1.3. Предмет, структура та основні функції філософії

Незважаючи на свою специфіку, філософія, як будь-яка наука, має свій предмет і коло проблем, які підлягають дослідженню, власну дисциплінарну структуру та систему методів осягнення істини.

Таблиця 1.1

Філософські проблеми, варіанти їх вирішення та філософські дисципліни

Філософська проблема	Філософська дисципліна	Варіанти відповіді	Характеристика філософської концепції
1	2	3	4
Що є реальність − чи має буття загальну першооснову	Онтологія та метафізика – Вчення про загальні принципи буття (реальності)	Так		Субстанціоналізм
		Ні		Реїзм
		Закінчення табл. 1.1
1	2	3		4
якщо «так», то що є цією першоосновою		матерія		Матеріалізм
		Ідея, свідомість		Ідеалізм
		Матерія і свідомість сукупно і незалежно одна від одної		Дуалізм
Що є «Я» − що є людина − чи є людина носієм відносно до себе	Філософська антропологія – вчення про сутність і природу людини	Так	Гуманістична
		Ні	Антигуманна
Що я можу знати − Чи можливо пізнати світ за допомогою розуму	Гносеологія, епістемологія – теорія пізнання	Так	Раціоналізм
		Ні	Ірраціоналізм
На що я можу сподіватись −чи змінюється цей світ на краще	Аксіологія – теорія цінностей	Так	Оптимізм
		Ні	Песимізм
Що я маю робити − чи маю я прагнути змінити цей світ	Праксеологія – теорія діяльності	Так	Активно-перетворювальна
		Ні	Пасивно-споглядальна

Нині прийнято вважати, що предметом філософії є філософські категорії – найбільш загальні, абстрактні принципи буття (реальності), з яких із дотриманням законів логіки у свідомості людини конструюється цілісний несуперечливий образ навколишнього світу і самої людини у цьому світі.

Якщо згадати, що філософія – форма світогляду, можна сформулювати й основні філософські проблеми і філософські дисцип-ліни, що займаються їх вирішенням. Згідно з Іммануїлом Кантом прийнято вважати, що такими проблемами є такі:

Що є «Я» (що є людина)?

Що Я можу знати?

На що Мені сподіватися?

Що Я повинен робити?

Але в кожному з цих запитань явно чи неявно присутнє слово «бути». Отже до цього переліку необхідно додати ще одне запитання – вихідну філософську проблему:

Що означає бути (що таке буття, реальність)?

Ось на основі цих запитань, намагаючись по можливості переформулювати їх так, щоб вони допускали простої відповіді «так» чи «ні», можна спробувати уявити собі структуру філософського знання та відмінні риси окремих філософських течій і концепцій (табл. 1.1).

Філософські методи.

Як відомо, метод – це знання, що забезпечують досягнення заздалегідь поставленої мети, тобто сукупність правил дії, набір операцій, які забезпечують вирішення теоретичних і(або) практичних проблем.

Як і будь-яка наукова дисципліна філософія має свою термінологічну базу і свої методи дослідження.

Філософські методи – це методи осягнення філософської істини, тобто свідомого і планомірного формування абстрактно-теоретичного світогляду [167, c. 420].

Однак у силу специфіки філософського знання, про яку зазначалося раніше, методи філософії також мають низку особливостей. Усі вони можуть бути розділені на дві категорії:

загальнонаукові (загальнотеоретичні) методи, які використовуються будь-якою наукою при побудові наукової теорії. До їх числа відносяться індукція та дедукція, аналіз і синтез, аналогія та моделювання, ідеалізація й абстрагування і т. д. (Детальніше деякі з них будуть розглянуті в розділі, присвяченому теорії пізнання);

Особливі, власне філософські методи дослідження. Найважливі-шими й основними з них є [167, с. 24 ]:

1) діалектичний метод, що полягає в розгляді кожного явища в ході безперервних змін, руху, причиною якого служить взаємодія протилежних тенденцій, сил, процесів;

2) феноменологічний метод – формування та інтерпретація змісту філософських категорій шляхом інтуїтивного осягнення сутності в явищі, загального й абстрактного в одиничному й конкретному. Прикладом можуть служити численні визначення поняття «життя», відомого тільки в одиничному й конкретному екземплярі, тому що існує на планеті Земля;

3) трансцендентальний метод – розтин суб'єктивних основ формування об'єктивних категорій;

4) герменевтичний метод – теорія та загальні правила інтер-претації, зміст тексту і взагалі будь-якого ідеального чи матеріального артефакту (продукту діяльності людської свідомості), а в більш широкому сенсі – буття взагалі на основі притаманної людині здатності до співпереживання (емпатії), що дозволяє реконструювати життєвий світ людини, яка належить до певного типу культури.

Філософія як світогляд є не тільки різновидом духовної культури, а й соціальним інститутом, який виконує в суспільстві взаємопов'язані і взаємообумовлені функції, що забезпечують йому (суспільству) певну стійкість і здатність адекватно реагувати на зміни реальності – як спонтанні, так і викликані самою людиною. До числа найважливіших із них відносяться:

1) світоглядна – формування цілісного систематизованого логіч-но несуперечливого знання, що забезпечує розуміння і пояснення світу й місця в ньому людини;

2) загальнометодологічна – пояснення найбільш загальних принципів буття та вихідних основ мислення;

3) гносеологічна – відкриття загальних принципів і норм, одержання, координації та інтеграції знання про світ;

4) прогностична – розкриття основних тенденцій розвитку людини і світу, в якому вона живе;

5) критична – ревізія домінуючої системи цінностей, елементів і принципів організації суспільства, світогляду та духовної культури, що перетворилися на догмати, які не відповідають реаліям людського буття;

6) соціально-стабілізаційна – забезпечення стабільності, яка від-повідає більш повній відповідності прийнятої системи гуманістичних цінностей;

7) психотерапевтична – забезпечення психологічного комфорту, розуміння сенсу життя особистості, примирення з тими реаліями буття, змінити які вона не може;

8) просвітницька – прямий або опосередкований вплив на суспільну свідомість, що сприяє створенню гуманістичної системи цінностей та ідеалів.