План практичного заняття.

• Визначення та особливості страхової послуги. Класифікація страхових послуг.

• Особливості маркетингу в страхуванні та його завдання.

• Інструменти маркетингу та їх вплив на страхову діяльність.

• Система продаж страхових послуг та їх характеристика.

• Страхові посередники.

• Роль реклами в реалізації страхових продуктів. Види страхової реклами і вимоги до неї.

4.3. Література:

1, с.18-22; 4, с.95-96; 22,с.431-433; 23, с. 436-439; 162, с.11-143; 47, с.5-40; 53, с.2-5; 48, с.82-87; 50, с.114-118; 57, с.2-14; 160, с.11-16; 61,128с; 63, с.28-32; 67, 416с.; 76, с.10; 79, с.351; 80, с.31-32; 80, с.31-32; 91,с.32-34; 92, с.62-65; 97, с.40-43; 100, с.7-10; 107, с.3; 109, с.10-15; 171, с.3; 123б с.35-39; 130, 166с; 138, с.67; 141, с.42-46; 165, с.39-43; 167, с. 26-50; 171, с.25-30; 177, с. 27-32; 148, с.338-356.

Індивідуальні завдання для самостійної роботи студентів

1. Розробити та дати характеристику страхової послуги за такими розділами:

• об’єкти страхування;

• страхові ризики;

• виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

• порядок укладення договору;

• страхова оцінка, страхова сума;

• франшиза і система відповідальності;

• страхові тарифи, страхові платежі;

• порядок і умови здійснення страхових виплат та страхового відшкодування.

2. Розробити рекламне оголошення на цю послугу.

3. Підготувати агітаційного листа анонімному адресатові (обсягом не менше 1.5 сторінки), в якому викласти:

• зміст та характеристику цієї послуги;

• переваги цього виду страхування перед подібним;

• необхідність саме такого виду страхового захисту для вашого адресата;

• користь, яку отримає адресат у випадку прийняття вашої пропозиції.

Теми рефератів

1. Сутність страхової послуги та її місце на фінансовому ринку.

2. Особливості страхового маркетингу.

3. Особливості надання страхових послуг.

4. Споживна вартість страхової послуги та її ціна.

5. Роль реклами в реалізації страхових послуг.

6. Вимоги законодавства України щодо страхових посередників.

7. Досвід діяльності страхових посередників на страховому ринку Польщі.

8. Страхові посередники на страховому ринку Німеччини.

9. Особливості надання страхових послуг у Ллойді.

10. Асоціація страхових посередників України: якою її бути?

Тема. Порядок укладення і ведення страхової угоди

Страхування можна розглядати як договірні відносини, з допомогою яких одна з сторін захищає себе від збитку, який може виникнути в результаті точно визначеної договором події.

Договір є об’єктивно обумовленою формою обміну (страховий інтерес – страховий захист), є угодою досягнутою збереженням необхідного порядку і спрямованою на встановлення між сторонами взаємних прав і обов’язків при настанні певних подій або здійсненні сторонами певних дій. Угода повинна базуватися на взаємному задоволенні сторін. Принципові моменти взаємовідносин сторін на всіх стадіях проходження страхової угоди є однаковими при наданні страхових послуг будь – якого виду.

Страхова угода має кілька етапів:

1. Подання страхувальником заяви про страхування.

2. Оцінка ризику і прийняття рішення про страхування (андеррайтинг).

3. Укладення договору страхування.

4. Відшкодування збитків за договором страхування.

Юридичним документом, що опосередковує взаємовідносини між сторонами страхування, є страховий договір.

Договір страхування - це угода двох або кількох осіб, яка спрямована на встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв'язків (прав і обов'язків). Такий договір виконує дві основні функції.

По-перше, це - юридичний факт, з яким норми права пов'язують виникнення (а також зміни і припинення) зобов'язань. Відповідні зобов'язання, оскільки вони виникають на підставі договору, називаються договірними. Кожне зобов'язання відбиває певні правовідносини. Це означає, що договір як угода сторін є юридичним фактом, на підставі якого виникають договірні зобов'язання і правові відносини.

По-друге, оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою правовий зв'язок, а й тією чи іншою мірою визначають його зміст, то договір є ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких будується правовий зв'язок його учасників.

Договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору [1, ст. 16].

Зміст договору як юридичного факту визначається сукупністю його умов. Визначення змісту договору має велике практичне значення, оскільки від цього залежать особливості виникнення прав і обов'язків, можливість належного виконання зобов'язань. Як передбачено цивільним законодавством, договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма її істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, умови, які законодавством визнані суттєвими або необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, під істотними умовами договору розуміємо умови (пункти), передбачені як обов'язкові норми права, що регулюють конкретні договірні відносини. До таких умов договору страхування, крім предмета страхування і розміру страхового внеску (премії), належить умова, що стосується страхового випадку. Події, визначені як страхові випадки, що тягнуть за собою виплату страхових сум, мають бути чітко зафіксовані в договорі й погоджені сторонами. Нині на практиці застосовуються розроблені страховими організаціями (компаніями) умови (правила) з різних видів особистого і майнового страхування, що відбивають діловий імідж і фінансово-підприємницькі можливості страхувальників. Цими умовами і правилами часто визначається весь комплекс істотних (та інших) умов, які становлять зміст страхового договору. Угода сторін зводиться, по суті, до прийняття умов договору або до відмови від укладення договору страхування на запропонованих страховиком умовах і конкретизації окремих пунктів (розмір страхової суми, строк і т. ін.) в індивідуальних договорах страхування.

Нині на практиці застосовуються розроблені страховими організаціями (компаніями) умови (правила) з різних видів особистого і майнового страхування, що відображають діловий імідж і фінансово-підприємницькі можливості страхувальників.

Цими умовами і правилами часто визначається весь комплекс істотних (та інших) умов, які становлять зміст страхового договору. Угода сторін зводиться, по суті, до прийняття умов договору або до відмови від укладення договору страхування на запропонованих страховиком умовах і конкретизації окремих пунктів (розмір страхової суми, строк і т. ін.) в індивідуальних договорах страхування.

На ринку страхових послуг поширюється "продаж страхових полісів", в яких усі умови страхового договору передбачені в односторонньому порядку страховиком. Придбавши такий поліс, страхувальник "погоджується" із запропонованими умовами.

Проте хоча визначальною ознакою договору є угода сторін, для деяких цивільно-правових договорів самої лише такої угоди замало. Потрібно виконати ще певні дії, наприклад передати речі, гроші, сплатити внески, після чого договір вважається укладеним. Такі договори іменуються реальними (на відміну від консенсуальних). До них належить договір страхування, який набирає чинності з моменту сплати страховиком першого страхового внеску (якщо договором або законом не передбачено інше).

Договори страхування укладаються за правилами страхування. Факт укладення договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він поєднує в собі функції документа, який згідно з вимогами законодавства надає договору письмової форми, засвідчує згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення страхового договору.

Отже, законодавство тлумачить страховий поліс лише як можливий доказ факту укладення договору страхування, до того ж із доданням правил страхування.

У Законі докладно висвітлюються реквізити, які мають подаватися у страховому свідоцтві (полісі), а саме: 1) назва документа; 2) назва та адреса страховика; 3) прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їхні адреси та дати народження; 4) прізвище, ім'я, по батькові, дата народження або назва вигодонабувача та його адреса; 5) зазначення об'єкта страхування; 6) розмір страхової суми за договором страхування, відмінним від договору страхування життя; 7) розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; 8) перелік страхових випадків; 9) розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; 10) страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); 11) строк дії договору; 12) порядок зміни і припинення дії договору; 13) умови здійснення страхової виплати; 14) причини відмови у страховій виплаті; 15) права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; 16) інші умови за згодою сторін; 17) підписи сторін. Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян.

Для укладення договору одна з сторін подає пропозицію, яку інша сторона приймає. Передумовою для укладення договору страхування є страховий інтерес, який може бути індивідуальним, колективним і суспільним.

В майновому страхуванні інтерес до страхування може бути обумовлений юридично визнаним відношенням до об’єкта страхування, наприклад, право користування, оренда, лізинг і т.п. Особливий страховий інтерес в збереженні власного майна (будинку, дачі, автомобіля) фізичних осіб. В майновому страхуванні страховий інтерес обмежений вартістю майна.

В страхуванні життя кожний індивідум має необмежений страховий інтерес в своєму власному житті і може застрахувати його на будь-яку суму, виходячи з своїх фінансових можливостей.

Взаємовідносини сторін, що передують укладенню договору, мають тристоронній характер. Від страхувальника поступає інформація про зміст ризику. Він також вибирає певну форму страхового захисту. Визначальним фактором при виборі страховика є ціна, якість обслуговування і надійність СК. Страховик, в свою чергу, повинен проаналізувати надану страхувальником інформацію про ризик. Важливе значення в прийнятті об’єктів на страхування відіграє андеррайтинг (дослівно – процес прийняття ризику на страхування). Андеррайтинг завершується підписанням договору або відмовою страхувати певний об’єкт.

Андеррайтинг спрямований на вирішення таких завдань:

• оцінка запропонованого ризику з точки зору характеристики об’єкта страхування та міри ризику і розміру максимально можливого збитку;

• на основі оцінки – вирішення питання щодо прийняття ризику на страхування або відхилення поданої заяви;

• у разі згоди щодо страхування об’єкта визначаються строки страхування, розміри страхового забезпечення, обсяг страхової відповідальності, тобто конкретні умови договору страхування;

• обчислення розміру страхової премії за договором страхування з урахуванням суттєвих характеристик об’єкта.

Документ, за допомогою якого страховик отримує інформацію про ризики, що підлягають страхуванню – це заява на страхування.

Форми заяв за своїм обсягом і змістом розрізняються в залежності від природи ризику та інформації, що необхідна СК, щоб прийняти ризик на страхування.

Наприклад, в заяві про добровільне медичне страхування (МДС) страхувальник, як правило, надає таку інформацію: вік, стать, родинний стан, професію, місце проживання, стан здоров’я особи, на користь якої укладається договір ДМС на момент заповнення заяви, наявність хронічних захворювань, одержання травм, фізичні показники, перелік перенесених захворювань. У випадку укладення договорів ДМС на значну страхову суму страховик може попросити вказати в заяві наявність спадкових хвороб, тривалість життя батьків, дані основних лабораторних аналізів, схильність до певних захворювань, а також запропонувати пройти попереднє медичне обстеження.

Стаття 16 Закону України “Про страхування” передбачає укладення договору страхування в письмовій формі.

Договір страхування повинен містити:

• назву документа;

• назву та адресу страховика;

• прізвище, ім’я та по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси;

• зазначення предмета договору страхування;

• розмір страхової суми;

• перелік страхових випадків;

• розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

• страховий тариф (не визначається для тих випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

• строк дії договору;

• порядок зміни і припинення дії договору;

• умови здійснення страхової виплати;

• причини відмови у страховій виплаті;

• права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

• інші умови за згодою сторін;

• підписи сторін.

Згідно із законодавством договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила містять умови страхування (основні, додаткові), визначені страховиком при його укладенні.

Основними (суттєвими) умовами договору страхування є умови, передбачені нормами законодавства про страхування.

Додаткові умови договору до страхування це такі умови, які можуть бути включені в договір згідно згоди сторін. Це умови, які застосовуються у випадку необхідності для зміни, доповнення, розширення суттєвих умов договору страхування. На практиці вони часто виражаються з допомогою особливих умов страхування (застережень).

Правила страхування повинні містити:

• предмет договору страхування;

• порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;

• страхові ризики;

• виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

• строк та місце дії договору страхування;

• порядок укладення договору страхування;

• права та обов'язки сторін;

• дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

• перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

• порядок і умови здійснення страхових виплат;

• строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;

• причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;

• умови припинення договору страхування;

• порядок вирішення спорів;

• страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;

• страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;

• особливі умови.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Права і обов’язки сторін, щодо укладеного договору регламентуються статтями 20, 21 Закону України “Про страхування”. Протягом терміну дії договору страховик може мати досить тісні стосунки зі страхувальником (якщо це необхідно, навіть перевірити стан і місце знаходження застрахованого об’єкта).

Дуже важливим моментом діяльності страховика є розслідування характеру страхової події та її наслідків, а також вирішення питання щодо виплати страхувальнику страхового відшкодування.

Останній етап страхової угоди – закінчення дії договору страхування, а якщо сталася страхова подія - то виплата відшкодування.

Виплата страхових сум і страхового відшкодування здійснюється страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аварійні комісари – особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитку. Кваліфікаційні вимоги до них встановлюються актами чинного законодавства України.

В разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до правовоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно з’ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Підприємства, установи і організації зобов’язані надсилати відповідь страховикам на запит про відомості, пов’язані зі страховим випадком, в тому числі і дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Вказана в договорі страхова сума є верхньою межею відповідальності страховика. Страхове відшкодування може бути і меншим від страхової суми, виходячи з конкретних обставин страхового випадку і умов договору страхування, наприклад, наявність франшизи, страхування майна не на повну вартість.

Порядок виплат в майновому і особистому страхуванні є різним. Концепція відшкодування в майновому страхуванні полягає в тому, що після настання страхового випадку страхувальник повинен відновити свій фінансовий стан до такого рівня, який був до отримання збитків, тобто компенсувати збитки, які йому були нанесені страховим випадком.

В особистому страхуванні оцінити очікуваний і реальний збиток складніше, ніж в майновому. Неможливо, наприклад, підрахувати всі збитки, що зумовили втрату працездатності, як і неможливо оцінити життя, здоров’я. Принцип пропорційного відшкодування збитку тут не діє. Сторони наперед визначають страхову суму, і вона виплачується незалежно від дійсного збитку. Тому виплати в особистому страхуванні називають не страховим відшкодуванням, а страховою сумою, або страховою виплатою.

Договір страхування призупиняє дію та втрачає чинність за згодою сторін, а також у випадках

• закінчення строку дії,

• невиконанні страховиком фінансових зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі,

• у випадку несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договірні строки,

• ліквідації страхувальника – юридичної особи,

• ліквідації страховика,

• прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним,

• інших випадках, передбачених законодавством України.

Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору. Не пізніше, як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування, будь-яка сторона зобов’язана повідомити іншу про намір достроково припинити дію договору страхування.

У разі дострокового припинення дії договорів з ризикових видів страхування страхувальнику повертаються сплачені ним страхові платежі, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка розраховується математично на день припинення договору страхування залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування. Методика розрахунку проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснюється актуарієм і є невід’ємною частиною правил страхування життя.

Згідно із чинним законодавством забороняється сплата відшкодування готівкою, якщо страхові платежі було здійснено в безготівковій формі. Юридичні особи мають право отримати страхову виплату тільки безготівковим шляхом, а громадяни – як безготівковим шляхом, так і готівкою.

При укладанні договорів страхування Законом України "Про страхування" передбачено особливі умови врегулювання відмови у питаннях, пов'язаних з виплатою страхових сум (страхового відшкодування), причому підставою для відмови страховика у виплаті страхових сум (страхового відшкодування) може бути таке:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України; 2) вчинення страхувальником - громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування; 4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у заподіянні; 5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) інші випадки, передбачені законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у виплаті страхових сум, якщо це не суперечить законодавству України. Рішення про відмову у виплаті страхових сум приймається страховиком у термін, не більший від передбаченого правилами страхування, та повідомляється страхувальникові в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Відмову страховика щодо виплати страхових сум може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку. Договір страхування вважається недійсним з часу його укладання у випадках, передбачених цивільним законодавством України.

Крім того, відповідно до Законодавства договір страхування визнається недійсним також у разі: 1) коли його укладено після страхового випадку; 2) коли об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.