63. Управління портфелем цінних паперів банку

Під портфелем цінних паперів мають на увазі його упорядковану сукупність, яка відповідає прийнятному для інвестора рівню дохідності, ризику та ліквідності. Перш ніж сформувати портфель, інвестору необхідно: вивчити перелік цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку України, оцінити їхні переваги і недоліки через критерій безпеки, прибутковості та зростання; мати первинну інформацію про емітентів і стан фондового ринку; визначитися з вибором типу портфеля і кількісним складом вхідних активів; мати загальне уявлення про можливості диверсифікованості портфеля, через співвідношення попиту та пропозиції при зміні цін і обсягу інвестицій. Управління портфелем цінних паперів повинно починатися з оцінки динаміки цін скупки та продажу наявних у портфелі активів і рівня їх коливань; розрахунку рівня прибутковості цінних паперів, що складають портфель; визначення необхідного рівня прибутковості, що дає змогу врахувати рівень ризику вкладання засобів; розрахунку справжньої вартості акцій, що допомагає з'ясувати доцільність придбання цінних паперів; з'ясування строку окупності акцій.

Існують два основні підходи, на основі яких відбувається управління портфелем цінних паперів інвестора: традиційний, заснований на методах фінансового управління, який припускає створення збалансованого портфеля, що включає найрізноманітніші фондові інструменти із врахуванням міжгалузевої диверсифікованості, при цьому інвестиції робляться в добре зарекомендовані, успішні компанії, та сучасний, який припускає, що, по-перше, успіх інвестицій в основному залежить від правильного розподілу засобів за типами активів. Як довели експерименти, інвестиційний прибуток визначається на 94 % вибором типу використовуваних активів (акції, казначейські векселі, довгострокові державні облігації, похідні фінансові інструменти та ін.); на 4 % — вибором конкретного виду цінного папера певного типу; на 2 % — оцінкою моменту закупівлі, оскільки папери одного типу корелюють між собою. В умовах українського ринку ці співвідношення можуть бути трохи іншими, оскільки нині на ньому обертається досить вузьке коло цінних паперів. По-друге, ризик інвестицій у визначений тип цінних паперів визначається імовірністю відхилення прибутку від очікуваного значення. Прогнозоване значення прибутку визначаться на основі обробки статистичних даних про динаміку прибутку від інвестицій у ці папери в минулому, а ризик — як середньоквадратичне відхилення від очікуваного прибутку. По-третє, загальна прибутковість і ризик інвестиційного портфеля можуть змінюватися шляхом варіювання його структури, а всі оцінки мають імовірнісний характер.

64. Посередницькі операції комерційних банків на фондовому ринку.

Комерційні банки можуть надавати послуги фінансового брокера, депозитарія, незалежного реєстратора, гаранта, а також довірчі, розрахунково-клірингові, консалтингові послуги. Часто всі ці послуги надаються в комплексі, за що банк отримує винагороду у вигляді комісії. Комісійні встановлюються в процентному відношенні до суми угоди. Окрім комісійної винагороди, банк може стягувати плату за обслуговування. Розглянемо банк як фінансового брокера. Банки виконують посередницькі функції з операціями по цінних паперах за рахунок і за дорученням клієнта. Але якщо дилер діє від свого імені і купує цінні папери, то брокер діє від імені і за рахунок свого клієнта. Брокерські операції можуть здійснюватися на підставі договору комісії і договору-доручення. Брокерські операції за договором комісії здійснюються за рахунок клієнта, але від свого імені. Це називається комісійною угодою. Дана угода може мати два варіанти: проста комісія і комісія за участю банку. При простій комісії укладаються два види договорів: · комісійний договір між банком (комісіонером) і клієнтом (комітентом); · договір між комісіонером і третьою стороною угоди. Перед укладанням комісійної угоди на купівлю комітент перераховує на свій поточний рахунок відповідні кошти, а перед укладанням угоди на продаж блокує на рахунку депо представлені для реалізації цінні папери. При комісії за участю банку останній продає цінні папери зі свого портфеля або купує у клієнта цінні папери за рахунок власних ресурсів з їх подальшим продажем. Брокерські операції на підставі договору-доручення передбачають доручення клієнта банку купити чи продати цінні папери від свого імені і за рахунок клієнта. Банк може придбати цінні папери як у перших осіб, так і зі свого портфеля. Крім того, довірчі послуги банків у сфері інвестиційних паперів можуть полягати в управлінні портфелем в інтересах довірителя. Плата за ці послуги буває фіксованою чи може встановлюватися у процентному відношенні до отриманого доходу. При довірчій послузі клієнт залишається власником майна, передаючи його в розпорядження банку чи трастовій компанії на строк, визначений дорученням. Послуги незалежних реєстраторів включають цілий комплекс: наприклад, поіменний облік акціонерів, ведення реєстру держателів цінних паперів, заміна сертифікатів при зміні власника цінного папера, інформування акціонерів про діяльність акціонерного товариства тощо. Розрахунково-клірингові послуги полягають у тому, що банки ведуть рахунки учасників фондового ринку і забезпечують розрахунки за угодами. Депозитарні послуги передбачають зберігання цінних паперів клієнтів. Консалтингові послуги мають на меті аналіз фондового ринку, розробку документації для емісії цінних паперів, оцінку стану інвестиційного портфеля клієнта, розробку, інвестиційних стратегій для клієнтів.