61. Емісійні операції комерційних банків

Комерційні банки України використовують емісію цінних паперів при створенні банку задля розширення його операцій, а також при формуванні ресурсів для своїх активних операцій.

За рахунок випуску простих та привілейованих акцій відбувається утворення капіталу комерційних банків, які мають статус акціонерного товариства. Власники простих акцій беруть участь в управлінні банком і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо комерційний банк не заробляє прибутку, власники простих акцій не отримують дивідендів; їм нічого не гарантується і у випадку ліквідації банку. Прості акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів. Привілейовані акції дають право їх власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, який не залежить від отриманого банком прибутку. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні комерційним банком. Перший випуск акцій банку повинен складатися виключно із простих акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування на операції з цінними паперами.

Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого акціонерного товариства, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Таким чином підвищується відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знижується ризик, пов'язаний з фінансовими зловживаннями та махінаціями. Процес випуску акцій містить такі етапи:

1. Прийняття рішення про емісію.

2. Випуск проспекту емісії, який готують спеціалісти банку. У проспекті визначаються вид акції, обсяг емісії, витрати на неї, тривалість. Проспект емісії готується: при першій емісії - засновниками банку, при наступних емісіях –

Правлінням банку. Проспект емісії має надавати таку інформацію:

· характеристика емітента;

· органи управління банком та вищі посадові особи;

· опис ділової активності, діяльності емітента;

· інформація про емісію;

· фактори ризику.

3. Затвердження проспекту емісії Правлінням банку та його посвідчення незалежною аудиторською компанією.

4. Реєстрація проспекту емісії в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

5. Публікація проспекту емісії в пресі.

6. Розміщення цінних паперів. Відбувається такими способами:

· вільний продаж;

· капіталізація власних коштів;

· обмін акцій попереднього випуску.

7. Реєстрація підсумків випуску.

8. Публікація підсумків емісії у пресі.

62. Формування банківського портфелю цінних паперів. Інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти чи майно. У банківській практиці інвестиційні операції означають вкладення коштів у цінні папери. Інвестиції відрізняються від позичок, а саме: 1. Позичка припускає використання коштів протягом відносно короткого проміжку часу з умовою повернення її або її еквівалента. Інвестування передбачає вкладення коштів з метою забезпечення надходження грошей протягом порівняно тривалого часу до того, як вкладені кошти повернуться до власника. 2. При банківському кредитуванні ініціатором угоди, як правило, виступає боржник, а при інвестуванні - банк, який намагається купити активи на ринку. 3. При кредитуванні банк часто є єдиним чи одним з небагатьох кредиторів, тоді як при інвестуванні він є одним з багатьох інвесторів. 4. Кредитування пов'язане з особистими відносинами банку з позичальником, а інвестування є знеособленою діяльністю. Проте між кредитними та інвестиційними операціями існує тісний зв'язок: *зазначені операції найприбутковіші, тому і найризикованіші; * банки зобов'язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і залежно від економічної ситуації змінювати її на користь кредитів або на користь інвестицій. Основними цілями інвестицій є:

а) дохідність вкладень;

б) безпека вкладень;

в) ризик інвестицій;

г) ліквідність вкладених коштів.

Жоден цінний папір не відповідає одночасно всім цілям. У процесі управління портфелем цінних паперів банк може досягти компромісу між інвестиційними цілями або ж робити акцент на якійсь з них.

Портфелем цінних паперів називають вкладення банків у цінні папери, які управляються як одне ціле.

На практиці розрізняють такі види інвестиційних портфелів: Політика короткострокового акцепту - найбільш обережний метод. Інвестиційний портфель банку повністю формується з короткострокових цінних паперів (2—3 роки). Це підвищує банківську ліквідність. Політика доцільна в період зростання відсоткових ставок. Дохідність не розглядається як пріоритетна ціль. Політика «сходів» (політика рівномірного розподілу коштів) - дозволяє зменшувати коливання в доходах від цінних паперів і, хоча не приносить великих доходів, гарантує відсутність значних втрат.

Політика довгострокового акцепту — є протилежністю політиці короткострокового акцепту. Прийнятна в період падіння ринкових норм відсотка. На практиці є відкритою переважно великим банкам, які мають доступ до ліквідних коштів. Політика відсоткових очікувань (концепція переключення) - агресивна політика, здійснення якої пов'язане з прогнозуванням динаміки відсоткових ставок і спекуляцією на цих змінах.