміністративно-управлінські витрати, які має будь-який господарюючий суб’єкт. Вони включають заробітну плату персоналу компанії (основну і додаткову) з нарахуваннями, плату за оренду приміщення, оплату комунальних послуг, послуг зв’язку; витрати на придбання канцелярських і господарських товарів, рекламу, відрядження, утримання й обслуговування автотранспорту, амортизаційні відрахування та інші витрати, які, згідно з чинним законодавством, відносять до складу операційних витрат страховика.

З огляду на структуру тарифної ставки зауважимо, що витрати на обслуговування процесу страхування і перестраховування та витрати на утримання страхової компанії, тобто всі витрати на ведення справи, звичайно становлять 20—25 % страхового тарифу, тоді як на виплати страхових сум і страхового відшкодування припадає від 60 до 80 %.

ЗІСТАВЛЯЮЧИ ДОХОДИ ТА ВИТРАТИ СТРАХОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ, ВИЗНАЧАЮТЬ ЇЇ ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ.

Кінцевим результатом господарювання страховика є чистий прибуток. Орієнтація страховика на чистий прибуток дає змогу більш правильно оцінити кінцеві результати, з’ясувати реальні можливості приросту фінансових ресурсів та інвестиційного капіталу.

Чистий прибуток є основним джерелом формування фінансових ресурсів, які забезпечують можливість компанії у самофінансуванні; фінансовою основою розширеного відтворення діяльності страховика; захисним механізмом від загрози банкрутства страхової компанії і базою зростання її ринкової вартості.

Найбільш загальним показником результативності діяльності страховика є його валовий дохід. Він визначається як сума доходу від страхової діяльності, прибутку від страхування життя, прибутку від позареалізаційних операцій та іншої реалізації, зменшених на виплати страхового відшкодування та страхових сум, відрахувань у централізовані страхові резервні фонди та в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій.

Розглянемо докладніше складові валового доходу.

ПРИБУТОК ВІД СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ є різницею між ціною наданих страхових послуг та їх собівартістю. Головним джерелом формування прибутку від страхових операцій є прибуток у тарифі, який під час калькуляції навантаження закладається в тарифну ставку як самостійний елемент ціни на страхову послугу. Частка прибутку в тарифі встановлюється у відсотках або в абсолютному розмірі.

Як елемент тарифу прибуток відіграє важливу роль у регулюванні попиту та пропозиції з окремих видів страхування, оскільки всі інші елементи тарифу мають суто об'єктивну основу.

ПРИБУТОК ВІД СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ обчислюється за формулою:

ПСД=(ЗП+КП+ЧП+ПЦР+ПТР)-(ВС+ВЦР+ВТР+ВВС)

ЗП – зароблені страхові премії за договорами страхування і перестрахування;

КП – комісійні винагороди за перестрахування;

ЧП – частка страхових виплат, сплачена перестраховиками;

ПЦР – повернуті суми із централізованих страхових фондів;

ПТР – повернуті суми з технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій;

ВС – виплати страхових сум і страхових відшкодувань;

ВЦР – відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

ВТР – відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій;

ВВС – витрати на ведення справи.

Сума в перших дужках виражає доходи від страхової діяльності, в других дужках – витрати страховика на проведення страхових операцій.

Не дивлячись на те, що метою страхової діяльності є надання послуг, які мають соціальне значення, а метою інвестиційної діяльності є розміщення тимчасово вільних коштів та отримання прибутку, вони органічно пов’язані між собою. З одного боку джерелом фінансування інвестиційної діяльності є страховий фонд, з другого – прибуток від інвестиційної діяльності може бути направлений на фінансування страхових операцій: дотації збитковим страховикам, на підготовку кадрів, розробку нових видів страхування.

Прибуток від страхової діяльності не завжди є головною частиною прибутку від звичайної діяльності страховика. Досить часто основна діяльність приносить йому збитки, що компенсуються прибутком від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів та прибутком від інших операцій. Ці види прибутку розраховуються як різниця між відповідними доходами і витратами.

Шляхом коригування фінансових результатів за усіма видами діяльності на суму податку на прибуток формується чистий прибуток страхової компанії.

Прибуток від діяльності із страхування житня визначається сумою надлишку резерву довгострокових зобов'язань (математичних резервів) понад обсяг страхових зобов'язань.

Прибуток від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів не включає доходів від інвестування та розміщення коштів резервів із страхування життя і медичного страхування у разі використання їх на поповнення резервів із страхування життя відповідно до методики формування резервів із страхування життя, зазначеної у ст. 31 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" (2001 p.), або на поповнення резервів з медичного страхування у випадках, передбачених чинним законодавством.

Показник рівня дохідності за операціями або за будь-яким видом страхування називають рентабельністю.

Рівень рентабельності (РР) визначають за формулою:

Рівень рентабельності показує, який прибуток отримує страховик з кожної гривні страхових платежів. Цей показник ув'язує розмір прибутку як джерела фінансових ресурсів з обсягом робіт із формування страхового фонду.

Страховик, на відміну від промислових і комерційних підприємств, приймає від страхувальника гроші не в обмін на суто матеріальний товар або послуги, а в обмін на послугу, яка забезпечує страховий захист у вигляді майбутніх страхових виплат тільки тим страхувальникам, які зазнали збитків і потребують фінансової допомоги. Ця особливість (тобто «плата наперед») потребує певних гарантій щодо здатності страхової компанії відповідати за своїми зобов’язаннями перед страхувальниками. Однією з гарантій є фінансова надійність страховика. Вона постійно перебуває в центрі уваги як страховика, так і страхувальника та пов’язана з тарифною, фінансовою, інвестиційною, перестрахувальною політикою страховика.

При оцінці фінансової надійності страховика постає потреба застосовувати кілька критеріїв:

1. розмір власних коштів;

2. правильність розрахованих тарифних ставок;

3. наявність збалансованого страхового портфеля;

4. величину страхових резервів, адекватних сумі взятих страховиком на себе зобов’язань;

5. ефективність розміщення страхових резервів;

6. перестрахувальні операції.

ФІНАНСОВА НАДІЙНІСТЬ СТРАХОВИКА — це спроможність страховика виконати страхові зобов’язання, прийняті за договорами страхування та перестрахування у випадку впливу несприятливих чинників. Тому стійка фінансова надійність страхових операцій дає змогу страховикові виконати усі зобов’язання за будь-яких несприятливих обставин.

ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ СТРАХОВИКА

Об'єктом оподаткування від діяльності страховика є прибуток від провадження його діяльності.

До доходів страховика, крім доходів, передбачених статтями 135, 136 цього Кодексу, які визначаються з урахуванням особливостей, передбачених даною статтею, належать також доходи від страхової діяльності.

Для цілей оподаткування під доходом від страхової діяльності розуміється сума доходів страховика, нарахована протягом звітного періоду, у тому числі (але не виключно) у вигляді:

1. страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами страхування, співстрахування і перестрахування ризиків на території України або за її межами протягом звітного періоду, зменшених з урахуванням вимог цього підпункту на суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами перестрахування. При цьому страхові платежі, страхові внески, страхові премії за договорами співстрахування включаються до складу доходів страховика (співстраховика) тільки в розмірі його частки страхової премії, передбаченої договором співстрахування;

2. суми зменшення розміру страхових резервів у порівнянні зі сформованими на кінець попереднього звітного періоду з урахуванням зміни частки перестраховиків у страхових резервах, сформованих відповідно до законодавства;

3. інвестиційного доходу, отриманого страховиком від розміщення коштів резервів страхування життя;

4. доходи у вигляді курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування, та активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті;

5. суми винагород, належних страховику за укладеними договорами страхування, співстрахування, перестрахування;

6. частки від страхових внесків, страхових премій та страхових виплат, нарахованих перестраховиками за договорами перестрахування;

7. доходів від реалізації права регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяні збитки;

8. нарахованих відсотків на депоновані премії за ризиками, прийнятими в перестрахуванні;

9. суми санкцій за невиконання умов договору страхування, визначеної боржником добровільно або за рішенням суду;

10. суми винагород, нарахованих страховиком за надання ним послуг сюрвейєра, аварійного комісара та аджастера, страхового брокера та агента; { Абзац дванадцятий підпункту 156.1.1 пункту 156.1 статті 156 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011, зміненого Законом N 4014-VI ( 4014-17 ) від 04.11.2011 - застосовується з першого числа звітного (податкового) періоду }

11. суми повернення частки страхових платежів (внесків, премій) за договорами перестрахування у випадку їх дострокового припинення;

12. винагород та тантьєм (форма винагороди страховика з боку перестраховика) за договорами перестрахування;

13. { Абзац п'ятнадцятий підпункту 156.1.1 пункту 156.1 статті 156 виключено на підставі Закону N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011, зміненого Законом N 4014-VI ( 4014-17 ) від 04.11.2011 - застосовується з першого числа звітного (податкового) періоду }

14. інших доходів, отриманих страховиком.

У цілях цієї статті під терміном "сюрвейєр" слід розуміти фізичну або юридичну особу, яка здійснює обстеження об'єкту перед прийняттям його на страхування та після настання страхового випадку, а також з'ясовує причини страхової події.

Під терміном "аварійний комісар" розуміється фізична або юридична особа, яка з'ясовує причини настання страхового випадку, визначає розмір збитків і відповідає кваліфікаційним вимогам, передбаченим законодавством.

Під терміном "аджастер" розуміється фізична або юридична особа, що бере участь у вирішенні питань з урегулювання заявлених претензій страхувальника у зв'язку із настанням страхового випадку, а також здійснює оцінку збитку після страхового випадку та визначає суму страхового відшкодування, що підлягає виплаті, виходячи із зобов'язань страховика.

До витрат страховика, крім витрат, передбачених статтями 138, 139 цього Кодексу, належать також витрати, нараховані при здійсненні страхової діяльності, передбачені цим пунктом.

До витрат страховика в цілях даного пункту відносяться такі витрати, нараховані при здійсненні страхової діяльності, у тому числі (але не виключно):

1. у вигляді суми збільшення розміру страхових резервів у порівнянні зі сформованими на кінець попереднього звітного періоду з урахуванням зміни частки перестраховиків у страхових резервах, сформованих відповідно до законодавства;

2. нараховані суми страхових виплат (страхових відшкодувань) за страховими випадками, настання яких підтверджено відповідними документами в порядку, встановленому чинним законодавством, за договорами страхування, співстрахування та перестрахування. В цілях даного підпункту до страхових виплат належать виплати ануїтетів, пенсій, рент та інші виплати, передбачені умовами договору страхування;

3. аквізиційні витрати;

4. витрати на оплату праці та внески на соціальні заходи в частині проведеної працівниками роботи з виконання (супроводження) договорів страхування та перестрахування, оцінки ризику та збитків, завданих об'єктам страхування, розроблення умов, правил страхування та проведення актуарних розрахунків;

5. витрати на винагороди страховому агенту, страховому та перестраховому брокеру та іншим страховикам за надані послуги з виконання (супроводження) договорів страхування та перестрахування;

6. суми винагороди та тантьєми за договорами перестрахування, співстрахування;

7. нараховані відсотки на депоновані премії за ризиками, переданими на перестрахування;

8. повернення частини страхової премії (платежу), а також викупних сум за договорами страхування, співстрахування, перестрахування у випадках, передбачених законодавством та/або умовами договору;

9. витрати у вигляді курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування та активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті;

10. витрати на оплату за видачу ліцензій на ведення страхової діяльності;

11. витрати на оплату послуг фізичним та юридичним особам за надані послуги, пов'язані зі страховою діяльністю, у тому числі:

12. витрати на оформлення та надання довідок, висновків, статистичних даних лікувально-профілактичних закладів, органів Міністерства внутрішніх справ України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів тощо;

13. оплату послуг асистансу;

14. витрати на оплату послуг, пов'язаних із розробленням умов, правил страхування;

15. послуги актуаріїв;

16. медичне обслуговування при укладенні договору страхування життя, здоров'я, якщо оплата такого медичного обстеження відповідно до договору страхування здійснюється страховиком;

17. детективні послуги юридичних та фізичних осіб, які мають відповідні дозволи на здійснення такої діяльності, пов'язані з встановленням обґрунтування страхових виплат;

18. витрати на виготовлення страхових свідоцтв (полісів), бланків суворої звітності, квитанцій та іншої подібної страхової документації;

19. послуги спеціалістів (у тому числі експертів, сюрвейєрів, експертних установ, аджастерів, аварійних комісарів, юристів), яких залучають для оцінки ризику, визначення страхової вартості майна та розміру страхової виплати, оцінки наслідків страхових випадків, урегулювання страхових випадків;

20. витрати на оплату послуг організацій та установ за тендерну документацію, якщо такий тендер відкритий для вибору страховика;

21. витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно послуг у сфері страхування, що надаються страховиком;

22. інші витрати, пов'язані зі страховою діяльністю.

156.1.3. Для цілей цієї статті страхові резерви розраховуються згідно з методикою формування резервів із страхування життя та правилами формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування іншими, ніж страхування життя, визначеними національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

{ Підпункт 156.1.3 пункту 156.1 статті 156 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3610-VI ( 3610-17 ) від 07.07.2011 }

Об'єктом оподаткування від провадження страхової діяльності зі страхування життя є: прибуток від страхової діяльності з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення є прибуток від страхової діяльності, визначений відповідно до цієї статті та з урахуванням вимог, встановлених пунктом 156.1 цієї статті та підпунктом 153.1.7 пункту 153.1 статті 153, який оподатковується за ставкою, встановленою в пункті 151.2 статті 151 цього Кодексу, в разі виконання вимог до укладення таких договорів, визначених підпунктом 14.1.52 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Витрати від провадження страхової діяльності з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, крім прямих витрат, включають суми витрат страховика, який здійснює страхування життя розподілених пропорційно до питомої ваги доходу від довгострокового страхування життя, пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення та інших договорів страхування життя.

{ Абзац четвертий підпункту 156.2.1 пункту 156.2 статті 156 виключено на підставі Закону N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011, зміненого Законом N 4014-VI ( 4014-17 ) від 04.11.2011 - застосовується з першого числа звітного (податкового) періоду }

156.2.2. Якщо договір довгострокового страхування життя чи з недержавного пенсійного забезпечення протягом перших п'яти років його дії розривається з будь-яких причин, крім випадку, передбаченого абзацом третім цього підпункту, до закінчення мінімального строку його дії або до настання відповідного страхового випадку, встановлених цим Кодексом та іншим законодавством, в результаті чого відбувається часткова страхова виплата, виплата викупної суми чи повне припинення зобов'язань страховика за таким договором перед таким платником податку або порушуються інші вимоги, встановлені цим Кодексом до таких договорів, то платник податку, який збільшив витрати згідно з нормами пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, зобов'язаний включити до складу своїх доходів за відповідний звітний період суму таких попередньо сплачених платежів, внесків, премій із нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день виникнення у страхувальника податкового зобов'язання з податку, що виникає внаслідок такого збільшення доходів, обчислених з урахуванням суми такого податкового зобов'язання, що розраховується з початку податкового періоду, що настає за періодом, у якому такий платник податку вперше збільшив витрати на суму таких страхових платежів у межах такого договору, до дня подання податкової декларації за наслідками податкового періоду, на який припадає факт такого дострокового розірвання або порушення таких інших вимог. При цьому викупна сума або її частина, яка повертається платнику податку страховиком, не включається до складу доходів такого платника податку.

Штрафні санкції за заниження об'єкта оподаткування у випадках, визначених цим підпунктом, як до страховика, так і до платника податку не застосовуються.

Довгостроковий договір страхування життя, в якому страхувальником є роботодавець, може передбачати:

• зміну страхувальника (роботодавця) на нового страхувальника, яким може бути або новий роботодавець, або застрахована особа, у разі звільнення застрахованої особи;

• зміну страховика на нового страховика.

При цьому така зміна страхувальника (страховика) повинна підтверджуватися тристоронньою угодою між страхувальником (страховиком), новим страхувальником (страховиком) та застрахованою особою.

Платники податку ведуть окремий облік доходів та витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, що звільняється від оподаткування або оподатковується за ставкою нижчою, ніж визначена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Основна ставка податку на прибуток страховика становить 16 відсотків.

Положення зазначеного пункту застосовуються з урахуванням пункту 10 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу. { Абзац другий пункту 151.1 статті 151 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011, зміненого Законом N 4014-VI ( 4014-17 ) від 04.11.2011 - застосовується з першого числа звітного (податкового) періоду }

151.2. За ставкою 0 відсотків прибутку від страхової діяльності юридичних осіб у випадках, встановлених пунктом 156.2 статті 156 цього Кодексу.